Рішення № 94162193, 15.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року Справа № 160/13647/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року №Ф-239174-53У на загальну суму 11016,72 грн. винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що 20.02.2020 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 239174-53У на суму 11016,72 грн. Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ». В період з 15.08.2006 по 06.10.2020 роки позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що свідчить інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ФОП ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець на підставі судового рішення - постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 року у справі № 2а/0470/16409/11. Відповідно, ОСОБА_5 позбавлена статусу фізичної особи-підприємця з моменту набрання законної сили значеним судовим рішенням від 20.01.2012 року, а тому не є платником єдиного внеску в розумінні Закону про збір та облік єдиного внеску. Таким чином ГУ ДПС у Дніпропетровській області нарахувало ФОП ОСОБА_2 заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 11016 грн. 72 коп. та склало відповідну вимогу № Ф-239174-53У від 1712.2020 року, не беручи до уваги той факт, що ФОП ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з січня 2012 року та відповідно не є платником єдиного внеску в силу положень ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. Також, позивач була найманим працівником та єдиний внесок за неї сплачував роботодавець. Отже, на думку позивача відповідачем оскаржувану вимогу сформовано незаконно та за відсутності правових підстав, а тому вимога підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 16.11.2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Позивач, як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

18.12.2020 року представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в які він підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 15.08.2006 року, перебувала на обліку платників податків і зборів в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 року у справі № 2а/0470/16409/11 адміністративний позов Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про припинення підприємницької діяльності - задоволено; припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 .

Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 року у справі № 2а/0470/16409/11 набрала законної сили 20.01.2012 року.

06.10.2020 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2

23.07.2012 року Дніпропетровським районним судом постановлено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та зміну прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

У зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 11016,72 грн., 20.02.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 239174-53У 25.02.2020.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.07.2000 року по 31.05.2019 року працювала в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а з 20.08.2019 року по теперішній час працює в ПАТ АТ “Південний”.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_6 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, роботодавцями за час роботи позивача, сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року №Ф- 239174-53У протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 за спірний період нарахування відповідачем єдиного внеску була найманим працівником застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховували та сплачували роботодавці (АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ АБ «ПІВДЕННИЙ»), що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Також, суд враховує, що позивач припинила підприємницьку діяльність на підставі рішення суду від 10.01.2012 року, яке набрало законної сили 20.01.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, в редакції чинній на час прийняття рішення суду про припинення підприємницької діяльності позивача, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Контролюючий орган був обізнаний про припинення підприємницької діяльності позивача, оскільки саме за позовом податкового органу судом прийнято відповідне рішення.

Суд при вирішення питання правомірності винесення спірної вимоги також враховує приписи частину 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З системного аналізу викладених норм законодавства, перевіривши докази на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску в розмірі 11016,72 грн., та, як наслідок, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1881928805.1 від 23.10.2020 року.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Представником позивача заявлено в позовній заяві клопотання про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Представником відповідача у відзиві зазначено, що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не є співмірним зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

До матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги укладеного 16.10.2020 року між адвокатом Палкіним А.Ю. та позивачем. Відповідно до підпункту 4.1. зазначеного договору, гонорар Адвоката за супровід справи з судового оскарження у суді першої інстанції вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 20 лютого 2020 року №Ф- 239174-53У, винесеної ГУ ДПС у Дніпропетровській області стосовно Клієнта, складає 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Проаналізувавши предмет спору та надані документи, суд зазначає, що представником позивача заявлено витрати на правничу допомогу у розмірі, який складає майже половину суми єдиного внеску, заявленого в оскаржуваній вимозі податкового органу.

Також суд враховує, що дана справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження, є справою незначної складності та не викликає складності у правовому розумінні, оскільки питання щодо правомірності виставлення вимоги про сплату єдиного внеску вирішено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Отже, нормативне регулювання спірних правовідносин та судова практика у спорах даної категорії виключає витрати значного часу на виконання робіт (надання послуг) адвокатом у цій справі.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На переконання суду, заявлені до відшкодування позивачем витрати в сумі 5000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із неправомірними рішеннями відповідача, була змушена звернутися до суду за захистом порушеного права, у зв`язку з чим нею було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності, суд приходить до висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Таким чином, загальна сума судових втрат, які підлягають відшкодування позивачу складає 3340,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року №Ф-239174-53У на загальну суму 11016,72 грн. винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 3340 (три тисячі триста сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар