Рішення № 94039369, 25.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Справа № 160/14838/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить суд:

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіна Олександра Павловича від 26.10.2020 про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні №58048153;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіна Олександра Павловича витребувати із Дніпропетровського окружного адміністративного суду виконавчий лист по справі №804/4396/18 та провести усі інші виконавчі дії у виконавчому провадженні №58048153 у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Позовна заява обґрунтована тим, що Відділом ПВР тривалий час (більше 2 років) безпідставно не було здійснено усіх можливих виконавчих дій, передбачених Законом №1404-VIII, при виконанні рішення суду, як-то передбачено розділом 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, - «Виконання рішень немайнового характеру». Із мотивувальної частини постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2020 року не вбачається та не доведено, що Відділ ПВР застосував до боржника будь-які інші заходи, передбачені законом, наприклад, не наклав арешт на майно боржника, витребування від боржника інформації, а саме, кому із осіб, що перебувають на обліку у Боржника, вже виплачена заборгованість по пенсії за рішенням суду. Також, у позовній заяві позивачем звернуто увагу на те, що іншим пенсіонерам вже виплачена заборгованість по пенсії за рішенням суду, не зважаючи на те, що його рішення набрало законної сили раніше. Зауважено, що Відділ ПВР не контролював протягом 8 місяців своє поддання від 10.02.2020 року до Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції України в м. Києві про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ГУ ПФУ в м. Києві, що не можна вважати прагненням Відділу ПВР допомогтися виконання щодо позивача судового рішення. Отже, на думку позивача, Відділ ПВР формально підійшов до здійснення виконачого провадження, не врахувавши положення ст. 18, ст. 63 Закону №1404-VIII, і необґрунтовано дійшов висновку про неможливість виконати рішення суду, а тому, позивач вважає, що державний виконавець безпідставно застосував до його правовідносин положення п.13 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII та постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2020 року підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31.07.2018 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо безпідставного зменшення ОСОБА_1 з 01.01.2016 основного розміру пенсії з 73% до 70%. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області встановити ОСОБА_1 основний розмір пенсії - у розмірі 73% суми грошового забезпечення, вказаного у довідці про розмір його грошового забезпечення станом на 1 січня 2016 року, яка виготовлена ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, а саме з 1 січня 2016 року, та здійснити відповідні виплати.

16.11.2018 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року - залишено без змін.

16.11.2018 року Рішення суду першої інстанції від 31.07.2018 набрало законної сили.

20.12.2018 року по справі №804/4396/18 видано виконавчий лист.

10.01.2019 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області на підставі виконавчого листа №804/4396/18 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58048153, якою боржнику боржнику - ГУ ПФУ в Луганській області було запропоновано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

14.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено заяву ГУ ПФУ в Луганській області про заміну боржника у виконавчому провадженні ВП №58048153 по адміністративній справі №804/4396/18 та здійснено заміну сторони - боржника у виконавчому провадженні ВП №58048153 відкритому за виконавчим листом №804/4396/18, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 20.12.2018 з ГУ ПФУ в Луганській області на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві).

11.06.2019 року Відділом ПВР ГТУ юстиції в Луганській області були винесені: постанова ВП №58048153 про заміну сторони виконавчого провадження з ГУ ПФУ в Луганській області на ГУ ПФУ в м. Києві та постанова про передачу виконавчого провадження ВП №58048153 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ ПВР у м. Києві).

19.06.2019 Відділ ПВР у м. Києві виніс постанову про прийняття виконавчого провадження ВП №58048153 та направив її сторонам виконавчого провадження: ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в м. Києві.

Листом від 03.09.2019 № 194574/07 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року, у справі № 804/4396/18, Управлінням в Луганській області, в січні 2019 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ від 11.05.2018 рок № 6754. Кошти, нараховані за період з 16.11.2018 року (дата набрання постановою Третього апеляційного адміністративного суду законної сили) по 31.01.2019 року в сумі 739,05 грн., будуть виплачені з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів після забезпечення фінансування. Сума пенсійних коштів за період з 01.01.2016 року по 15.11.2018 року в сумі 19650,46 грн. буде здійснюватися за окремою бюджетною програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649.

04.09.2019 року, керуючись п.9 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 по справі № 640/17139/19 скасовано постанову № 58048153 від 04.09.2019 про повернення виконавчого документу стягувачу.

На виконання даної ухвали, 04.12.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.

Листом від 16.12.2019 № 303630/07 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало також саму інформацію, що і листом від 03.09.2019 № 194574/07.

17.12.2019 до Відділу надійшла заява ОСОБА_1 з повідомлення про невиконання боржником рішення суду, в частині не виплати боргу нарахованого на виконання рішення суду.

В зв`язку з тим, що рішення суду не виконано, державним виконавцем 20.01.2020 винесено постанову про накладання штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва та зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

З огляду на те, що рішення суду боржником не виконано, 10.02.2020 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі та 10.02.2020 направлено до Шевченківського управління поліції ГУ НПУ в м. Києві подання про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

18.05.2020 року начальником Відділу направлено додаткові пояснення до подання про притягнення до кримінальної відповідальності від 10.02.2020 №58048153/4, у якому виправлено допущені помилки стосовно «по-батькові» та адреси стягувача ОСОБА_1 .

11.06.2020 року, керуючись статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження», начальником Відділу винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, оскільки згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04 2020 у справі № 160/2042/20, яке набрало законної сили - 04.05.2020, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу Махової Д.А. про закінчення виконавчого провадження від 10.02.2020, винесену у виконавчому провадженні №58048153. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження супровідним листом до відома та виконання.

Постанову про відновлення виконавчого провадження у встановленому Законом порядку направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який у відповідності до ст. 41 Закону зобов`язаний у місячний термін з мометну отримання направити до Відділу оригінал виконавчого документу. Відповідно до трекінгу поштових відправлень Дніпропетровський окружний адміністративний суд отримав постанову про відновлення виконавчого провадження від 11.06.2020 - 17.06.2020. Однак станом на 26.10.2020 виконавчий документ до Відділу не надходив.

31.07.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду направлено подання про зміну порядку чи способу виконання рішення в порядку Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністативного суду №804/4396/18 від 05.10.2020, у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

26.10.2020 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №60462368 на підставі п.13 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження". В постанові зазначено, що оскільки державним виконавцем в ході провдення виконавчих дій застосовані усі можливі заходи примусового характеру передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а також не направленням до Відділу виконавчого документу відповідною судовою інстанцією, дане виконавче провадження підлягає закінченню згідно пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Також, судом встановлено, що згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 року по справа № 804/4396/18, клопотання ОСОБА_1 про накладення на відповідача штрафу задоволено частково. Накладено на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, Україна, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) ОСОБА_2 штраф у розмірі 42360 (сорок дві тисячі триста шістдесят) гривень за невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року по справі №804/4396/18. Половину штрафу у розмірі 21180 (двадять одна тисяча сто вісімдесят) гривень стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), а іншу половину у розмірі 21180 (двадять одна тисяча сто вісімдесят) гривень - на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАД); Рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007; Код класифікації доходів бюджету: 21081100). Попереджено начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - ОСОБА_2 про те, що з наступного дня після набрання даним судовим рішенням законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

Не погоджуючись із винесенням постанови від 26.10.2020 року, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту1 частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року№1404-VIII «Про виконавче провадження», в редакціїЗакону України № 831-IX від 01.09.2020, яка була чинною на дату прийняття спірної постанови (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 2 Закону №1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2статті 18 Закону №1404-VIII).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини 3, частина 4 статті 18 Закону №1404-VIII).

За приписами пункту 13 частини першоїстатті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

За приписами частини 1 статті 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Частиною 1статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2статті 63 Закону №1404-VIII).

Відповідно до частини 3статті 63 Закону №1404-VIII, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" встановлено послідовність дій державного виконавця, зокрема, до таких дій відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Також, згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Як слідує з матеріалів справи, незважаючи на значний проміжок часу, який минув після ухвалення на користь позивача судового рішення у справі №804/4396/18, та пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання цього рішення, воно досі залишається невиконаним у повному обсязі.

У постанові від 04 вересня 2019 року справа №286/1810/17 Верховний Суд зауважив, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа, в той же час, застосовуючи принцип верховенства права, рішення судів є обов`язковими до виконання, відповідно мають бути забезпечені належним виконанням. Зокрема судом наголошувалось на не наданні відповідачем доказів, а судами не встановлення факту неможливості виконання судового рішення без участі відповідача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові по справі №461/6978/19 від 07 жовтня 2020 року, невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання; накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа; накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання; направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Зазначені висновки Верховного Суду враховуються судом при розгляді даної справи відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України.

В той же час суд має встановити чи вчинено державним виконавцем усіх можливих заходів задля виконання рішення суду.

Як вірно наголосив позивач у своєму позові, Закон України «Про виконавче провадження» передбачає ряд заходів, які має вчинити державний виконавець задля своєчасного та повного виконання виконавчого документу.

Суд погоджується із думкою позивача, оскільки заходи виконання рішення не обмежуються лише застосуванням до боржника штрафних санкцій і направленням повідомлення до правоохоронних органів.

Відповідачем не надано доказів щодо вжиття виконавцем інших заходів (як, наприклад, направлення вимоги державного виконавця, відібрання пояснень, застосування арешту майна/коштів тощо).

Також, суд зазначає, що подання відповідачем заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду не є належним доказом реалізації функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, передбаченої пунктом 10 частини 3 статті 18 Законом №1404-VIII.

Тому, на переконання суду, державний виконавець передчасно дійшов висновку про необхідність закінчення виконавчого провадження.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч.2 ст.39 Закону №1404-VII, Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, мала бути винесена відповідачем в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, проте відповідачем цього не доведено.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень всупереч обов`язку доказування, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду відзиву на позовну заяву, беручи до уваги положення частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову), суд приходить до висновку, що державним виконавцем не здійснені належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення у справі №804/4396/18, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Варто також зауважити, що у справах Шмалько проти України, Іммобільяре Саффі проти Італії ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа Сук проти України).

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Враховуючи приписи ч.1 ст.41 Закону України "Про виконавче провадження", скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №58048153 матиме наслідком відновлення виконавчого провадження.

Виходячи з вищенаведеного, скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція суду викладена в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №161/10420/14-а.

Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіна Олександра Павловича від 26.10.2020 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні №58048153.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядку, визначеному ст.272 КАС України.

Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядку, встановленому ч. 6 ст.287 КАС України.

Суддя (підпис) В.В. Кальник

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя В.В.Кальник

25.11.2020

Рішення не набрало законної сили 25 листопада 2020 р.

Суддя В.В. Кальник