Рішення № 94005857, 28.12.2020, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/3680/20

провадження у справі № 2/0285/1141/20

28 грудня 2020 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючої - судді Михайловської А.В.

за участі секретаря судового засідання Ковальової З.С.,

сторони по справі:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариства "Ідея Банк", представник відповідача - Трофімова Лариса Анатоліївна,

третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, про захист прав споживачів, -

встановив:

29.09.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом та після уточнення позовних вимог, просила постановити рішення суду, яким: визнати п. 1.1, п. 1.10 і п. 6.1 Кредитного договору про надання споживчого кредиту недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину; покласти на АТ "Ідея Банк" обов"язок здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як оплату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором у рахунок погашення суми заборгованості за кредитним договором (а.с. 85-90).

В обґрунтування позову зазначила, що 15.11.2018 року з АТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № Р20.21535.004539352, строком на 36 місяців. При цьому, п.1.1, п. 1.10 і 6.1 Кредитного договору не відповідають вимогам Закону та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року. Крім того, у порушення вимог ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" банк не повідомив письмово позивачу всю необхідну інформацію щодо умов кредитного договору.

02.10.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, призначено підготовче судове засідання, встановлено учасникам справи строки вчинення процесуальних дій.

20.10.2020 року від представника третьої особи надійшло письмове пояснення на позовну заяву (а.с. 35-43).

27.10.2020 року від представника відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначив, що позивач у день укладення кредитного договору ознайомився з паспортом споживчого кредиту, у якому міститься інформація про умови кредитування, та підписав указаний паспорт. У додатку до цього паспорта також зазначено детальний графік щомісячних платежів. Крім того, у кредитному договорі міститься інформація про суму кредиту, проценти за користування кредитом, плата за обслуговування кредиту, нарахування кредиту, інформація про реальну річну процентну ставку та про орієнтовну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, тощо. Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору , цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Відповідно до змісту ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" до витрат за споживчим кредитом віднесено інші обов`язкові платежі, для отримання, обслуговування і повернення кредиту. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитування, які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. Отже, чинним на момент укладення договору, законодавством України, передбачено право банку отримувати платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, які сплачуються споживачем, пов`язані з обслуговуванням кредиту, а тому відсутні підстави для визнання частково недійсним кредитного договору (а.с. 48-55).

03.11.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.58-68).

17.11.2020 року подана до суду уточнена позовна заява (а.с.85-92).

10.12.2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 28.12.2020 року учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач подала до суду письмову заяву, у якій просила справу розглядати у її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Представник відповідач також просила розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача, про що зазначила у змісті відзиву на позовну заяву.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу позовних вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановлено наступне.

15.11.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № Р20.21535.004539352, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на поточні потреби в розмірі 28040 грн., строком на 36 місяців (п.1.1) (а.с. 8-11).

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4., 1.8. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5 % (Маржу Банку). Станом на день укладення цього договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15 %. Позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають із змінної частини ставки протягом всього строку кредитування, і погоджується на ці ризики.

Згідно із пунктами 1.10, 6.1. кредитного договору позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Відповідно до пункту 5.1. договору банк повідомив позичальника в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами Банку і згоден з ними, умови кредитного договору позичальник вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам.

Позичальник ознайомився з умовами кредитування, підписавши паспорт споживчого кредиту (а.с. 52-54).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції від 1.01.2017 року, було передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила № 168), було передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції від 1 січня 2017 року та п. 3.6. Правил № 168 було передбачено заборону кредитодавцям встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Разом з тим, на момент укладення спірного кредитного договору (від 15.11.2018 року) набрав чинності Закон України № 1734-VIII від 15.11.2016р., яким зміст статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" викладено у новій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Також, на момент укладення спірного кредитного договору (від 15.11.2018 року) втратили чинність і Правила № 168.

Таким чином, на момент укладення спірного кредитного договору, законодавством України не передбачено заборони кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції від 10.06.2017р., чинній на момент укладення спірного кредитного договору, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

За змістом статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Крім того, на момент укладення спірного кредитного договору (від 26.07.2018 року) набрали чинність Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені Постановою НБУ № 49 від 8 червня 2017 року (далі - Правила № 49).

У додатку 1 до Правил № 49 передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом відносяться витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством України передбачено право кредитодавця у договорі споживчого кредиту встановлювати оплату за обслуговування кредиту.

Саме такі висновки щодо застосування положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції від 10.06.2017р., викладено у Постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19, які відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтями 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Судом встановлено, що позичальник ознайомився з паспортом споживчого кредиту 15.11.2018 року, що підтверджується його підписом (а.с. 53). Таким чином, доводи позивача про те, що банк не повідомив письмово всю необхідну інформацію щодо умов кредитування, оскільки кредитор приховав від останньої повну та достовірну інформацію про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які вона мала би розуміти, підписуючи кредитний договір, спростовуються вищезазначеними обставинами.

Отже, позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору, з підстав передбачених статтями 203, 215 ЦК України та статтями 11, 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору.

Посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/16663/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд проаналізував зміст статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції від 1.01.2017 року, якою було передбачено заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Однак у справі, що розглядається судом встановлено, що на момент укладення спірного договору є чинною стаття 11 цього Закону, (в редакції від 10.06.2017р.), положення якої не містять вищезазначеної заборони. Отже обставини у справі, яка була предметом перегляду у суді касаційної інстанції, не є тотожними обставинам зазначеної цивільної справи.

Суд першої інстанції також позбавлений можливості застосувати до спірних правовідносин висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року № 766/6920/17 та від 2 вересня 2020 року № 362/2861/17, оскільки у зазначених постановах Верховний Суд піддав аналізу зміст статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції яка містила заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту додаткові платежі. Однак у справі, що розглядається судом встановлено, що на момент укладення спірного договору є чинною стаття 11 цього Закону, (в редакції від 10.06.2017р.), положення якої не містять вищезазначеної заборони.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підтверджуються належними доказами, є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, про захист прав споживачів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , адреса для листування - АДРЕСА_2 );

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк" ( код ЄДРПОУ 19390819, місцезнаходження - вул. Валова, 11, м. Львів );

третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві ( код ЄДРПОУ 40414833, місцезнаходження - вул. Некрасовська, 10/8, м Київ).

Дата складення повного судового рішення - 05.01.2021 року.

Головуюча А.В.Михайловська