Рішення № 93964866, 31.12.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 675/1058/20

РІШЕННЯ

іменем України

31 грудня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" у незабезпеченні засуджених їх законними потребами;

- зобов`язати відповідача виконувати Закони України;

- стягнути з Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" моральну шкоду в розмірі 20000 грн;

- визнати дії Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" незаконними, катуваннями;

- стягнути з Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" моральну шкоду в розмірі 250000 грн;

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що весь строк покарання, їжею його забезпечують близькі та рідні, оскільки їжа якою його годують у Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)" є неякісною та простроченою. Крім того вказав, що порядок та умови відбування ним покарання не відповідають вимогам чинного законодавства. Такі дії відповідача по відношенню до себе позивач вважає незаконними та катуванням.

Суд, ухвалою від 06.10.2020 року, прийняв до свого провадження адміністративну справу №675/1058/20, та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалами суду від 12.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, та про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі № 675/1058/20.

Суд, ухвалою від 02.11.2020, задоволив клопотання ОСОБА_1 та об`єднав в одне провадження адміністративні справи №675/1058/20 та 675/1273/20.

Відповідач позов не визнав, надав відзиви, в яких просив відмовити у задоволенні позову, оскільки порядок та умови відбування позивачем кримінального покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)" відповідають вимогам чинного законодавства, жодних протиправних дій (бездіяльності) по відношенню до засудженого ОСОБА_1 в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)" не допускається.

Позивачем подано до суду клопотання про виклик та допит свідків. Розглянувши вказане клопотання позивача, суд виходить з такого.

Із аналізу змісту положень Глави 6 "Розгляд справи по суті" КАС України слідує, що допит свідка здійснюється судом виключно в судовому засіданні на стадії розгляду справи по суті.

Разом з тим, згідно з приписами КАС України вказана адміністративна справа є справою незначної складності та її розгляд належить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Отже, розгляд справи буде здійснюватися судом у порядку письмового провадження без проведення судових засідань, що у свою чергу виключає можливість виклику та допиту свідків.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про виклик свідків.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)".

За час відбування покарання в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)» засуджений ОСОБА_1 вісім разів поміщався в карцер установи: 14.01.2015 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 12.01.2015 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на тринадцять діб, 11.05.2017 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 11.05.2017 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на десять діб, 27.10.2017 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 20.10.2017 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на п`ять діб, 29.01.2018 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 25.01.2018 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на чотирнадцять діб, 13.03.2018 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 22.02.2018 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на чотирнадцять діб, 19.04.2018 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 19.04.2018 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на чотирнадцять діб, 07.06.2018 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 01.06.2018 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на десять діб та 22.05.2020 року згідно постанови начальника державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 22.05.2020 року про поміщення засудженого до карцеру установи строком на вісім діб.

Відповідно до частини першої ст. 1 Кримінально-виконавчого Кодексу України (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Ст. 5 Кодексу визначено, що кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

В силу ч.1 ст.102 КВК України, режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Частиною 5 ст.110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України (ч.8 ст.110 КВК України).

Частиною 2 розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції від 28 серпня 2018 року № 2823/5 встановлено, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин.

Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.

Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.

Відповідно до ч.8 ст.134 КВК України, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов`язки, з визначенням строку тримання.

Засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв`язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім`ї (ч.11 ст.134 КВК України).

Судом враховано, що позивачем не доведено, що мали місце виняткові обставини, за яких начальник колонії міг надати дозвіл на телефонну розмову із родичами під час його перебування у карцері.

Відповідно до п.6 розділу ХХІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, засудженим забороняється брати із собою у ДІЗО або в карцери продукти харчування і особисті речі, за винятком рушника, мила, зубної пасти (порошку), зубної щітки, туалетного паперу, олівців, авторучок, зошитів, поштових марок, конвертів, книг, газет або журналів (не більше п`яти примірників), тютюнових виробів і сірників (запальнички одноразового використання), в установах для тримання жінок, крім зазначеного переліку, спеціальних засобів гігієни. Тютюнові вироби і сірники (запальнички одноразового використання) видаються засудженим лише під час щоденної прогулянки.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2013 № 1304/5, відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про попереднє ув`язнення" і статей 8, 113 Кримінально-виконавчого кодексу України скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, узятих під варту, та засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягають перегляду, за винятком випадків, передбачених абзацом третім цього пункту.

Кореспонденція, яку засуджені чи особи, взяті під варту, адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві чи захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені та особи, взяті під варту, одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

На кожного засудженого і особу, взяту під варту, інспекторами заводяться обліково-адресні картки за формою згідно з додатком 2 до цієї Інструкції, які у разі вибуття таких осіб із установ виконання покарань та слідчих ізоляторів долучаються до їх особових справ. Уся кореспонденція, яку одержують або відправляють засуджені до позбавлення волі та особи, узяті під варту, обліковується інспектором в обліково-адресних картках окремо (п.2 розділу ІІ Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах).

В ході розгляду справи судом встановлено, що право позивача на листування за час його перебування у карцері не порушувалося, що підтверджується відомостями обліково-адресної картки ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що листування ОСОБА_1 проводиться у відповідності до ст.113 Кримінально-виконавчого кодексу України, розділу XII (розділу XIII) Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої Міністерства юстиції України від 02.07.2013 № 1304/5.

В той же час, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би доводив, що відповідачем кореспонденція позивача адресатам не направляється, а отримані на його ім`я листи йому не вручаються.

Таким чином, на підставі поданих доказів суд дійшов висновку про відсутність фактів порушення права позивача на листування з особами, які знаходяться за межами колоній.

Серед іншого, відповідно до наказу начальника Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" № 315 від 15.09.2016 року, у зв`язку із переповненням сектору максимального рівня безпеки для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, приміщення карцеру ізольованого сектору для утримування засуджених до довічного позбавлення волі №1, №2, №49 та приміщення ОК №7, №8 та приміщення камер медичної частини №15, №16 закріплені для загального утримання засуджених сектору довічного позбавлення волі. Під час загального утримання засуджених в цих приміщеннях на них не поширюються обмеження передбачені чинним законодавством для засуджених, які поміщаються в ПКТ (ОК), ДІЗО та карцерні установи.

Судом враховано, як зазначив у відзиві відповідач, що позивач відбував міру стягнення в камерах сектору для тримання чоловіків до довічного позбавлення волі. Вказані приміщення забезпечені відповідними меблями, інвентарем та предметами господарчого призначення згідно норм та вимог наказу Міністерства юстиції України №1118/5 від 27.07.2012 року.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що для забезпечення житлових та комунально-побутових приміщень теплом, гарячою водою, водяної пари, відповідачем та державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)» були укладені відповідні договори. Протягом жовтня 2017 року, січня - березня 2018 року (місяці в опалювальний період, в яких позивач поміщався в карцер) котельнею підприємства було поставлено установі 1133,87 Гкал водяної пари та гарячої води на загальну суму 1368900,00 грн. Температурний режим в приміщені відповідає вимогам СНіП 2-08.01.89.

Згідно Методичних рекомендацій щодо здійснення державного санітарно епідеміологічного нагляду в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України в пункті 3.9 харчоблоки установ та інші об`єкти громадського харчування, кімнати тривалих побачень забезпечують гарячим водопостачанням цілодобово.

Що стосується забезпечення права позивача на належне харчування, то слід зазначити наступне.

Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 №336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально - виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках - розподільниках та інших приймальниках Національної поліції» (далі - Постанови №336) затверджено:

- норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 1;

- норми заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 2;

- Порядок застосування норм харчування та норм заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 3.

Додатком №1 Постанови №336 встановлено, що засуджені, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах, забезпечуються харчуванням за нормою №4А (загальна норма).

Нормою харчування №4А (загальна норма) передбачається видача засудженим за вказаною нормою харчування в тому числі таких продуктів, як бобові, вівсяна та пшоняна крупи.

Згідно з меню-розкладками продуктів харчування, що закладаються в котел на одну особу на добу за нормою №4А в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)" засудженим, які утримувались в ПКТ, в тому числі позивачу, як передбачено Постановою №336, для норми харчування №4А, з урахуванням норм заміни, надаються в належній кількості продукти харчування для приготування страв відповідно меню-розкладкам.

Судом враховано, що заміна одних продуктів харчування на інші, в тому числі 600 грам хліба із суміші борошна житнього обдирного і пшеничного 1 сорту на 540 грам хліба білого з борошна пшеничного 1 сорту (згідно додатків 2, 3) відповідає вимогам Постанови №336 та не порушує прав позивача на належне харчування.

Крім того, згідно з копіями договорів №Г-256 від 02.10.2019 року, №Г-257 від 01.10.2019 року, №Г-288 від 06.11.2019 року, №Г-289 від 06.11.2019 року, №Г-107 від 18.03.2020 року, №Г-108 від 18.03.2020 року, накладних на поставку продуктів харчування від 24.09.2019, 01.10.2019, 02.10.2019, 15.10.2019, 24.10.2019, 06.11.2019, 30.01.2020, 10.02.2020, 18.03.2020, 15.04.2020, 26.05.2020, довідки про залишок продуктів харчування станом па 01.12.2019 року, Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" проведена робота із забезпечення достатньої кількості продуктів харчування з метою надання належного харчування засудженим, що утримуються в установі.

Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №675/519/17.

Також, судом взято до уваги, що якість продуктів харчування, які надходять на склад установи та в подальшому використовуються для харчування засуджених підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчень про якість крупи, протоколами випробування, протоколу дослідження проб харчових продуктів, сертифікатів відповідності, декларацій виробника.

Якість та вихід приготовлених страв, перед їх видачею засудженим, перевіряється медичним працівником та черговим помічником начальника установи та фіксується в книзі обліку контролю за якістю приготовленої їжі, що в свою чергу відповідає вимогам п. 5.9 Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року №850/5.

З приводу дієтичного харчування суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку застосування норм харчування та норм заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах-тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, особи, що хворіють на шлунково-кишкові захворювання (за винятком хворих на виразкову хворобу), згідно з висновками лікаря на час амбулаторного лікування забезпечуються продуктами харчування за дієтичними нормами.

Відповідно до довідки медичної частини №58 філії державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Хмельницькій області від 23.10.2020 року №43/10-20, з 2018 року по жовтень 2020 року позивач з приводу захворювань шлунково-кишкового тракту до медичної частини не звертався, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року №336 дієтичне харчування засудженому не призначалось. Засуджений не потребує стаціонарного та амбулаторного лікування.

Таким чином, з урахуванням зазначених обставин суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв`язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди та не навів доказів причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та заподіяною йому моральною шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).

Крім того, судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Отже, зібрані у справі докази повністю спростовують доводи позивача викладені у позовній заяві.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав, а судом не встановлено протиправність дій відповідача.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31 грудня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Відповідач:Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" (вул. Гагаріна, 2,Ізяслав,Хмельницька область,30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)

Головуючий суддя П.М. Майстер