Рішення № 93954072, 30.12.2020, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/4291/18

Провадження № 2/636/169/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Оболєнської С.А.,

секретаря судового засідання - Гамоліної О.В.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чугуївського міського суду Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Шевченківський районний ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

встановив:

09 жовтня 2018 року представник позивача адвокат Мазницький М.М., звернувся з позовом до ОСОБА_5 , в якому просив суд повністю звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 379 723, 57 грн., що утворилася за період з 01.03.2010 року по 01.11.2016 року, а також просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В ході судового розгляду представником позивача адвокатом Мазницьким М.М. подано заяву про зміну предмету позову (в останній редакції від 02.04.2020 року), в якій він просив суд стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 379723, 57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у вересні 2018 року йому стало відомо, що Державним виконавцем Шевченківського районного ВДВС м.Київ ГТУЮ у місті Києві винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. З вказаної постанови позивачу стало відомо, що 05.09.2016 року Чугуївським міським судом Харківської області по справі №636/2145/16-ц винесено ухвалу про зобов`язання третю особу здійснити перерахунок заборгованості по аліментам позивача з фактичного заробітку, який він одержував у період з 01.03.2010 по 01.12.2010 року та у період з 01.01.2013 по 04.02.2016 року, а у разі якщо в дані періоди позивач не працював провести перерахунок виходячи із заробітку, який він одержує на момент здійснення перерахунку. На виконання ухвали третьою особою складено Довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 01.03.2010 - 01.05.2018 року. 20.09.2018 року головним державним виконавцем Шевченківського районного ВДВС м.Київ ГТУЮ у місті Києві здійснено перерахунок заборгованості, з урахуванням заяви позивача та надано нову довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 01.03.2010 - 01.05.2018 року. Відповідно до даної довідки розмір заборгованості позивача по аліментам на момент повноліття дитини складає 379 723,57 грн., які в повному обсязі були утримані із заробітної плати позивача та перераховані на користь відповідача. Позивач вважає, що відповідач розпоряджалася даними грошовими коштами не за цільовим призначенням, жодних витрат на дитину здійснено не було, що грошові кошти були отримані відповідачем від позивача в рахунок погашення заборгованості за аліментами, але в подальшому без жодних правових підстав були привласнені відповідачем і використані на власні потреби, не пов`язані з утриманням дитини.

Відповідач надала суду відзив, в якому заперечувала щодо задоволення даного позову та зазначила, що заборгованість від якої наразі позивач просить суд його звільнити виникла виключно із за свідомого ухилення позивача від виконання свого обов`язку щодо сплати аліментів. Грошові кошти були використані виключно в інтересах дитини. Не цільове використання отриманих від позивача грошових коштів не підтверджено жодним належним та допустимим доказом і ґрунтується лише на фантазії та не бажанні позивача виконувати свій обов`язок щодо утримання сина. Посилання позивача, що відповідач проживає за рахунок аліментів є необґрунтованим оскільки відповідач є пенсіонером, та отримує пенсію. В законодавстві України відсутня норма, яка зобов`язувала б отримувача аліментів щомісячно надавати платнику повну інформацію з підтверджуючими документами, про їх витрачання. Посилання позивача на здійсненні відповідачем витрати на загальну суму 347 471,98 грн. вважає абсурдними, оскільки всі сплачені позивачем кошти були витрачені виключно в інтересах дитини, а посилання позивача на нібито зняття готівки, перерахування на власний рахунок, купівлю товарів, сплата за комунальні послуги, не значить використання даних коштів не в інтересах дитини. До того у чинному законодавстві відсутнє визначення того, які витрати слід вважати нецільовими.

Представники позивача ОСОБА_4 , адвокати Амельченко Вячеслав Павлович та ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просила їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Биченко Антон Олександрович у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, наявні докази, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються наступними нормами права.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 2 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищенаведені норми права, зокрема, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, зобов`язує особу, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно.

Водночас, ст. 1215 ЦК України, встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (ч. 1 ст. 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 р., ухваленій у справі № 6-91цс14.

У відповідності до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-151 цс-13, від 22.01.2014 року, згідно ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених п.1 ч.1 вказаної статті, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела таку виплату, та факту недобросовісності набувача коштів.

Згідно довідки-розрахунку виданої Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві позивач ОСОБА_4 мав борг зі сплати аліментів за період з 01.03.2010 -01.11.2016 року у розмірі 379 723,57 грн.

З наявних в матеріалах справи виписках з рахунків відповідача убачається, що у період з вересня 2018 року по квітень 2019 року позивач ОСОБА_4 , в рахунок сплати заборгованості з аліментів перерахував щомісячно на користь відповідачки грошові кошти на загальну суму 379 723,57 грн. (у вказаних платежах цільове призначення вказано як - аліменти за ОСОБА_7 ).

Отже, зазначені грошові кошти, набуті відповідачем у період з вересня 2018 року по квітень 2019 року перераховані з цільовим призначенням як аліменти.

Належних, достатніх та допустимих доказів того, що, утримання вказаних аліментів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату, та факту недобросовісності набувача коштів матеріали справи не містять, так як позивачем не надані.

Встановивши те, що грошові кошти, набуті відповідачем у загальному розмірі 379 723,57 грн., є аліментами, виплата яких здійснена за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату, та з урахуванням факту недоведеності недобросовісності з приводу їх отримання з боку відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

З приводу посилання позивача на використання відповідачем отриманих грошових коштів не за цільового призначенням суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частиною 2 статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина 3 статті 51 Конституції України).

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від неї.

За приписами статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно із статтею 186 СК України за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання аліментів. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що кожен з батьків зобов`язаний брати участь в утриманні своїх дітей. Один з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний, зокрема, на підставі рішення суду, сплачувати аліменти на її утримання. Одержувачем таких аліментів, як правило, являється особа з якою проживає дитина (другий і батьків, опікун або піклувальник, тощо). Сплачені аліменти являються власністю дитини, але їх одержувач має право розпоряджатися ними виключно на потреби дитини і в її інтересах. При цьому платник аліментів зберігає право здійснювати контроль за цільовим використанням аліментів, що забезпечує дотримання найкращих інтересів дитини.

Положеннями зазначеної статті передбачається спеціальний механізм захисту прав учасників правовідносин з утримання. Зокрема, платник аліментів, якщо на його думку, аліменти витрачаються не за цільовим призначенням, контроль за цільовим використанням яких здійснює орган опіки та піклування. У випадку, якщо нецільове використання аліментів органом опіки й піклування попередньо не встановлено, платникові необхідно надати суду відповідні докази. Визначаючи розмір тієї частини аліментів, що буде вноситися в банк на особистий рахунок дитини, суд ураховує розмір стягуваних на утримання дитини аліментів, матеріальне становище одержувача аліментів та інші обставини, що мають значення для справи.

Нормами Сімейного Кодексу України жодним чином не передбачено повернення аліментів, сплачених на утримання дитини і витрачених за цільовим призначенням.

Таким чином нецільове використання одержувачем аліментів може мати наслідком зміну їх одержувача або зменшення розміру, однак це не може бути підставою для стягнення їх з одержувача аліментів на користь платника, а тому посилання позивача, як на підставу для задоволення даного позову на нецільове використання відповідачкою аліментів на думку суду не відповідає вимогам закону та не може ототожнюватись з поняттям недобросовісності з приводу їх отримання.

До того ж відповідно до ч. 2ст. 197 СК України за позовом платника аліментів, суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях.

Таким чином, оскільки позивач фактично звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача сплачених аліментів, що не передбачено нормами Сімейного Кодексу України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено - судові витрати, які складаються з судового збору, позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Шевченківський районний ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до або через Чугуївський міський суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_2 .

Третя особа: Шевченківський районний ВДВС м. Київ Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. №110, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 34967593.

Суддя: С.А. Оболєнська