Рішення № 93924089, 17.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4315/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до:

відповідача 1- Помічнянського міського голови Антошика Миколи Миколайовича (РНОКПП – невідомий; адреса: АДРЕСА_2 )

відповідача 2 - Помічнянської міської ради (код ЄДРПОУ – 04055021; адреса: вул. Перемоги, 91, м. Помічна, Добровеличківського району, Кіровоградської області, 27030)

про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 Рішення Помічнянської міської ради (далі – відповідач 1) сорок четвертої сесії восьмого скликання від 09 вересня 2020 року № 971 «Про звільнення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради», в якому зобов`язано міського голову ОСОБА_2 видати розпорядження про звільнення із займаної посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 Розпорядження Помічнянського міського голови від 10.09.2020 № 62-к «Про звільнення», в якому рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з 10 вересня 2020 року;

- зобов`язати Помічнянського міського голову поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з 10 вересня 2020 року.

- стягнути з Помічнянської міської ради Добровеличківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його протиправно звільнено із займаної посади. Так, відповідачем 1 винесене рішення про його звільнення на підставі висновків протиправно створеної тимчасової депутатської комісії. Більше того, у жодному з оскаржених рішень не зазначені підстави для звільнення ОСОБА_1 , які відповідали б статті 40 Кодексу законів про працю України або статті 20 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Разом із позовною заявою позивачем була подана заява про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Ухвалою суду від 07 жовтня 2020 року у задоволенні такої заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року відкрите провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 11 листопада 2020 року суд перейшов зі спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на неприбуття у судове засідання 17 грудня 2020 року сторін та подання ними клопотань про розгляд справи без їх участі, суд розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі своїм процесуальним правом на подання відзивів на позов не скористались. Натомість у поданому клопотанні від 17 грудня 2020 року представник Помічнянської міської ради зазначив, що проти позову не заперечує.

Розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням Помічнянського міського голови № 74-к від 26 грудня 2017 року «Про призначення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради» ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради.

20 серпня 2020 року до Помічнянського міського голови було скероване колективне звернення працівників Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради щодо недовіри трудового колективу керівникові Центру ОСОБА_1 з проханням звільнити позивача із займаної посади.

20 липня 2020 року Помічнянським міським головою ОСОБА_2 видане розпорядження № 156-р «Про створення тимчасової депутатської комісії з питань перевірки діяльності ЦНСПН виконавчого комітету Помічнянської міської ради», яким, зокрема, з метою винесення на розгляд сесії Помічнянської міської ради створено тимчасову депутатську комісію з питань перевірки діяльності Центру падання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради у складі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

За наслідками перевірки Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради складено Акт від 20 серпня 2020 року, в якому зроблено висновок щодо некомпетентності ОСОБА_1 та невідповідності його займаній посаді. Серед іншого, рекомендовано сесії Помічнянської міської ради усунути із займаної посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради ОСОБА_1

09 вересня 2020 року рішенням сорок четвертої сесії восьмого скликання Помічнянської міської ради № 971 «Про звільнення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради» на підставі акту тимчасової депутатської комісії з питань перевірки діяльності Центру надання соціальних послуг від 21 серпня 2020 року міського голову ОСОБА_2 зобов`язано винести розпорядження про звільнення з посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради ОСОБА_1 з 10 вересня 2020 року.

Розпорядженням Помічнянського міського голови Антошика М.М. «Про звільнення» від 10 вересня 2020 № 62-к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з 10 вересня 2020 року.

Надаючи оцінку рішенню сорок четвертої сесії восьмого скликання Помічнянської міської ради № 971 (далі - Рішення № 971) «Про звільнення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради» від 09 вересня 2020 року, суд виходить з такого.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі- Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні визначається як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 2 Закону).

Відповідно до частини другої статті 2 вказаного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У статті 25 Закону №280/97-ВР зазначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

При цьому Конституційний Суду України у Рішенні у справі № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року наголосив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Так, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад статтею 26 Закону №280/97-ВР належить, зокрема, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання (пункт 5 частини першої), утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради (пункт 6 частини першої).

Водночас, пунктами 6, 10 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР визначено, що сільський, селищний, міський голова вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".

Підпунктом 1.2 пункту Положення «Центру надання соціальних послуг населенню» виконавчого комітету Помічнянської міської ради визначено, що Центр є виконавчим органом Помічнянської міської ради, підзвітним і підконтрольним Помічнянській міській раді, підпорядковується її виконавчому комітету та міському голові.

Водночас, згідно з пунктами 1.3, 1.4. Посадової інструкції начальника ЦНСПН, затвердженої розпорядженням Помічнянського міського голови від 29 грудня 2017 року № 129-р, начальник Центру призначається і звільняється з посади розпорядженням міського голови з дотриманням вимог Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та підпорядковується безпосередньо міському голові, керівництву обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

З аналізу вказаних правоположень у їх системному зв`язку суд дійшов висновку про відсутність повноважень у відповідача 2 приймати рішення зобов`язального характеру щодо міського голови в частині реалізації ним визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень призначати на посади та звільняти з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад – зокрема, начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради.

Зобов`язуючи міського голову видати розпорядження про звільнення позивача із займаної посади, Помічнянська міська рада у такий спосіб фактично перебрала на себе повноваження відповідача 1, чим порушила вимоги частини другої статті 19 Конституії України.

За таких умов суд дійшов висновку, що рішення сорок четвертої сесії восьмого скликання Помічнянської міської ради № 971 «Про звільнення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради» від 09 вересня 2020 року є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте не на підставі та не у межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України.

Суд враховує також, що відповідач 2 позовних вимог не заперечив.

Викладене обумовлює висновок суду і про необхідність визнання протиправним та скасування Розпорядження Помічнянського міського голови від 10 вересня 2020 № 62-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з 10 вересня 2020 року, як такого, що прийняте на підставі протиправного рішення відповідача 2.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що нормативною підставою для звільнення позивача з посади в оскаржуваному розпорядженні відповідач 1 вказав статтю 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування та статтю 40 Кодексу законів про працю України.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III (далі – Закон № 2493-III) визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування у розумінні статті 3 Закону № 2493-III є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Частиною третьою статті 7 Закону № 2493-III визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Статтею 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду; 11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

У спірному розпорядженні відповідач 1 посилається загалом на статтю 20 Закону № 2493-III та статтю 40 Кодексу законів про працю України, безвідносно до будь-якої із визначених ними підстав звільнення особи та не конкретизує підстави для звільнення позивача у будь-який інший спосіб.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернутись до рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", у якому наголошено, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

За таких умов суд дійшов висновку, що оспорюване Розпорядження Помічнянського міського голови «Про звільнення» від 10 вересня 2020 № 62-к не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (є необгрунтованим).

Вказані обставини у їх сукупності суд вважає достатніми для визнання протиправним та скасування Розпорядження Помічнянського міського голови «Про звільнення» від 10 вересня 2020 № 62-к.

З огляду на предмет та підстави адміністративного позову, суд не вдається до правової оцінки способу реагування відповідача 1 на колективне звернення працівників ЦНСПН та утворення Помічнянським міським головою тимчасової депутатської комісії з питань перевірки діяльності ЦНСПН виконавчого комітету Помічнянської міської ради. Більше того, відповідне розпорядження наразі вичерпало свою дію.

Водночас, суд наголошує, що висновки, надані вказаної комісією, оцінювались виключно відповідачем 2. При винесенні Розпорядження Помічнянського міського голови від 10 вересня 2020 № 62-к оцінка висновку депутатської комісії та встановленим нею обставинам не надавалася.

Положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, враховуючи, встановлення судом протиправності розпорядження про звільнення позивача, належним способом відновлення його порушеного права є поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з дня, наступного за днем звільнення (який у розумінні КЗпП України є останнім робочим днем) – з 11 вересня 2020 року.

Обираючи вказаний спосіб захисту, суд виходить із того, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі №826/16707/18 зазначає, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення.

Водночас, із тих самих міркувань вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача 1 поновити ОСОБА_1 на посаді задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), застосовується у випадках: вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пункт 1 Порядку №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що у випадку стягнення з роботодавця середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, розмір такої заробітної плати визначається шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку працівника на кількість робочих днів вимушеного прогулу. При цьому, розмір середньоденного заробітку обчислюється за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадку вимушеного прогулу через незаконне звільнення з роботи, подією, з якою пов`язана виплата середньої заробітної плати, є таке звільнення, а тому середньоденний заробіток, відповідно до положень Порядку №100, обчислюватиметься за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому особу було звільнено з роботи.

Розпорядженням Помічнянського міського голови від 10 вересня 2020 № 62-к позивача звільнено з посади з 10 вересня 2020 року.

Відтак, для обчислення розміру середньої заробітної плати слід брати середньоденну заробітну плату, розраховану за 2 календарні місяці роботи, що передували даті звільнення, тобто за липень та серпень 2020 року.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №826/6583/14 від 15 лютого 2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована із його заробітку за липень та серпень 2020 року, складає 531,94 грн.

Тривалість вимушеного прогулу позивача з дати звільнення до дня постановлення рішення у справі становить 69 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 36703,86 грн (69 робочих днів х 531,94 грн.).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що стягненню з Помічнянської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36703,86 грн.

Щодо інших аргументів, наведених позивачем, які не є визначальними для постановлення рішення у справі, суд зазначає, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи встановлені та підтверджені належними і допустимими доказами обставини, застосувавши до них релевантні правові норми, враховуючи правові позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, сформульовані у подібних правовідносинах, беручи до уваги відсутність заперечень щодо позовних вимог з боку відповідачів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а також в частині стягнення заробітної плати у межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.

Судові витрати, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Помічнянського міського голови Антошика Миколи Миколайовича (РНОКПП – невідомий; адреса: АДРЕСА_2 ), Помічнянської міської ради (код ЄДРПОУ – 04055021; адреса: вул. Перемоги, 91, м. Помічна, Добровеличківського району, Кіровоградської області, 27030) про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Помічнянської міської ради сорок четвертої сесії восьмого скликання від 09 вересня 2020 року № 971 «Про звільнення начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради».

Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Помічнянського міського голови від 10 вересня 2020 № 62-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Центру надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Помічнянської міської ради з 11 вересня 2020 року.

Стягнути з Помічнянської міської ради на користь користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36703,86 грн (тридцять шість тисяч сімсот три гривні, вісімдесят шість копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Копію рішення вручити (направити) учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук