Рішення № 93908532, 17.12.2020, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5979/17

Провадження № 2/463/97/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення з останнього на його користь в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 22611,86 грн.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 20.05.2014 в м. Львові на вул. Шевченка сталась ДТП за участю автомобіля Фольксваген д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням відповідача та автомобіля Мерседес, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Вина відповідача у вчиненні ДТП підтверджується постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24.11.2014. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, у зв`язку з чим завдану ним шкоду відшкодував позивач. Розмір регламентної виплати, яка виплачена на користь потерпілого ОСОБА_3 становить 22611,86 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП не була застрахована, дану суму просить стягнути з останнього в порядку регресу.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Проти обґрунтованості позову заперечує, оскільки згідно автотехнічної експертизи вина у вчиненні ДТП є спільною між ним та ОСОБА_3 . Вважає, що ступінь вини кожного учасника ДТП становить 50 % і в такому ж розмірі кожен повинен нести відповідальність. Тому просить ухвалити рішення, яким визначити ступінь вини кожного з водіїв в розмірі 50 %. В кінцевому, просить відмовити в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки ДТП мала місце 20.05.2014, а з позовом до суду позивач звернувся 27.11.2017, тобто поза межами загального трьохрічного строку позовної давності.

Позивач подав відповідь на відзив, однак всупереч вимогам п. 2 ч. 5 ст. 178, ч. 3 ст. 179 ЦПК України не долучив до відповіді на відзив документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Керуючись принципом диспозитивності, суд не буде перебирати на себе обов`язки позивача та самостійно надсилати відповідь на відзив відповідачу. З огляду на зазначене, таку відповідь на відзив суд залишає без реагування.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору сторони та третя особа не подали.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 29.11.2017 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.12.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, оскільки проведення попереднього судового засідання визнано недоцільним.

В подальшому, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора ДПС взводу № 4 РДПС ВДАІ з обслуговування м. Львова Бута А.М., Управління патрульної поліції у м. Львові, третя особа ОСОБА_2 про визнання неправомірною діяльності, зобов`язання до вчинення дій.

Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі та прийняття Верховним Судом 19.11.2020 постанови у згаданій вище адміністративній справі ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.02.2020 поновлено провадження у справі та призначено таку до судового розгляду.

В кінцевому, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.09.2020 до участі в справі залучено ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

З огляду на карантинні обмеження, суд неодноразово йшов на зустріч учасникам справи та відкладав судові засіданні з тією метою, щоб кожен мав можливість відстояти свою позицію перед судом. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли. В силу ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом. Відповідач, як вбачається, після поновлення провадження у справі не скористався своїм правом брати участь в судових засіданнях. Також, відповідач не повідомляв суду про зміну свого місця проживання як того вимагає ст. 131 ЦПК України. Відповідно, суд надсилав судові повістки за відомою йому адресою реєстрації відповідача. Крім того, сторони не повідомляли суду про існування інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція сторін під час розгляду справи.

Повноважний представник позивача в останнє судове засідання не з`явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. В прохальній частині позову справу просить слухати у його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив.

Третя особа в судове засідання також не з`явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки також не повідомив.

З огляду на це суд вважає можливим завершити розгляд справи у відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання, на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Позиція суду.

З`ясувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на таке.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

В судовому засіданні встановлено, що 20.05.2014 в м. Львові на вул. Шевченка, 32 сталась ДТП за участю автомобіль Фольксваген д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням відповідача та автомобіля Мерседес, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .

Даних про те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП була застрахована матеріали справи не містять. Відповідач, як вбачається, цієї обставини не оспорює.

Питання про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення ДТП було предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення. Однак, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 24.11.2014 (а.с.3), яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.01.2015 (а.с.76-77) провадження у справі про притягнення відповідача до адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП (справа № 463/2611/14-п).

Справа № 463/2611/14-п про адміністративне правопорушення про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП знищена за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

З огляду на викладене встановлені у справі про адміністративне правопорушення обставини є обов`язковими для суду, що вирішує цивільній спір з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

При цьому закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП, в цьому випадку суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 761/22987/14-ц (провадження № 61-25311св18).

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 638/1557/18 (постанова від 29.04.2020) така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18.

Таким чином, повертаючись до обставин даної справи та враховуючи згадані вище висновки суд проаналізує прийняту у справі № 463/2611/14-ц постанову Личаківського районного суду м. Львова від 24.11.2014 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.01.2015 на предмет того, чи містять вони відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення.

Зокрема, як вбачається зі змісту постанови Личаківського районного суду м. Львова від 24.11.2014 (а.с.3зв.), суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення заслухав пояснення ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Ікавого М.Р., потерпілого, свідка ОСОБА_4 який був очевидцем подій, інспектора ВДАІ Бути А.М. Крім того, як вбачається, суддя проаналізував матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення Серія АБ2 № 331416, схему дорожньо-транспортної пригоди, запис відеореєстратора, висновок судової автотехнічної експертизи № 2832 від 12.11.2014 року, відповідно до якого, причиною дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, стали ті обставини, що водій автомобіля марки «Volkswaqen Jetta» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 , розпочинаючи рух від правого краю проїзної частини з виконанням розвороту, не дав дорогу зустрічному автомобілю марки «Mercedes E300» р.н. НОМЕР_2 і виїхав на смугу його руху на такій віддалі, при якій водій ОСОБА_2 вже не мав технічної можливості уникнути зіткнення.

На основі цих доказів суддя прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції, як вбачається зі змісту його постанови, погодився з такими висновками суду.

Отже, у справі № 463/2611/14-ц надано відповідь про те, що ДТП вчинено з вини відповідача, а відтак, немає необхідності додатково досліджувати вказане питання.

В свою чергу, що ж стосується наданого відповідачем висновку НДЕКЦ при ГУМВС України у Львівській області № 1/32 від 09.12.2014 (а.с.56-60), суд надає йому правову оцінку та звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статей 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У статті 81, частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до змісту висновку експертного дослідження № 1/32 від 09.12.2014, експерт, не оспорюючи вину ОСОБА_1 у вчиненні згаданого вище ДТП також вказав, що при заданих у заяві вихідних даних, швидкості руху автомобіля «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_2 59-60 км/год. його водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути даного зіткнення шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. В даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_2 не відповідали технічним вимогам п. 12.3 чинних ПДР України вказаний факт невідповідності дій водія знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної пригоди.

Згідно п. 12.3 ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Як вбачається з дослідницької частини висновку (а.с.57) експерт вказав, що безпосередньо перед пригодою дорожня ситуація таким чином, що водій ОСОБА_1 рухаючись ближче до правого краю проїзної частини мав намір виконати маневр лівого, по ходу свого руху розвороту. Увімкнувши покажчик лівого повороту водій ОСОБА_1 пропустив легковий автомобіль, який здійснював його випередження з лівого боку та почав виконувати маневр. На момент початку виконання маневру він бачив автомобіль Мерседес, який знаходився на значній відстані, яка дозволяла йому завершувати цей маневр. Зі слів ОСОБА_1 – така відстань становила не менше 50 метрів. Зіткнення відбулось в момент, коли ОСОБА_1 перебував на стадії завершення маневру повороту.

В подальшому, керуючись виключно поясненнями відповідача про доволі значну відстань – не менше 50 м, експерт провів математичне дослідження (а.с.58зв.), згідно якого повний зупинний шлях автомобіля Мерседес д.н.з. НОМЕР_2 при швидкості руху в 59-60 км/год. в умовах місця пригоди складає величину 40,6 – 44,4 м, що є меншим від загаданої вище відстані виявлення небезпеки – 50 м, а відтак, на думку експерта, водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути зіткнення при застосуванні екстреного гальмування.

Іншими словами відстань, на якій була виявлена небезпека обома водіями в даній ситуації має вирішальне значення, оскільки занадто мала відстань не дозволяла водію ОСОБА_2 уникнути зіткнення і навпаки, занадто велика дозволяла. При цьому, водій ОСОБА_1 в будь-якому випадку порушив вимоги ПДР України, оскільки не надав переваги в русі транспортному засобу та виконував поворот ліворуч з порушенням п. п. 10.1, 10.4 ПДР України.

Оцінюючи вказаний висновок в комплексі з іншими доказами суд відхиляє його повноту, достовірність і достатність, оскільки, як вбачається з такого, дані про швидкість автомобіля Мерседес д.н.з. НОМЕР_2 експерт взяв зі слів водія ОСОБА_2 і які відображені в постанові Личаківського районного суду м. Львова від 24.11.2014. Натомість, дані про відстань, на якій відповідач побачив такий автомобіль і яка становить 50 м експерт взяв зі слів водія ОСОБА_1 , хоча потерпілий ОСОБА_2 вказував про зовсім іншу, набагато меншу відстань в 10 м.

У справі яка розглядається експерт не просто не надав відповідь на питання, чи міг водій ОСОБА_2 уникнути зіткнення побачивши небезпеку на відстані 10 м, він навіть не розглядав такого питання і тому, суд відхиляє поданий відповідачем доказ як неповний, недостовірний та недостатній.

Будь-яких інших доказів, які б спростовували винуватість відповідача матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи згадані вище висновки судді про наявність в діях відповідача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, суд вважає, що немає спільної вини учасників ДТП і така ДТП відбулась виключно з вини відповідача.

Надалі суд вирішить питання про наявність підстав для стягнення з відповідача виплаченого страхового відшкодування.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, заява про виплату страхового відшкодування подана потерпілим 08.12.2014 безпосередньо до МТСБУ (а.с.4)

Відповідно до висновку № 1378 експертного автотоварознавчого дослідження від 02.06.2014 (а.с.6-8), вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля Мерседес д.н.з. НОМЕР_2 станом на час дослідження 02.06.2014 без врахування ПДВ становить 21830,86 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 22.1 статті 22 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом статті 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана у тому числі з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно із статтею 29 наведеного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Стаття 30 цього Закону регламентує порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу.

Тобто, в порядку, визначеному Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодовується лише шкода, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, а не витрати страховика (МТСБУ), пов`язані із визначенням розміру шкоду.

Згідно пп. «а» п. 41.1 ст. 41 цього Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно копії платіжного доручення від 06.02.2015 (а.с.10), позивач виплатив потерпілому страхове відшкодування в розмірі 21830,86 грн. Крім того, згідно копії платіжного доручення від 08.12.2014, за послуги аварійного комісара позивач сплатив 781 грн. Загальний розмір регламентної виплати становить 22611,86 грн.

У відповідності до вимог пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на такі обставини, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП не була застрахована і позивач виконав покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 22, пп. «а» п. 41.1 ст. 41 зазначеного Закону, з урахуванням вимог пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону, ст. 1191 ЦК України, за відсутності доказів про наявність пільг, передбачених п. 13.1 ст. 13 Закону, а також доказів про сплату відповідачем розміру завданої шкоди, з відповідача на користь позивача в порядку регресу належить стягнути суму, сплачену на рахунок потерпілого в рахунок відшкодування шкоди в розмірі 21830,86 грн.

За загальними правилами, визначеними статтями 1166, 1187 ЦК України, тягар цивільної відповідальності має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась ДТП. При цьому, в силу вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України така шкода відшкодовується в повному обсязі.

Вказане узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 1192 ЦК України, згідно якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, в силу вимог статей 1166, 1187 ЦК України з відповідача на користь позивача також належить стягнути 781 грн. витрат, які поніс позивачу зв`язку з встановленням розміру збитків.

Відтак, позов слід задовольнити в повному обсязі.

Що ж стосується аргументів відповідача про застосування позовної давності, суд їх також відхиляє.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

За змістом статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини – суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це вбачається із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У справі яка розглядається позивач реалізував своє право кредитора на підставі ст. 1191 ЦК України, пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки відповідач не застрахував своєї цивільно-правової відповідальності.

Такі правовідносини є регресними, а згідно ч. 6 ст. 261 ЦК України, за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Позивач виплатив страхове відшкодування потерпілому 06.02.2015, а відтак, саме з цього моменту слід обчислювати загальний трьохрічний строк позовної давності.

Позов до суду подано засобами поштового зв`язку 27.11.2017, внаслідок чого строк позовної даності не пропущено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року)

З огляду на факти справи, доводи сторін та згадані вище висновки, суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, та немає необхідності аналізувати будь-які інші аргументи сторін, які по суті зводяться до переоцінки доказів та не мають вирішального значення для справи.

Щодо судових витрат

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також належить стягнути судовий збір в розмірі 1600 грн., сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.2).

Крім того, як вбачається з прохальної частини позову, позивач також просить стягнути з відповідача 2000 грн. витрат на правову допомогу. З цього приводу суд зазначить таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати, окрім судового збору, складаються також з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок подання таких доказів визначено у ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Так, за змістом цієї норми розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивач долучив копію додаткової угоди № 150 (а.с.13).

Разом з тим, до матеріалів справи не долучено самого договору про надання правничої допомоги, на підставі якого встановлюється розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, не подано відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, а також не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на відсутність таких доказів суд відмовляє в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,274,279ЦПК України, ст.ст. ст. ст. 15, 16, 509, 526, 625, 979-982, 984, 993, 1166, 1187 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ЄДРПОУ 21647131) витрати, пов`язані з регламентною виплатою в розмірі 22611,86 грн. (двадцять дві тисячі шістсот одинадцять грн. 86 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 1600 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.