Рішення № 9382616, 23.12.2009, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2009 р.                                                                                 Справа №11/2644

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого –судді Довганя К.І., при секретарі –Атамась Т.В . за участю представників сторін: позивача –Макеєв В.Ф. директор за посадою, відповідача –не з’явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом приватного підприємства "Мак - Консалт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Триєра-Плюс ЛТД" про стягнення 9100 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення 9100 грн. 52 коп. боргу, що утворився внаслідок невиконання відповідачем ліцензійного договору, укладеного сторонами12.08.2009р. з урахуванням річних та інфляційних. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що на виконання укладеного 12 серпня 2009 року між приватним підприємство "Мак - Консалт" (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Триєра-Плюс ЛТД" (відповідач) договору позивач передав останньому права на використання торговельної марки „РОСЬ”. Однак відповідач в порушення умов договору винагороду за використання вищевказаної торгової марки позивачу у повному розмірі не провів. В ході розгляду справі позивач заявою №03-12 від 03.12.2009р. в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 15000 грн. боргу, 149 грн. 42 коп. річних та 75 грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов суду не подавав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне:

На підставі укладеного сторонами ліцензійного договору від 12 серпня 2009 року позивач передав права на використання торговельної марки „РОСЬ».

Згідно п. 1 додатку №2 до Договору Ліцензіат сплачує винагороду за використання торговельної марки Ліцензіара, яка складається з паушального платежу та поточних відрахувань (роялті).

Відповідно до п. 4 додатку №2 Договору паушальний платіж сплачується протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання сторонами Договору шляхом перерахування (сплати) на рахунок Ліцензіара та п. 5 поточні відрахування (роялті) сплачуються щомісячно та залежать від ємності тари (пляшок) на яких наноситься зображення торговельної марки „РОСЬ” і встановлюються у розмірі, зазначеному у таблиці №1 в додатку №2 до Договору, визначених для одиниці тари.

Згідно п. 7.1 Договору, за надання права використання торговельної марки Ліцензіат (відповідач) був зобов’язаний сплачувати Ліцензіару (позивач) винагороду у розмірі, порядку і строки, визначені Додатком №2 до Договору, при цьому щомісячний платіж має бути не менше ніж 3000 (три тисячі) гривень. У випадку, якщо розмір щомісячного платежу, розрахований за формулою у відповідності до додатку №2 до Договору, є меншим за 3000 (три тисячі) гривень, Ліцензіат сплачує Ліцензіару суму у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Оскільки позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, а відповідач не виконав взяте на себе за договором зобов'язання у визначений строк сплатити позивачу винагороду за використання торговельної марки „РОСЬ”, тим самим не виконав і порушив умови ліцензійного договору від 12 серпня 2009 року.

Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 15000 грн.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №01-135 від 12.10.2009 року про оплату боргу, яку останній залишив без відповіді та задоволення.

Також відповідачу позивачем, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, були нараховані інфляційні за весь час прострочки в розмірі 75 грн. 00 коп. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 149 грн. 42 коп.

Ст.ст. 173, 174, 181, 193 ГК України, ст.ст. ст.ст.420, 424, 427, 525, 526, 530, 536, 625 ЦК України містять такі положення:

„Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати:

-          з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства суд приходить до наступних висновків.

Господарські зобов’язання між сторонами виникли на підставі укладеного договору від 12 серпня 2009 року. Свої зобов’язання за цим договором позивач виконав належним чином та передав відповідачу права на використання торговельної марки „РОСЬ”.

Таким чином, у відповідача виникло зобов’язання щодо оплати винагороди за використання торговельної марки „РОСЬ” на умовах ліцензійного договору. Однак відповідач в порушення даних умов свої зобов’язання щодо оплати за використання торговельної марки „РОСЬ” належним чином не виконав, заборгувавши позивачу 15000 грн. 00 коп.

Виходячи з викладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за використання торговельної марки „РОСЬ” обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Крім того, у відповідності до умов договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов’язаний сплатити позивачу інфляційні в розмірі 75 грн. 00 коп. та 3% річних, що становлять 149 грн. 42 коп. Розрахунок зроблено вірно.

З відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати останнього на оплату державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49,82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Триєра-Плюс ЛТД", 18009, м. Черкаси, вул. Дахнівська, 42/1, код 21388250 на користь приватного підприємства „Мак –Консалт”, 18029, м. Черкаси, вул.. Сумгаїтська, 17, код 24417756 –15000 грн. 00 коп. боргу, 75 грн. 00 коп. інфляційних, 149 грн. 42 коп. річних, 152 грн. 25 коп. відшкодування витрат на оплату державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Суддя                                         К.І.Довгань