Рішення № 93809473, 11.12.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2523/16-ц

Провадження № 2/344/47/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Укрсиббанк”, відділення №142 ПАТ “Укрсиббанк”, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11391040000 від 04.09.2008 року з моменту його укладення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “Укрсиббанк”, відділення №142 ПАТ “Укрсиббанк”, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11391040000 від 04.09.2008 року з моменту його укладення. Обгрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що 04.09.2008 між ним та АКІБ “Укрсиббанк”, правонаступником якого є ПАТ “Укрсиббанк”, було укладено договір про надання споживчого кредиту №11391040000 , згідно якого Банк надав кредит у розмірі 46 000 доларів США, що на день укладення договору дорівнювало еквіваленту 223 132,20 грн. на строк до 03.09.2029 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних. Цільове призначення якого було купівля двокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 . В якості забезпечення виконання зобов`язання за даним договором між сторонами, було укладено іпотечний договір від 04.09.2008 року, згідно якого в іпотеку банку передано нерухоме майно- двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 04.09.2008 року для забезпечення виконання вищевказаного договору про надання споживчого кредиту №11391040000 було укладено договори поруки: №227282 з ОСОБА_2 ; № НОМЕР_1 з ОСОБА_3 ; № НОМЕР_2 з ОСОБА_4 . Позивач стверджує, що на момент підписання договору з Правилами споживчого кредитування, затвердженими рішенням Продуктово-тарифного комітету АКІБ “УкрСиббанк” із усіма змінами і доповненнями, його не було ознайомлено, підписано та передано на руки. На неодноразові усні звернення до співробітників банку з вимогою про надання можливості ознайомитися з Правилами, отримав відмову, його так і не було ознайомлено з ними, не підписано та ненадано його екземпляр для зберігання як додаток до Договору. Банком порушено вимоги п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та розділу 2 постанови НБУ від 10.05.2007 №168, щодо інформації яка повинна була бути надана споживачу перед укладенням договору. У зв`язку з наведеним просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11391040000 від 04.09.2008 року з моменту його укладення.

12.03.2016 року представник ПАТ “УкрСиббанк” подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с.107, т.1)

Представник відповідача ПАТ “УкрСиббанк” 25.04.2016 року надав суду заперечення на позовну заяву. Обгрунтовуючи позицію з приводу даного позову представник відповідача вказує на те, що при укладенні сторонами кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену Законом України “Про захист прав споживачів”. Позичальником поставлено свій підпис на договорі, що свідчить про його згоду з усіма умовами кредитування. У задоволенні позову просить відмовити. Відповідач заявив про застосування строків позовної давності (а.с.130-132).

Позович та представник позивача в судовому засіданні просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі на підставі поданого заперечення до позовної заяви.

Третя особа в судовому засіданні просила позов задоволити.

Заслухавши учасників процесу, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Норма аналогічного змісту міститься у статті 4 ЦПК України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що 04.09.2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” (правонаступником якого є ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11391040000, згідно якого Банк надав кредит у розмірі 46 000 доларів США, що на день укладення договору дорівнювало еквіваленту 223 132,20 грн. на строк до 03.09.2029 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних (а.с. 14).

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №11391040000 від 04.09.2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ “УкрСиббанк” був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Українець В.В. за реєстр. № 3008, згідно якого в іпотеку банку передано нерухоме майно- двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20-21).

04.09.2008 року для забезпечення виконання вищевказаного договору про надання споживчого кредиту №11391040000 було укладено договори поруки: №227282 з ОСОБА_2 ; № НОМЕР_1 з ОСОБА_3 ; № НОМЕР_2 з ОСОБА_4 (а.с.22-23, 24-25, 26-27).

03.10.2008 року між Івано-Франківським регіональним управління Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” та ОСОБА_1 укладено договір №68 про надання компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків, згідно якого, фонд від імені держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надається позичальнику на придбання житла АКІБ “УкрСиббанк” (а.с. 29).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Обгрунтовуючи вимоги даного позову позивач вказує на те, що умови кредитного договору є несправедливими для позичальника, порушують принцип рівності сторін правочину, оскільки позичальнику як споживачу фінансових послуг не надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається із кредитного договору, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,00 % річних.

Із пункту 3.1 кредитного договору вбачається, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково- касовому обслуговуванню та Тарифами Банку, що викладені у Додатку №3 до Договору. При укладанні кредитного договору він ознайомлений і погоджується з усіма умовами усіх додатків до цього договору, ознайомлений і погоджується з Правилами споживчого кредиту позичальників АКІБ “УкрСиббанк”, які є невід`ємною частиною Договору.

ОСОБА_1 самостійно звернувся до Банку із письмовою заявою, в якій просив надати йому кредит та зазначив його суму, строк, валюту та мету отримання кредитних коштів, що підтверджується копією анкети-заяви позичальника (а.с.220-223, т.1).

Позивач погодився з такими умовами та підписав Кредитний договір №11391040000 від 04.09.2008 року, використовував кредитні кошти, по договору та певний час виконував умови договору.

Та обставина, що позивач протягом тривалого часу виконував умови договору, погашаючи кредит разом із процентами свідчить про схвалення позичальником у вересні 2008 року умов укладеного правочину, намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав чи інтересів під час укладення правочину.

Зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що сторони договору №11391040000 від 04.09.2008 року досягли згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору, тобто про предмет, ціну та строк його дії.

Доводи позивача про невідповідність правочину ст. 11 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими з таких підстав.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною (ст. 11 ч.4 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній станом на 27.09.2006 року).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (ст. 11 ч.5 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній станом на 27.09.2006 року).

Законом України від 22.09.2011 року внесені зміни до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема частину першу доповнити абзацом третім такого змісту: "Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється"; підпункт "д" пункту 2 частини другої викладено в такій редакції: "д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту"; після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною". У зв`язку з цим абзаци третій-десятий вважати відповідно абзацами четвертим-одинадцятим; абзац шостий викласти в такій редакції: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту".

Зважаючи на те, що положення п. 2 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», в редакції від 22.09.2011 року та постанова Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року щодо необхідності зазначення у договорі про надання споживчого кредиту детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов 'язаних з одержанням, погашенням кредиту та укладенням договору по кредиту, були прийняті після укладення оспорюваного правочину від 04.09.2008 року, доводи позивача із посиланням на порушення Банком або не застосування ним під час укладення договору зазначених норм матеріального права, є безпідставними.

Зміни до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» були внесені в 2011 році у зв`язку із прийняттям Закону №3795-VI від 22.09.2011р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин сенаторами та споживачами фінансових послуг» і тому не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами 04.09.2008 року.

Банк, станом на 04.09.2008 року, мав право здійснювати торгівлю іноземною валютою та надавати кредити резидентам в іноземній валюті за генеральною банківською ліцензією Національного банку України, що передбачено п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (а.с.151- т.1).

Неможливість позичальника оцінити у сукупності умови договору щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, у розумінні ст. 230 ч.1 ЦК України, не є обманом зі сторони Банку.

За таких обставин, доводи позивача про відсутність у договорі орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг, детального розпису загальної вартості кредиту, не надання передбачних законодавством документів в момент укладення договору, дискримінаційних умов зміни відсоткової ставки, є безпідставними.

Позичальник не довів і наявність у діях Банка нечесної підприємницької дільяності.

Позичальник особисто обрав контрагента, валюту свого банківського кредитування, форму і умови кредитування, тобто зробив свій вибір свідомо, а тому повинен був усвідомлювати всі можливі у зв`язку з цим фінансові ризики.

Крім того, представником відповідача заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).Крім того,обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування(ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим і безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 626 629, 512 517 ЦК України, ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 12, 81, 89, 228, 244, 258 259, 264, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Укрсиббанк”, відділення №142 ПАТ “Укрсиббанк”, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11391040000 від 04.09.2008 року з моменту його укладення — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 24.12.2020 року.

Суддя Пастернак І.А.