Рішення № 93729620, 25.11.2020, Зачепилівський районний суд Харківської області

Справа № 952/158/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.11.2020 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Яценка Є.І.,

при секретарі судового засідання – Оданець С.В.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Зачепилівка Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 952/158/20 за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про визнання незаконним рішення сесії селищної ради та його скасування, -

ВСТАНОВИВ :

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення сесії Зачепилівської селищної ради Харківської області №2291 від 10.10.2019 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області» та стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.10.2019 сесією Зачепилівської селищної ради прийнято рішення №2291 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області». Даним рішенням ОСОБА_1 на підставі його заяви, копії паспорта та трудової книжки, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322255100:03:000:0161 площею 11,29 га в оренду для ведення фермерського господарства. Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, але земельні торги з приводу продажу права оренди не проводилися всупереч вимогам чинного законодавства.

Представником відповідача ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву прокуратури, в якому остання просила суд відмовити в задоволенні позову у зв`язку з наступним. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч.ч.2,3 ст. 134 ЗК України. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Також у ст. 134 ЗК України визначено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом, а також якщо земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст. 34 (земельні ділянки особистих селянських господарств), ст. 36 (земельні ділянки для городництва) та ст. 121 (для ведення фермерського господарства) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. У ст.ст. 22,31,93,124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачу землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках. Тому Зачепилівська селищна рада Харківської області при винесенні спірного рішення керувалася ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», згідно якої для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. ОСОБА_1 було надано копію трудової книжки, якою підтверджується його досвід роботи у сільському господарстві понад сім років. Також були надані документи, що підтверджують право володіння двома тракторами. Крім того згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21.08.2019 за № 178175850 гр. ОСОБА_1 раніше не отримував земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_1 надійшло пояснення щодо позову, в якому останній просив суд повернути без розгляду позов прокурору у зв`язку з відсутністю підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави. ОСОБА_1 зазначив, що оскарження дій та рішень органу місцевого самоврядування є публічно-правовими відносинами, які в порядку цивільного судочинства розгляду не підлягають, що підтверджується постановами Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/864/17; від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц; від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц; від 03.10.2018 у справі № 820/4149/17. Також ОСОБА_1 посилається на відсутність у прокурора підстав на представництво інтересів держави в суді, оскільки доводи позовної заяви щодо відсутності органу, уповноваженого на звернення до суду, є безпідставними, так як ст. 15-2 ЗК України чітко визначено орган державної влади який має повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства усіх категорій і форм власності – орган місцевого самоврядування. Відповідна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 24.09.2019 у справі № 320/903/19. Крім того ОСОБА_1 посилається на законність спірного рішення Зачепилівської селищної ради Харківської області від 10.10.2019, так як ст. 123 ЗК України передбачає надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення відповідної документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України. Ст. 118 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких відповідний орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів. Таким чином ОСОБА_3 вважає, що оскаржуване рішення прийнято у спосіб, передбачений законом, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування, в тому числі в оренду. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 766/6141/16-а, від 08.05.2018 по справі № 808/7064/14 та від 11.06.2019 по справі № 825/81/16.

Позивачем надано заперечення на відзив відповідача на позовну заяву. В запереченні позивач зазначив, що надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою без застосування процедури земельних торгів не відповідає вимогам ч.3 ст. 134 ЗК України, відповідно до якої земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34,36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Стаття 34 ЗК України передбачає, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. В силу ст. 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Згідно ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. За твердженням позивача ст.ст. 34,36 ЗК України не можуть бути застосовані, оскільки ОСОБА_1 клопотав про надання йому в оренду земельної ділянки для фермерського господарства. Також в даному випадку не може застосовуватися і ст. 121 ЗК України, оскільки нею врегульовано передачу земельних ділянок для ведення фермерського господарства у власність, а не в оренду, як у випадку з ОСОБА_1 , а також у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство, а не 11,29 га, як зазначено у спірному рішенні.

Прокурор Іванчак В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, вказаних у позові та запереченні на відзив відповідача.

Від Зачепилівської селищної ради Харківської області надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника. Оскільки відповідачем надано відзив на позов, їхня позиція є зрозумілою, тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних доказів.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив проти позову прокуратури з підстав, зазначених ним у своїх поясненнях щодо позову наданих суду раніше.

В судовому засіданні представник третьої особи – адвокат Кужелєва С.В. заперечила проти позову прокуратури посилаючись на невірно обрану підсудність, відсутність законних підстав у прокурора звертатися до суду з таким позовом, а спірне рішення сесії вважає цілком законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши учасників процесу, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з такого.

Щодо підсудності даного позову Зачепилівському районному суду Харківської області суд виходить з наступного.

Згідно з п.п. 8 п. «б» ч.1 ст. 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 26 цього Закону визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Дане питання має вирішуватися виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

В силу ст. 5 ЗК України одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Спірні правовідносини у даній цивільній справі обумовлені незгодою прокурора з наданням дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Відповідно до вимог ст.ст. 80,84,123,124 ЗК України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (при наданні земельних ділянок у власність або користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізує повноваження власника земельних ділянок.

Під час реалізації відповідних повноважень, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі із суб`єктами підприємницької діяльності.

Також, за змістом статей 123,124 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог цього Кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості (власності).

Аналізуючи вищенаведені норми матеріального права суд дійшов висновку, що право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, який є суб`єктом владних повноважень.

В силу ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

За приписами п.7 ч.1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч.2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2,4 та 19 КАС України (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин. Змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у таких спорах підвідомча судам з урахуванням відповідності суб`єктного складу сторін таких правовідносин.

Суд враховую ті обставини, що в даній цивільній справі основним є спір про право цивільне, позовні вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, заявлений спір не є публічно-правовим, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №820/5226/16, а також у постановах від 15.05.2019 у справі №807/9/18; від 29.08.2018 у справі №569/838/17.

Тому в даному випадку позовні вимоги прокурора необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, так як спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача. Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи й органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін підвідомчі господарським або місцевим судам.

Щодо правомірності підстав для звернення прокурора до суду та порушення інтересів держави суд виходить з наступного.

Згідно ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені у ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до норм якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована у суді.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції. Їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі “Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, пункт 35). Зазвичай Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в судовому провадженні та вирішує, наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідає принципу рівності сторін, вивчаючи кожний випадок окремо.

Так, у справі «Gregorio de Andrade v. Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов`язків (п. 38).

Виходячи з викладеного, Конституцією, як актом вищої юридичної сили, та Законом України «Про прокуратуру» на прокурора покладено прямий обов`язок вжиття заходів представницького характеру за наявності «порушення» або навіть «загрози порушення інтересів держави», які можуть і не бути підставою для порушення кримінального провадження, або притягнення осіб до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності, але в силу Закону є підставою для вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в тому числі представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулася чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Проаналізувавши вказану статтю Закону суд приходить до висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів). Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого – «інтересів держави», про які зазначено в ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

В силу ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. Визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст. 13,14 Конституції України та ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання прав власності на землю не може завдавати шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданною прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

Конституція України ( ст.ст. 13,14,16 ) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України – обов`язок держави.

За правилами ст.ст. 4,5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Ст. 80 ЗК України закріплено суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ч.1 ст. 83, ч.1 ст. 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Ст. 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

При пред`явленні позову про визнання незаконним та скасування рішення Зачепилівської селищної ради Харківської області №2291 від 10.10.2019 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області» необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Прийняття рішення про передачу земель комунальної власності в оренду без застосування конкурсної процедури позбавляє конкретну територіальну громаду можливості отримати до бюджету більше коштів за їх використання.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14,19 Конституції України).

Український народ чи територіальна громада як його частина, є визначеними Конституцією України суб`єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності. Суспільство має право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених ст. 19 Конституції України.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має з огляду на ст.ст. 1,3,6-8,13,14,41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже, правовідносини, пов`язані з продажем права оренди земель комунальної власності на конкурентних засадах, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельні ділянки передані в оренду поза конкурсною процедурою, без проведення земельних торгів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Аналогічний висновок, даний ЄСПЛ у рішенні від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України» про те, що «…правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54).

Про обов`язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз.4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 «Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі»).

Таким чином, особою, уповноваженою державою для здійснення відповідних функцій щодо розпорядження земельними ділянками від імені територіальної громади в силу наведеної вище статті є Зачепилівська селищна рада Харківської області, яка не може бути позивачем, оскільки в даному випадку є відповідачем.

Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 18.01.2017 при розгляді справи №925/1476/15, Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі № 16/472; від 03.04.2007 у справі № 05-5-46/8142; від 15.05.2007 у справі №12/111.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах відсутній, тому прокурор звернувся до суду з позовом на підставі ст. 56 ЦПК України, зазначивши та обґрунтувавши в позовній заяві про відсутність такого органу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, вирішуючи питання про правомірність звернення прокурора з аналогічним позовом до суду дійшов поміж іншого, висновку, що прокурор, вважаючи, що оспорюваним рішенням порушуються державні інтереси мав не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених ст. 16 ЦПК України.

Щодо незаконності спірного рішення сесії Зачепилівської селищної ради Харківської області суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади або місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.ст. 4,59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності; рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що 10.10.2019 сесією Зачепилівської селищної ради Харківської області прийнято рішення №2291 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області».

Даним рішенням ОСОБА_1 на підставі його заяви, копії паспорта та копії трудової книжки, надається дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322255100:03:000:0161 площею 11,29 га в оренду для ведення фермерського господарства. Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 25.09.2018 № 6877-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018. Земельні торги з приводу продажу права оренди вищевказаної земельної ділянки не проводилися.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства в розумінні ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», яка зазначає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

В свою чергу ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

В силу ст.ст. 22,31,93,124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Згідно ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатам проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2,3 ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами другою та третьою ст. 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено вичерпний перелік випадків, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Зокрема, в силу ч.2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

-розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

-використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

-використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

-будівництва об`єктів, що в повному обсязі здійснюються за кошти державного та місцевих бюджетів;

-надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

-надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

-розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

-надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

-надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

-надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

-будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

-будівництва об`єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об`єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і проти селевих споруд);

-передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

-надання земельних ділянок суб`єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України «Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим» зареєстровані в установленому порядку проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб`єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

-поновлення договорів оренди землі;

-передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

-надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

-надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового відселення території, що зазначала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

-надання в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім доріг, що обмежують масив), відповідно до ст. 37-1 цього Кодексу;

-надання в оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення.

Крім того відповідно до вимог ч.3 ст. 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст.ст. 34,36, 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 ч.1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У зв`язку з тим, що відповідно до ч.3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу, здійснюється виключно громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2,3 ст. 134 цього Кодексу, а також враховуючи відсутність у вказаних нормах випадку відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, суд приходить до висновку, що рішення сесії Зачепилівської селищної ради Харківської області №2291 від 10.10.2019 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області» є незаконним і підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, суд вбачає підстави для задоволення даного позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь прокуратури Харківської області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 14, 16, 19, 131-1 Конституції України, ст.ст. 5, 22, 31, 34, 36, 83, 84, 118, 121, 122, 123, 124, 134 ЗК України, ст.ст. 2,12, 16, 19, 56, 76, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про визнання незаконним рішення сесії селищної ради та його скасування - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення сесії Зачепилівської селищної ради Харківської області №2291 від 10.10.2019 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Зачепилівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області».

Стягнути з Зачепилівської селищної ради Харківської області ( сел.. Зачепилівка, вул. Паркова, 37, Харківської області, код ЄДРПОУ 04397856), на користь прокуратури Харківської області, (код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок № 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 04.12.2020.

Головуючий, суддя Є.І. Яценко