Постанова № 9368136, 28.04.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2010 р. Справа № 14/169-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - Смілик С.В. (дов.№01-12/331 від 01.04.2010), Лисенко І.В. (дов.№01-12/361 від 13.04.2010)

відповідача - Запаренко Л.М. (дов.№17 від 27.04.10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 979 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 02.07.09 р. по справі № 14/169-09

за позовом Охтирської міської ради, м. Охтирка Сумської області

до Виробничо-будівельного підприємства "Будвироби", м. Охтирка Сумської області

про укладання додаткових угод до договорів оренди,

встановила:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.07.09 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено: зобов’язано Виробничо-будівельне підприємство "Будвироби" протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили укласти з Охтирською міською радою додаткову угоду щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а саме: №040661400029 від 24.02.06 за адресою: м. Охтирка, пров. Друкарський, 9 площею 0,2750 га та №040861400009 від 23.01.2008 року за адресою: м. Охтирка, вул. Соснова, 29, площею 2,5612 га та №040861400008 від 23.01.08 за адресою: м. Охтирка, пров. Таборний, 8, площею 0,2815 га та зареєструвати його в Охтирському міському відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України.

Відповідач із рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.09 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В. О., судді Білоконь Н. Д., Терещенко О.І.) задоволено апеляційну скаргу відповідача. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.07.09 в даній справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що листи з пропозицією щодо зміни умов договорів оренди земельних ділянок надсилалися відповідачеві не Охтирською міською радою, а управлінням фінансів як уповноваженим органом Охтирської міської ради, який забезпечує організацію підготовки проектів та укладення договорів оренди земельних ділянок – тоді як вказане управління не є стороною у спірних договорах.

02.09.09 Харківський апеляційний господарський суд також виніс окрему ухвалу в даній справі, якою повідомлено Охтирську міську раду про недоліки в її роботі для вжиття відповідних організаційно-правових заходів.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.01.10 скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.09 року та передано справу на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскаржена постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, яке полягало в незастосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, які повинні бути застосовані, а саме - ч. 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено максимальний річний розмір орендної плати за землю у вигляді 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки; ч. 6 ст. 7 Закону України "Про плату за землю", якою передбачені інші ставки податку за земельні ділянки житлового фонду, ніж за землі промисловості; ч. 6 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", в якій міститься положення про те, що договори оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, на яких здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків (у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення) та на яких виконуються будівельно-монтажні роботи, укладені до набрання чинності цим Законом, підлягають поновленню на ті самі строки і на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами у порядку, встановленому законом.

Вищим господарським судом України також вказано на порушення процесуального права, яке полягало в неповному з'ясуванні обставин справи, а саме – суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач жодним чином не відреагував на листи Управління фінансів Охтирської міської ради щодо укладення додаткових угод до спірних договорів; однак в матеріалах справи наявний лист Виробничо-будівельного підприємства "Будвироби" від 23.12.2008 року №31, в якому відповідач відмовляється підписувати примірники додаткових угод (а. с. 19). Судом касаційної інстанції зазначено також, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги не те, що ні позовна заява, ні рішення місцевого господарського суду не містять тексту проекту додаткової угоди до спірного договору, не містять умов, на яких сторони зобов`язані укласти додаткову угоду з посиланням на проект додаткової угоди, зокрема в частині встановлення розміру орендної плати, порядку, строків її сплати, тощо.

Крім того, іншою постановою Вищого господарського суду України від цієї ж дати скасовано окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.09 року в даній справі.

В ході нового розгляду справи, що здійснювався Харківським апеляційним господарським судом, позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому Охтирська міська рада просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Позивач зокрема посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.08 №309-VІ. Вказаним законом зокрема внесено зміни до статті 21 Закону України «Про оренду землі», а саме – встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки не сільськогосподарського призначення, які перебувають в державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». На думку позивача, вказана норма закону є підставою для зміни умов договорів оренди (шляхом укладення додаткових угод) – а саме, збільшення втричі розміру орендної плати за орендовані відповідачем земельні ділянки.

Відповідачем надано суду пояснення, в яких зокрема зазначено, що ні умови укладених між сторонами договорів, ні норми чинного законодавства не покладають на ВБП «Будвироби» обов’язку укласти угоду про підвищення розміру орендної плати. Крім того, відповідач посилається на статтю 7 Закону України «Про плату за землю», якою встановлено, що плата за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, а також - на частину 6 статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та розвиток житлового будівництва», відповідно до якої договори оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, на яких здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків (у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення) та на яких виконуються будівельно-монтажні роботи, укладені до набрання чинності цим Законом, підлягають поновленню на ті самі строки і на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами у порядку, встановленому законом.

Заслухавши представників сторін у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено наступні договори оренди земельних ділянок: від 08.02.06 (земельна ділянка за адресою: м.Охтирка, пров.Друкарський, 9); 06.12.07 (земельна ділянка за адресою: м.Охтирка, пров.Таборний, 8); 06.12.07 (земельна ділянка за адресою: м.Охтирка, вул.Соснова, 29), які були зареєстровані в Охтирському міському відділі Сумської регіональної філії ДП центр ДЗК при Держкомземі України 24.02.06 (№040661400029), 23.01.08 (№ 040861400009); 23.01.08 (№ 040861400008).

Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій вищевказаних договорів, умовами використання орендованих земельних ділянок визначено зокрема будівництво багатоповерхових житлових будинків. Річна орендна плата за землю встановлена в розмірі 1% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто на рівні земельного податку для земель промисловості, що регламентовано Законом України “Про плату за землю”.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні погодився з доводами позивача про те, що однією з правових підстав вимоги про збільшення орендної плати є приписи п. 8 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VІ, яким внесено відповідні зміни до статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 положення п.8 вищевказаного закону визнано неконституційними та встановлено, що вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, в ході апеляційного провадження встановлено, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні посилався на законодавчий акт, що на момент винесення вказаного рішення (на 02.07.09) втратив чинність.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції та позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаються також на Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” від 03.06.08 №309-VІ, яким були внесені зміни до Закону України “Про оренду землі”.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 5 статті 2 даного закону (а не статті 8-1, як помилково зазначено в позовній заяві та в оскаржуваному рішенні) дійсно внесено зміни до статті 21 Закону України «Про оренду землі», а саме – встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки не сільськогосподарського призначення, які перебувають в державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

У судовому засіданні представники позивача наполягали на тому, що до спірних правовідносин має бути застосована саме ця норма, адже, на їхню думку, використання відповідачем орендованих земельних ділянок є промисловим, оскільки Виробничо-будівельне підприємство "Будвироби" отримує прибуток від такого виду діяльності як будівництво та обслуговування житла на вказаних ділянках. Виходячи із даних обставин, рішенням Охтирської міської ради від 14.01.08 №440-МР затверджені Ставки орендної плати за земельні ділянки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, на орендованих земельних ділянках побудовано та здано в експлуатацію житло. Тому, на думку колегії суддів, при визначенні розміру орендної плати за дані ділянки має бути враховано приписи частини 6 статті 7 Закону України «Про плату за землю», якою передбачено, що податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, справляється в розмірі 3% суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом не враховано приписи Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та розвиток житлового будівництва» № 800-VІ від 25.12.08 (закон набрав чинності 14.01.09). Згідно з преамбулою до даного закону – його прийнято з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи. Закон спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та житловому будівництві.

Відповідно до частини 6 статті 3 даного Закону, договори оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, на яких здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків (у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення) та на яких виконуються будівельно-монтажні роботи, укладені до набрання чинності цим Законом, підлягають поновленню на ті самі строки і на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами у порядку, встановленому законом. Тобто із системного аналіз зазначеної норми та преамбули закону вбачається, що даним нормативним актом фактично встановлено заборону на зміну умов договорів оренди (в тому числі, і щодо підвищення орендної плати) щодо тих земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків.

Оскільки, як уже зазначалося, орендовані земельні ділянки використовувалися відповідачем саме для будівництва житла, колегія суддів вважає, що пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та розвиток житлового будівництва» який по відношенню до Закону України «Про оренду землі» є спеціальним нормативним актом, що на час прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення набрав чинності.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також вказує на те, що зміну мінімального розміру орендної плати з 1% до 3% враховано в прогнозних показниках бюджету міста на 2009 рік, розрахованих Міністерством фінансів України у відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 05.03.08 №160 «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2009 рік (Бюджетної декларації)». Разом з тим, присутні у судовому засіданні представники позивача не змогли дати відповідь на запитання суду, яким чином із вищевказаної постанови Кабінету Міністрів вбачається необхідність підвищення орендної плати за земельні ділянки.

Необґрунтованими вважає колегія суддів і посилання позивача на втрати надходжень до бюджету міста – оскільки дана обставина за відсутності належного правового обґрунтування не є підставою для зміни укладених договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства та укладених між сторонами договорів регламентовано підстави та порядок внесення до договорів відповідних змін. А саме, статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про необхідність взаємної згоди сторін на зміну умов договору зазначено і в пункті 32 спірних договорів оренди, а єдиною умовою розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку відповідно до пункту 35 вказаних договорів є несплата орендарем орендної плати протягом трьох місяців.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність фактичних та правових підстав для підвищення розміру орендної плати за земельні ділянки, орендовані відповідачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вказано Вищим господарським судом України в постанові від 19.01.10 - ні позовна заява, ні рішення місцевого господарського суду не містять тексту проекту додаткової угоди до спірного договору, не містять умов, на яких сторони зобов`язані укласти додаткову угоду з посиланням на проект додаткової угоди, зокрема в частині встановлення розміру орендної плати, порядку, строків її сплати, тощо.

Представники позивача в судовому засіданні зазначили, що проекти відповідних додаткових угод надсилалися відповідачеві у грудні 2008 року, але були повернуті ним без підпису, що підтверджується супровідним листом ВБП «Будвироби» від 23.12.08 №31 (а.с.19). Разом з тим, при поданні позовної заяви в квітні 2009 року вказані проекти не були надані позивачем суду першої інстанції – представники позивача пояснюють даний факт відсутністю грошової оцінки земельних ділянок на зазначену дату.

Як вбачається з матеріалів справи, проекти додаткових угод, датованих 25.05.09, та розрахунки розміру орендної плати (зроблені на підставі грошової оцінки земельних ділянок, проведеної 19.05.09) були отримані відповідачем від позивача лише 09.06.09 (що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а.с.55, а також письмовим поясненням представника відповідача, наданим суду апеляційної інстанції), тоді як провадження у справі за позовом про зобов’язання ВБП «Будвироби» укласти додаткові угоди щодо підвищення розміру орендної плати за землю порушено місцевим господарським судом 29.04.09.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що позивачем порушено вимоги статті 188 Господарського кодексу України щодо порядку зміни та розірвання господарських договорів.

Копії вищевказаних додаткових угод від 25.05.09 було надано позивачем суду першої інстанції 02.07.09. При цьому позовні вимоги, що не змінювалися та не уточнювалися, не містять посилань на те, які саме додаткові угоди та на яких умовах, на думку позивача, мають бути підписані відповідачем. Крім того, позивачем не наведено доказів відмови відповідача від підписання додаткових угод від 25.05.09 (відповідні заперечення надано відповідачем безпосередньо до місцевого господарського суду у доповненнях до відзиву на позовну заяву, а.с.50).

Будь-яких нових доказів на підтвердження обґрунтованості своєї позиції щодо необхідності укладення додаткових угод до договорів оренди позивачем не надано суду апеляційної інстанції, а твердження представників позивача у судовому засіданні, як уже зазначалося, спростовуються обставинами справи та нормами чинного законодавства.

Щодо формулювання Охтирською міською радою позовних вимог – колегія суддів зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить приписи частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, зі змісту якої вбачається, що договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін. З огляду на вказану норму та із посиланням на п.3.4.7 рекомендацій Вищого господарського суду України від 02.02.10 №04-06/15 позивач зазначає, що при розгляді спору про внесення змін до договору зацікавлена сторона повинна ставити перед судом питання про внесення змін до договору, а не про зобов’язання відповідача внести такі зміни. Отже, позивачем фактично визнано, що його позовні вимоги не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що вищевказані аргументи є обґрунтованими. Однак враховуючи, що відповідно до частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів розглядає позовні вимоги саме щодо зобов’язання відповідача укласти додаткові угоди і вважає їх такими, що не відповідають приписам чинного законодавства (на що вказує сам позивач у відзиві на апеляційну скаргу).

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Охтирської міської ради задоволенню не підлягають.

Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду зобов’язано відповідача укласти з Охтирською міською радою додаткову угоду щодо внесення змін до договорів оренди земельної ділянки. Разом з тим у резолютивній частині даного рішення взагалі не зазначено, які саме зміни мають бути внесені. На думку колегії суддів, вказана обставина повністю унеможливлює виконання даного рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи – зокрема, про підписання яких додаткових угод та на яких умовах просить позивач.

Крім того, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (зокрема, статтю 21 Закону України «Про оренду землі» із змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” від 03.06.08 №309-VІ); в оскаржуваному рішенні міститься посилання на норму, що втратила чинність (п. 8 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-V), натомість судом першої інстанції не взято до уваги приписи закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та розвиток житлового будівництва») тощо.

Отже, з огляду на вищевказані обставини колегія суддів дійшла переконливого висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення, яким Охтирській міськраді має бути відмовлено у позові.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 02 липня 2009 року у справі №14/169-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з позивача, Охтирської міської ради (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Жовтнева, 11, код 23635347), на користь відповідача, Виробничо-будівельного підприємства "Будвироби" (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Соснова, 29, код 06712185) витрати по сплаті держмита за подання апеляційної скарги в розмірі 42,50 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Судді