Рішення № 9367470, 19.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2010 р. Справа № 43/27-09 (н.р. 21/12-08)

вх. номер 8216/3-43 (н.р. 318/5-21)

Суддя Господарського суду Харківської області

при секретарі судовогозасідання Липко О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 ( дов. № б/н від 06.12.07 р.)

відповідача - Рисенко В.М. (дов. № б/н від 25.02.2010 р.)

розглянувши матеріали справи за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства "Чугуївський молочний завод", с. Михайлівка, Чугуївський район, Харківська область

про стягнення 31 998,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Чугуївський молочний завод” 31998, 70 грн. та судові витрати, посилаючись на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 2а від 02.01.07 р. (далі договір) позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 31998,70 грн., в якості передоплати за поставлений товар, однак відповідач свої зобовязання щодо поставки продукції не здійснив, та грошові кошти не повернув.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 січня 2008 р. було порушено провадження у справі.

Відповідач звернувся до позивача із зустрічним позовом про стягнення з позивача на його користь вартість неповернутої тари - 375 грн. та стягнення неустойки у вигляді штрафу у розмірі 1 125 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 лютого 2008 р. по справі № 21/12-08 було повернуто зустрічну позовну заяву ВАТ "Чугуївський молочний завод" без розгляду.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 25 лютого 2008 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2008 р. апеляційну скаргу ВАТ "Чугуївського молочного заводу" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 25 лютого 2008 р. без змін, справу № 21/12-08 направлено до господарського суду Харківської області для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 травня 2008 р. було зупинено провадження у зв'язку з надходженням до Вищого господарського суду України касаційної скарги ВАТ "Чугуївський молочний завод" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2008 р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 25 лютого 2008 р. по справі № 21/12-08.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 липня 2008 р. касаційну скаргу ВАТ "Чугуївський молочний завод" залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2008 р. без змін, справу № 21/12-08 направлено до цього ж суду для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 серпня 2008 р. позов залишено без розгляду. 02 жовтня 2008 р. справа № 21/12-08 була направлена до Харківського апеляційного господарського суду в зв'язку з надходженням апеляційної скарги позивача ФО-П ОСОБА_4, в якій він просив суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 15 серпня 2008 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 08 р. апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 15 серпня 2008 р. скасовано. Справу передано на розгляд господарському суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26 лютого 2009 р. позовні вимоги було задоволено та стягнуто з ВАТ „Чугуївський молочний завод” на користь ФО-П ОСОБА_4 заборгованість в сумі 31 998,70 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 320,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2009 р. рішення господарського суду Харківської області від 26 лютого 2009 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 вересня 2009 р. касаційну скаргу ВАТ "Чугуївський молочний завод" задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2009 р. та рішення господарського суду Харківської області від 26 лютого 2009 р. по справі № 21/12-08 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою Верховного суду України від 26 листопада 2009 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 16 вересня 2009 р. у справі № 43/27-09 (21/12-08).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2009 р. було повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву ВАТ "Чугуївський молочний завод" про стягнення з ФО-П ОСОБА_4 на користь ВАТ "Чугуївський молочний завод" 50 000,00 грн.

ВАТ "Чугуївський молочний завод" звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2009 р. по справі № 43/27-09 (н.р. 21/12-08) та прийняти зустрічну позовну заяву ВАТ "Чугуївський молочний завод" до спільного розгляду з первісним позовом.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2009 р. без змін, справу № 43/27-09 (н.р.21/12-08) направлено до господарського суду Харківської області для подальшого розгляду.

При новому розгляді цієї справи було присвоєно новий № 43/27-09.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2010 р. було порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 02 березня 2010 р.

В процесі розгляду справи, керуючись ст. 22 ГПК України позивач уточнив позовні вимоги, зокрема просить суд визнати недійсним договір, стягнути з ВАТ “Чугуївський молочний завод” суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 31998,70 грн. та судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні, у наданому доповненні до позовної заяви та письмових поясненнях підтримує позовні вимоги та просить суд визнати недійсним договір, стягнути з ВАТ “Чугуївський молочний завод” суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 31998,70 грн. та судові витрати. Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання договору недійсним, посилається на не досягнення згоди між сторонами з усіх суттєвих умов договору: ціні, кількості, строку поставки та не отримання будь-якого товару за сплаченими коштами від відповідача. Крім того, стверджує, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Наполягає на тому, що договір не має відношення до безпідставно отриманих коштів. Будь-якого товару за сплаченими коштами, які є предметом позову про повернення безпідставно отриманого майна, позивач не отримував.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на доповнення до позовної заяви проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на погодження сторонами суттєвих умов договору, помилковий розрахунок позивачем сум грошових коштів, сплачених за договором, фактичне отримання продукції за договором і відсутність заборгованості відповідача перед позивачем.

Представник позивача у призначеному судовому засіданні 14 квітня 2010 р. повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у призначеному судовому засіданні 14 квітня 2010 р. проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважних представників сторін, господарським судом встановлено наступне.

02.01.2007р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівілі -продажу № 2а, згідно з яким продавець (відповідач по справі) продає, а покупець (позивач по справі) приймає молочну продукцію.

Позивач у липні-вересні 2007 р. здав гроші до каси підприємства відповідача в сумі 31998,70 грн., у тому числі: 24.07.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 263 10000 грн. із зазначенням підстави отримання грошових коштів відповідачем: ”переработка”, 25.07.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 266 1998,70 грн. із зазначенням підстави „молочна продукція”, 02.08.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 275-5000 грн. із зазначенням підстави: „молочна продукція”, 13.08.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 286 5000 грн. із зазначенням підстави „молочна продукція”, 04.09.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 311-2000 грн. із зазначенням підстави: „молочна продукція”, 05.09.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру 3000 грн. із зазначенням підстави: „молочна продукція”, 11.09.2007 р. згідно прибуткового касового ордеру № 319 5000 грн. із зазначенням підстави: „молочна продукція”. Всі квитанції до прибуткових касових ордерів про внесення грошових коштів завірені підписами головного бухгалтера і касира та печаткою підприємства та видані на руки позивачу, що підтверджує факт внесення грошей до каси підприємства-відповідача.

Пунктом 1.2 договору сторони передбачили, що номенклатура та кількість товару, що буде поставлятися, зазначається у прейскуранті (додатку № 1 до даного договору, який є невідємною його частиною).

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що прейскурант був виготовлений самостійно відповідачем, він не має ніякого відношення до договору і не є його невідємною частиною, оскільки він не охоплював весь період дії договору, а розповсюджувався на 1 місяць, а через місяць відповідач самостійно змінив прейскурант, не запропонувавши позивачу внести зміни до договору; у прейскуранті зазначені тільки ціни, а не номенклатура та кількість постачаємого товару, як того вимагає п. 1.2 договору; в ньому не зазначено, що він є невідємною частиною договору і не є додатком до договору. Більш того, прейскурант складений та підписаний ще до укладання договору (02.01.07р.), в той час як у самому договорі немає посилань про дійсність будь-яких документів, укладених сторонами до підписання договору.

Представник відповідача проти доводів позивача заперечує та зазначає, що прейскурант підписаний та погоджений сторонами. В ньому встановлена ціна на кожен вид молочної продукції, що поставлялася за договором і на прейскуранті є надпис «согласовано» і підпис позивача.

Для встановлення особи, яка погодила прейскурант вільно-відпускних цін на молочну продукцію від 01.01.2007 р. та поставила на ньому свій підпис явка ФО-П ОСОБА_4 в судове засідання була визнана обовязковою.

Присутня в судовому засіданні 14.04.2010 р. позивачка ФО-П ОСОБА_4 не підтвердила факт підписання нею прейскуранту, як додатку № 1 до договору, а також ніякої специфікації, як додатку № 1 до договору, оскільки погодження подібних прейскурантів не було передбачено договором і ніяких доказів з цього питання у позивача немає. До того ж напис від руки «согласовано» також виконано не нею, про що позивачка зазначила у наданих письмових поясненнях. Додатково повідомила, що за вільно відпускними цінами будь-яка особа може вільно придбати продукцію молокозаводу, для цього не потрібно укладати письмовий договір і намагання відповідача повязати прейскурант вільно-відпускних цін із договором є безпідставним.

У звязку з цим у судовому засіданні 14.04.2010 р. відповідач надав суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Позивач та його представник проти клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи заперечували.

Суд, дослідивши клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, відмовив у його задоволенні.

Згідно з вимогами п. п. 2.1., 3.2. Договору (примірник договору доданий до позовної заяви) продавець зобов'язався не пізніше 17 днів з моменту отримання грошових коштів передати покупцеві молочну продукцію за цінами зазначеними в специфікації та видати свідоцтво про якість.

Пунктами 3.1-3.2 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100 % договірної ціни. Ціна на товар зазначена в специфікації до даного договору (додаток № 1).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що з питання кількості товару сторонами не підписувалося ніяких додаткових угод до договору. Крім того, жодних додатків або специфікацій до договору сторонами також не укладалося та не узгоджувалося, що дає суду підстави вважати кількість та ціну товару сторонами не узгодженою. Разом з тим, з підстав зазначених вище, не може вважатися такою специфікацією і залучений до матеріалів справи прейскурант (а.с. 12 том 1).

Разом з тим, наданий відповідачем другий примірник договору купівлі-продажу № 2а від 02.01.2007 р. ( а.с. 31 том 1), на дійсності якого наполягає останній, не містить істотної умови щодо строку поставки.

Судом зясовано, що текст договору готував відповідач, а позивач підписував договір, виходячи з термінів поставки 17 днів, як це зазначено у примірнику договору позивача. Відсутність у примірнику відповідача строків поставки вказує на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо строків поставки, що визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву ( а.с. 29 том 1).

В судовому засіданні 14.04.2010 р. представниками сторін підтверджено, що інший договір, в якому визначено термін передачі покупцю молочної продукції, сторонами не укладався.

Відсутність у примірнику договору відповідача термінів поставки доводить, що сторонами врешті не було досягнуто угоди і з цього питання.

Зазначені обставини дають суду підстави вважати неузгодженою між сторонами такої істотної умови договору, як термін поставки.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що сторони у спірному договорі не досягли домовленості по цінам, кількості та термінам поставки молочної продукції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу були передані грошові кошти в сумі 31 998,70 грн., що підтверджується відповідними прибутковими квитанціями ( а.с. 13-15 том 1) та цей факт не заперечується відповідачем.

Відповідач вказує на те, що на всю суму переданих позивачем грошових коштів ним була видана останньому молочна продукція.

В підтвердження отримання позивачем молочної продукції відповідач посилається на зведені податкові накладні (а.с. 22-26 том 2), а саме: № 500058-2 за період продажу з 01.02.2007 р. по 28.02.2007 р. на суму 4 995,50 грн., № 500058-3 за період продажу з 01.03.2007 р. по 31.03.2007 р. на суму 11 500,00 грн., № 50058-4 за період продажу з 01. 04.2007 р. по 30.04.2007 р., на суму 9 008,20 грн., №50058-5 за період продажу з 01.05.2007 р. по 31.05.2007 р., на суму 30 965,88 грн., № 50058-6 за період продажу з 01.06.2007 р. по 30.06.2007 р. на суму 23 194,45 грн.

Крім того, в обґрунтування факту передачі молочної продукції на оспорювану позивачем суму відповідач надав зведені податкові накладні: № 500058-7 за період продаж з 01.07.2007 р. по 31.07.2007 р. на суму 18 809,70 грн., № 500058-8 за період продаж з 01.08.2007 р. по 31.08.2007р. на суму 9 999,00грн., № 500058-9 за період продаж з 01.09.2007 р. по 30.09.2007р. на суму 10 000,00 грн., а всього на суму 38 808,70 грн.

Молочна продукція, як зазначає відповідач, передавалася позивачу на підставі товарно-транспортних накладних № 702 від 23.07.2007 р., № 721 від 27.07.2007 р., № 732 від 01.08.2007 р., № 860 від 20.08.2007 р., № 930 від 03.09.2007 р., № 968 від 11.09.2007 р. Крім того, відповідач надав письмові пояснення водія-експедитора ОСОБА_5, який пояснив що молочну продукцію відповідача на протязі липня-вересня 2007 р. він поставляв позивачу.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги, як належний доказ доводи відповідача про те, що на всю суму переданих коштів ним було поставлено позивачу молочну продукцію, оскільки вказані доводи відповідачем всупереч вимогам ст. 33-34, 36 ГПК України належним чином не доведені.

Зокрема, безпідставними є посилання відповідача на те, що факт передачі продукції позивачу підтверджується відповідними податковими накладними. У податкових накладних відсутнє посилання на спірний договір, а є посилання на зовсім іншу угоду, тому ці письмові докази не підтверджують факт передачі молочної продукції позивачу.

Наказом ДПА „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" N 165 від 30.05.97, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. встановлено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Копія податкової накладної залишається у продавця товарів (послуг) як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в порядку та протягом стр., передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податку. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. У будь-якому разі видається товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує передачу товарів (послуг) та (або) прийняття платежу із зазначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Тобто податкова накладна не є документом (доказом), який може засвідчувати факт передачі товару. При цьому, за відсутності належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (в т.ч. підписаних уповноваженими представниками сторін, підписи яких безпосередньо засвідчили факт передачі товару) або актів прийому-передачі, факт передачі товару не може вважатися доведеним відповідачем. З цих же підстав не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про те, що про відсутність заборгованості свідчать також матеріали перевірки ДПА у Харківській області.

Також безпідставними є посилання відповідача на факт передачі товару за товарно-транспортними накладними № 702 від 23.07.2007 р., № 721 від 27.07.2007 р., № 732 від 01.08.2007 р., № 860 від 20.08.2007 р., № 930 від 03.09.2007 р., № 968 від 11.09.2007 р., оскільки в зазначених накладних відсутні підписи осіб керівника підприємства та головного бухгалтера у графі „отпуск разрешил", не зазначено підставу для відвантаження вантажу (договір), немає підпису особи, що прийняла вантаж, не доведено наявність у водія-експедитора повноважень на прийняття товару від позивача, а тому ці товарно-транспортні накладні не можуть бути прийняті судом в якості доказів отримання позивачем продукції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В силу приписів ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Із цим положенням Цивільного кодексу України кореспондуються положення ч.2 ст.180 Господарського кодексу України. Крім того, ч.3 ст. 180 Господарського кодексу визначено, що до будь-якого господарського договору мають бути включені такі умови предмет, ціна та строк дії договору. Відповідно до ч.8 ст.181 Господарського кодексу України відсутність згоди між сторонами стосовно хоча б однієї істотної умови договору (незалежно від причин) означає, що такий договір не відбувся.

Всупереч зазначеним вимогам Закону у тексті договору відсутні істотні умови, а саме: беззаперечні дані щодо ціни, кількості, термінів поставки.

Відсутність в зазначеному договорі названих істотних умов у відповідності до ст.638ЦКУкраїни та ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України свідчить про наявність підстав для визнання такого договору не укладеним.

Враховуючи те, що позивач та відповідач при укладанні договору не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, передбачених чинним законодавством, суд вважає даний договір неукладеним.

В свою чергу факт відсутності укладання договору означає те, що у сторін не виникли передбачені в ньому права та обовязки. Зокрема у позивача не виникло обовязків по сплаті на користь відповідача грошових коштів.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях ст. 509 ЦК України. Згідно цієї норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. На положеннях п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України (підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини), положеннях ч.1 ст. 144 ГК України (майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать). Тобто, відсутність факту укладення договору означає відсутність факту виникнення зобов"язань між його сторонами.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вирішуючи з урахуванням викладеного питання про дійсність спірного правочину суд виходить також з наступного.

В розумінні ч. 1 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється належним виконанням, якщо виконання прийнято управненою стороною.

У відповідності до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним…

Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених судом обставин (відсутності факту укладення договору, відсутності зобовязань позивача по сплаті на користь відповідача нарахованих на підставі цього договору грошових коштів) суд приходить до висновку про те, що зміст спірного правочину суперечить вимогам Закону.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стаття 236 ЦК України встановлює, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Чинне законодавство (стаття 58 ГПК) не виключає права позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах.

З урахуванням викладеного на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності із ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 320,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покласти на відповідача.

На підставі ст.ст. 144, 207 ГК України, ст.ст. 638, 655, 656 ЦК України, керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати договір № 2а від 02.01.07 р. недійсним з моменту його складання. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Чугуївський молочний завод” (63503, Харківська область, Чугуївський район, с. Михайлівка, вул. Миру, 3, код ЄДРПОУ 00447356, поточний рахунок 260041311 в Райфайзен банку Аваль, МФО 350589) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (61129, АДРЕСА_1, поточний рахунок НОМЕР_2 в філії № 2 Банку „Грант”, МФО 351630, код НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 31 998,70 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 320,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Наказ видати після набранням рішення законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписано 19 квітня 2010 р