Рішення № 9357791, 07.05.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-3641/10 Головуючий у 1 інстанції: Морозова І.В.

Категорія: 51 Доповідач: Соломаха Л.І.

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Новосядлої В.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Опря Ю.Л.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Саприкіної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя на виробництві, з апеляційною скаргою відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року , -

В С Т А Н О В И В:

15 липня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» (далі ВАТ «Шахтоуправління «Донбас») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя на виробництві .

Зазначав, що тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах, останнім часом на ВАТ «Шахтоуправління «Донбас» підземним заступником начальника дільниці, помічником начальника дільниці, гірничим майстром. Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології. Рішенням МСЕК від 24 січня 2008 року йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності за цим професійним захворюванням - 30%.

Через ушкодження здоровя на виробництві внаслідок професійного захворювання йому заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі 35 000 грн. (а.с. 1).

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року з ВАТ «Шахтоуправління «Донбас» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди стягнуто 7000 грн. (а.с. 50-51).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що суд розглянув справу у відсутність представника відповідача, який не зявився у судове засідання з поважних причин через участь у іншому судовому засіданні, про що було своєчасно повідомлено суд.

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі, випливають з трудових, проте суд ухвалив рішення на підставі ст. 1167 ЦК України, яка на спірні правовідносини не розповсюджується. При цьому суд не врахував, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Суд не врахував, що згідно наданих позивачем письмових доказів йому встановлено професійне захворювання хронічне обструктивне захворювання легенів (ХОЗЛ), а згідно висновку МСЕК йому встановлено діагноз хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ), що суттєво відрізняються між собою.

Суд не врахував, що професійне захворювання позивачем отримано через роботу на декількох підприємствах вугільної промисловості, а тому винними в його розвитку є всі підприємства, на яких умови праці характеризувалися підвищеною запиленістю.

Позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року вимоги ст. 1167 ЦК України не розповсюджуються на осіб, які підлягають обовязковому соціальному страхуванню згідно з Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (а.с. 58-61).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Саприкіна О.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 21 березня 1979 року по 15 березня 2007 року працював на підприємствах вугільної промисловості, в тому числі з 14 жовтня 2004 року по 15 березня 2007 року працював заступником начальника дільниці підземним, помічником начальника дільниці підземним, гірничим майстром підземним, прохідником ВАТ «Шахтоуправління «Донбас». Внаслідок дії шкідливих умов праці, а саме, дії несприятливого мікроклімату, підвищеної концентрації вугільно-породного пилу, позивач отримав професійне захворювання ХОБ (хронічний бронхіт).

Професійне захворювання хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етиології у позивача вперше було виявлено Донецькою обласною клінічною лікарнею профзахворювань в грудні 2007 року, що підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії від 05 грудня 2007 року № 3955.

Рішенням МСЕК від 24 січня 2008 року позивачу за цим професійним захворюванням вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності 30 %, а за сукупністю з нещасним випадком на виробництві 1995 року 60% (а.с. ).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоровя через отримане професійне захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 1167 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, до нього суд дійшов порушивши норми матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Задовольняючи позовні вимоги на підставі ст. 1167 ЦК України, суд не врахував, що с таття 1167 ЦК України регулює позадоговірні відносини, а тому не поширюється на спірні правовідносини, які випливають із трудових правовідносин.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

З матеріалів справи встановлено, що позивач з 14 жовтня 2004 року по 15 березня 2007 року працював заступником начальника дільниці з повним підземним робочим днем, помічником начальника дільниці підземним, гірничим майстром підземним, прохідником ВАТ «Шахтоуправління «Донбас».

Після звільнення 15 березня 2007 року від відповідача позивач не працює.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 24 грудня 2007 року причинами професійного захворювання позивача є недосконалість технологічного процесу здобуття вугілля, тривала робота в умовах дії шкідливих факторів виробництва, дія пилового фактору фіброгенної дії, концентрація у повітрі робочої зони пилу до 37 мг/м3 (ПДК 2 мг/м3) до 20% часу зміни (а.с. 3), що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач, за участю якого був складений цей акт, порушив право позивача на безпечні умови праці. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення законного права на безпечні умови праці позивач отримав професійне захворювання, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи відповідача про те, що винними в виникненні професійного захворювання позивача є всі підприємства вугільної промисловості, на яких він працював, є недоведеними та не ґрунтуються на законі.

По-перше, відповідно до п. 86, п. 87 «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, у разі виявлення професійного захворювання у непрацюючих пенсіонерів, які працювали на території України, розслідування проводиться згідно з пунктами 75 - 81 цього Порядку на підприємстві, причетному до настання професійного захворювання . Підтверджені випадки професійних захворювань у працівників, які змінили місце роботи, або у непрацюючих пенсіонерів підлягають реєстрації та обліку на останньому підприємстві, де були умови для виникнення професійного захворювання (незалежно від стажу роботи на ньому), у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та в установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

По-друге, відповідно до п. 86, п. 87 «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» в акті розслідування хронічного професійного захворювання від 24 грудня 2007 року в якості підприємства, яке не забезпечило позивачу належні умови праці, зазначено лише ВАТ «Шахтоуправління «Донбас».

Доводи відповідача про те, що згідно наданих позивачем письмових доказів йому встановлено професійне захворювання хронічне обструктивне захворювання легенів, а згідно висновку МСЕК йому встановлено діагноз хронічний обструктивний бронхіт, що суттєво відрізняються між собою, не заслуговують на увагу.

Згідно висновку лікувально-експертної комісії Донецької обласної клінічної лікарні профзахворювань від 03 грудня 2007 року № 3955 ОСОБА_1 встановлено основний діагноз хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології 2 стадії, помірна теча; легенева недостатність 1-2 ступеня; захворювання професійне первинне. Рекомендації підлягає направленню на профМСЕК (а.с. 4).

Як вбачається з висновку МСЕК від 24 січня 2008 року втрата професійної працездатності позивачу встановлена за професійним захворюванням саме на підставі зазначеного висновку лікувально-експертної комісії від 03 грудня 2007 року № 3955 (а.с. 2).

Згідно Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000 року № 1662, професійним з ахворюванням, викликаним впливом промислових аерозолів, є хронічнийбронхіт (пиловий, токсико-пиловий), яке є наслідком тривалого вдихання усіх видів пилу та несприятливих метеофакторів, про що йшлося як в висновку лікарняно-експертної комісії від 03 грудня 2007 року № 3955, так і в акті розслідування хронічного професійного захворювання від 24 грудня 2007 року. Доводи відповідача про те, що хронічнийбронхіт та хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етіології є суттєво різними захворюваннями є необґрунтованими. Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Проте ст. 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів як умови відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Доводи відповідача про те, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ушкодження його здоровя, повинно здійснюватися відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не ґрунтуються на законі.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоровя, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV, а саме, підпунктом «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частиною 3 ст. 28 передбачався обовязок Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоровя грошову суму за моральну шкоду.

Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, з Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобовязання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоровя грошову суму за моральну шкоду, виключені.

Тобто з 20 березня 2007 року спеціальний закон щодо відшкодування працівнику моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоровя на виробництві, відсутній, а тому до цих правовідносин повинен застосовуватися загальний закон, яким є ст. 2371 КЗпП України.

Зазначене відповідає рішенню Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Посилання відповідача на рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування , згідно якого моральну шкоду потерпілому відшкодовує Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України , не заслуговує на увагу, оскільки в ньому мова йшла про правовідносини, які існували до 20 березня 2007 року.

З матеріалів справи встановлено, що професійне захворювання позивачу вперше було встановлено 24 січня 2008 року, тобто вже після виключення з Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» обовязку Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоровя грошову суму за моральну шкоду, а тому правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоровя під час виконання трудових обовязків, регулюються саме ст. 2371 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України п рацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи встановлено, вперше стійка втрата професійної працездатності позивачу за професійним захворюванням встановлена 24 січня 2008 року. З позовом до суду він звернувся 15 липня 2009 року, тобто з порушенням строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Проте з матеріалів справи встановлено, що позивач є хворою людиною. Крім професійного захворювання, він в 1995 році переніс забій головного мозку, внаслідок якого є інвалідом 3 групи, за сукупністю із травмою втрата професійної працездатності позивача складає 60%. Через стан здоровя позивач часто перебуває на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, а тому апеляційний суд вважає, що строк на звернення до суду він пропустив з поважних причин і він відповідно до ст. 234 КЗпП України підлягає поновленню.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд враховує характер душевних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності лише за професійним захворюванням 30%, час роботи позивача на підприємстві, на якому розвилося це професійне захворювання, вимоги розумності та справедливості, та оцінює моральні страждання позивача в 7000 грн.

Доводи відповідача про те, що суд розглянув справу у відсутність представника відповідача, який не зявився у судове засідання з поважних причин, не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 157 ЦПК України с уд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

З матеріалів справи встановлено, що представник відповідача 22 січня 2010 року не зявився у судове засідання втретє, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи. Відповідач надіслав клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату, посилаючись на те, що представник підприємства буде приймати участь у іншому судовому засіданні (а.с. 45). До цього відповідач вже тричі не зявлявся у судові засідання (22 жовтня 2009 року, 05 листопада 2009 року, 25 грудня 2009 року), надсилав клопотання про відкладення судового розгляду справи через знаходження представника відповідача у відпустці, через участь у інших судових засіданнях.

Неявка представника відповідача у судове засідання 22 січня 2010 року через участь у іншому судовому засіданні, за умови його неявки в попередні три судові засідання з тих же причин, не є поважною причиною неявки у судове засідання представника юридичної особи, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про неповажність причин неявки відповідача у судове засідання та розглянув справу у відсутність представника відповідача з дотриманням вимог ст. 169 ЦПК України. Враховуючи викладене, підстави для направлення справи відповідно до п. 3 ст. 311 ЦПК України на новий розгляд до суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі п. 4 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито».

Відповідно до ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, покладаються на сторони після розгляду справи судом.

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України я кщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із позовних заяв немайнового характеру, до яких належить відшкодування моральної шкоди, справляється судовий збір в розмірі - 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що на теперішній час становить 8 грн. 50 коп.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» із справ з розгляду позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи сплачуються з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 в розмірі 15 грн.

Тобто, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, повязані з розглядом справи судом першої інстанції - судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 15 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» задовольнити частково.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року скасувати та ухвалити нове .

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної професійним захворюванням, 7 000 (сім тисяч) гривень.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» на користь держави судовий збір у сумі 8 (вісім) гривень 50 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет Ворошиловського району м.Донецька, код 22090100, банк ГУ УДК в Донецькій області, ЕДРПОУ 34686537, МФО 834016) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 15 (п'ятнадцять) гривень (на розрахунковий рахунок 31219259700001, одержувач державний бюджет, ЕДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації - 22050000.).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.М. Новосядла

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко