Постанова № 9338115, 21.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2010                                                                                           № 45/242

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача за первісним позовом: -Конча С. А. – представник за довіреністю № 010/10 від 08.02.2010 року

від відповідача за первісним позовом: - Томашевська Т. В. – представник за довіреністю № 2 від 11.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.10.2009

у справі № 45/242 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"

про                                                   стягнення 823357,20 грн.

та за зустрічним позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест”

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю „Укіо банк лізинг”

про                              стягнення 586532,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов заявлено про стягнення з відповідача 823357,20 грн., з яких 271040,91 грн. - несплачені лізингові платежі та відсотки (255786,47 + 15254,44) за договором фінансового лізингу № KL 070875 від 22.08.2007, 3156,64 грн. - пеня та 549159,65 грн. – штраф.

Зустрічний позов заявлено про стягнення коштів в сумі 586532,44 грн., перерахованих на виконання умов договору фінансового лізингу № KL 070875 від 22.08.2007.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2009, повний текст якого підписаний 28.10.2009, у справі № 45/242 первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем за первісним позовом належним чином доведений факт несвоєчасної оплати відповідачем за первісним позовом платежів за договором фінансового лізингу № KL 070875 від 22.08.2007, з огляду на що, вимоги за первісним позовом щодо стягнення несплачених лізингових платежів, пені та штрафу є законними.

Відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції ґрунтує на тому, що повернення лізингових платежів при розірванні договору лізингу не відповідає положенням чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року у справі № 45/242 та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, первісний позов задовольнити в частині стягнення несплачених лізингових платежів 53601,04 грн. та пені в розмірі 3159,64 грн., в задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, а саме на те, що, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. ст. 693 ЦК України, якою визначено, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, відповідач за первісним позовом зазначає, що стягнення з нього і штрафу і пені, які відносяться до неустойки, суперечить ст. 61 Конституції України якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Ухвалою від 02.02.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя –Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф., відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/8 від 30.03.2010 справу № 45/242 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Зеленін В. О.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/12 від 20.04.2010 справу № 45/242 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиця О. Ф.

Розгляд апеляційної скарги відкладався, в засідання суду оголошувалась перерва.

Під час розгляду справи представник відповідача за первісним позовом апеляційну скаргу підтримав, представник позивача за первісним позовом проти її задоволення заперечив та просив спірне рішення залишити без змін.

19.04.2010 до канцелярії суду від відповідача за первісним позовом надійшла заява про забезпечення позову, в якій відповідач за первісним позовом просить накласти арешт на майно (рухоме і нерухоме) та/або грошові суму, що належать позивачу за первісним позовом в межах ціни зустрічного позову та заборонити йому вчиняти будь – які дії щодо відчуження (розпорядження) майном, в тому числі і баштовим краном, який є предметом спірного договору лізингу.

Вказана заява задоволення не підлягає, оскільки відповідачем за первісним позовом не надано доказів, що невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду або зробити його неможливим.

19.04.2010 до канцелярії суду від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи на розгляду якої відповідач за зустрічним позовом пропонує поставити питання щодо визначення розміру амортизаційних відрахувань при використання ним баштового крану за період з 28.12.2007 по 08.01.2009.

В задоволення вказаного клопотання відмовляється з підстав, що викладені нижче.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

22.08.2007 Товариство з обмеженою відповідальністю „Укіо банк лізинг” (далі Банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест” (далі Товариство) уклали договір фінансового лізингу № KL 070875 (далі Договір), відповідно до умов якого Банк, відповідно до заявки Товариства, набуває (купує) і оплачує майно вказане Товариством у продавця (постачальника), і надає Товариству право на час строку лізингу володіти і користуватись ним на умовах фінансового лізингу, а Товариство зобов’язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Після завершення строку лізингу при виконанні Товариством всіх умов Договору майно передається у власність Товариству.

Пунктом А Договору визначено, що предметом Лізингу є новий кран баштовий Linden-Comansa 10LC140, 2007 р. (далі Кран), який за Актом прийому–передачі майна від 22.10.2007 (а.с. 30 т.1) передано Товариству.

В подальшому, згідно з договором суборенди майна № 2008-11-26 від 26.11.2008 (а.с.38-45 т.1) за актом приймання–передачі майна від 26.11.2008 (а.с.45-46 т.1) Товариство передало Кран в суборендне користування ТОВ „Рентакран”.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що всі платежі, що виплачуються Банку на підставі Договору, Товариство виконує в строки та на умовах, вказаних в Спеціальних умовах фінансування і Уточненому графіку платежів.

Відповідно до п. 3.2 Договору Товариство повинно сплачувати Банку лізингові платежі, встановлені в графіку платежів, перераховуючи грошові кошти на розрахунковий рахунок, вказаний Банком в Розділі 14 Договору.

22.08.2007 сторонами підписаний уточнений графік платежів № 1 до Договору, яким сторони визначили помісячний розмір платежів Товариства за Договором.

Як слідує з Уточненого графіку платежів № 1 до Договору, платежі за Договором повинні перераховувати в строк до 15 числа кожного місяця.

Умови Договору в частині сплати лізингових платежів Товариство виконувало неналежним чином. Лізинговий платіж до 15.09.2008 відповідачем сплачений частково, лізингові платежі до 15.10.2008, 15.11.2008, 15.12.2008 не сплачені в повному обсязі.

Загальна сума заборгованості по зазначених платежах становить 255786,47 грн., в тому числі за період:

- до 15.09.2008 - 35008,39 грн.;

- до 15.10.2008 - 59764,96 грн.;

- до 15.11.2008 - 70234,76 грн.;

- до 15.12.2008 - 90776,36 грн.

Зазначені обставини Товариством не заперечуються.

Пунктом 11.5 Договору визначено, що Договір може бути розірваний в односторонньому порядку Банком не звертаючись до суду, коли Товариство істотно порушило Договір. Розірвання Договору відбувається шляхом направлення Товариству Повідомлення про розірвання Договору за 10 календарних днів до дати розірвання. Істотними порушеннями вважаються, в тому числі:

- коли Товариство більше одного місяця прострочило оплату хоча б одного лізингового платежу або більш ніж на один місяць запізнюється з оплатою неустойки і/або штрафу встановленого Договором (п. 11.5.3);

- коли Товариство більше двох разів прострочило на будь–який строк оплату лізингового платежу (п. 11.5.4).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України (ЦК України) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 3 п. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

29.12.2008 Банк направив Товариству Повідомлення про розірвання договору № 154/12 (а.с. 33-35 т.1) про розірвання Договору з 08.01.2009 в зв’язку з простроченням сплати Товариством лізингових платежів, яким вимагав не пізніше 12.01.2009 повернути Банку Кран та в термін до 08.01.2009 сплатити борг, пеню та штраф.

На доказ направлення вказаного повідомлення до матеріалів справи долучено копії фіскального чеку № 0342 від 29.12.2008 та повідомлення про вручення поштового відправлення № 49597179 з відміткою відповідача про отримання 13.01.2009.

Враховуючи, що умовами Договору сторони передбачили можливість його дострокового розірвання шляхом направлення Банком повідомлення Товариству, в тому числі і у випадку несвоєчасної сплати останнім лізингових платежів, Банк мав законні підстави для здійснення дій з розірвання Договору в односторонньому порядку, а отже, Договір є розірваним з 08.01.2009.

Відповідно до п. 11.7 Договору, у разі виставлення вимоги про повернення майна у випадку дострокового розірвання Договору, Товариство зобов’язується протягом 2 календарних днів з моменту розірвання Договору передати Банку майно.

Як слідує з матеріалів справи, 15.01.2009 за актом повернення майна по договору фінансового лізингу від 15.01.2009 (а.с. 50 т.1) Кран був повернутий Банку ТОВ „Рентакран”, в якого він знаходився в суборендному користуванні.

Враховуючи, що Товариство вимоги Банку щодо перерахування боргу, пені та штрафу не виконало, останній звернувся з цим позовом до суду.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що станом на дату вирішення справи в суді Товариство не сплатило Банку лізингові платежі, які мало сплатити в строк до 15.09.2008, 15.10.2008, 15.11.2008 та 15.12.2008, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства вказаної заборгованості в сумі 255786,47 грн.

Колегія суддів погоджується також з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення вимог Банку про стягнення з Товариства плати за користування майном з 16.12.2008 по 08.01.2009 (день розірвання Договору) в сумі 15254,44 грн.

Щодо вимог Банку про стягнення з Товариства пені слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до п. 10.02 Договору за несвоєчасне виконання зобов’язань, передбачених пунктами 2.4, 2.6, 3.1 і 6.4 Договору, на вимогу Банку, Товариство зобов’язується виплатити пеню у розмірі 0,2 відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожен прострочений день оплати. Нарахування пені починається на другий день після закінчення строку і закінчується після оплати Товариством відповідних сум, не враховуючи день оплати цих сум. Оплата пені не звільняє Товариство від виконання основного зобов’язання.

Як слідує з матеріалів справи, пеня розрахована Банком з врахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, статтею 3 якого встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги Банку про стягнення з Товариства пені в заявленому розмірі 3156,64 грн.

Щодо вимог Банку про стягнення з Товариства штрафу слід зазначити наступне.

Згідно п. 11.6 Договору, коли є підстава розірвати Договір, то Банк має право вимагати від Товариства заплатити за предмет лізингу Банку всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу, або розірвати Договір. Після розірвання Договору Банк має право вимагати повернути йому предмет лізингу, заплатити Банку борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання Договору, а також заплатити штраф у розмірі 30 відсотків від розміру суми несплаченої вартості предмету лізингу.

Сума несплаченої вартості предмету лізингу за розрахунком Банку, який не спростований Товариством, становить 1830532,17 грн., 30% від несплаченої вартості предмету лізингу дорівнюють 549159,65 грн., які заявлена Банком до стягнення і оспореним рішенням суду першої інстанції задоволені у повному обсязі.

В судовому засіданні представник Товариства вказав на надмірність штрафних санкцій і просив зменшити їх розмір, проти чого представник Банку заперечив, пославшись на те, що збитки, що їх зазнав Банк в зв’язку достроковим розірванням Договору, є більшими за штраф, який вимагається стягнути з Товариства Згідно умов Договору.

Як слідує з матеріалів справи, заборгованість Товариства зі сплати лізингових платежів, яка дала Банку правові підстави в односторонньому порядку відмовитись від Договору, становить 271040,91 грн., в той час як штраф, що заявлений Банком до стягнення, становить суму більшу за зазначений борг більш ніж в два рази, – 549159,65 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги ступінь виконання зобов’язання зі сплати лізингових платежів Товариством, яке згідно довідки № 659 від 09.09.2009 (а.с. 138 т.1) на виконання умов Договору сплатило Банку 751234,32 грн. лізингових платежів, і сплачувались зазначені платежі без порушень умов Договору щодо строків їх внесення, враховуючи, що невиконання Договору не є наслідком навмисних неправомірних дій Товариства, а пов’язане з загальним кризовим станом в будівельній галузі, до якої відноситься Товариство, що Банк під час повернення предмет лізингу не мав будь-яких зауважень щодо його стану, в якому його поверталося, що Банком не вказано жодної обставини на підтвердження того, що внаслідок невиконання Товариством своїх обов’язків по сплаті лізингових платежів і подальшого розірвання Договору в односторонньому порядку Банк зазнав збитків, які є значно більшими за штраф, стягнення якого вимагається ним з Товариства, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір заявленого Банком до стягнення з Товариства штрафу з 549159,65 грн. до 50000 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, стягненню з Товариства на користь Банку підлягає штраф в сумі 50000 грн.

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Товариство, звертаючись з зустрічним позовом, вимагає стягнути з Банку кошти в сумі 586532,44 грн., які перераховані останньому за Договором.

При цьому вказану суму він визначає, як різницю між перерахованими на виконання умов Договору коштами (751243,32 грн.) та амортизаційними відрахуваннями за користування Краном (164710,88 грн.)

Ґрунтуючи свої вимоги, Товариство посилається на те, що, враховуючи, що право власності на Кран переходить до Товариства лише з моменту сплати повної його (Крану) вартості, чого в даному випадку не відбулось, застосуванню до вказаних правовідносин підлягають положення ч. 1 ст. 693 ЦК України, якою встановлено, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суму попередньої оплати.

Проте, із вказаною думкою Товариства колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено, що:

- фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (ч. 1);

- за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (п. 2).

До складу лізингових платежів (ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”) входить в тому числі і сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу.

Частиною 1 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 11.10 Договору передбачено, що при достроковому розірвання Договору, а також розірванні Договору на підставах, передбачених Договором, або на інших підставах, сплачені Банку за Договором платежі Товариству не повертаються, за винятком випадків, передбачених в Договорі.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив Товариству в задоволенні зустрічного позову, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест” задоволенню не підлягає, судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест”.

При цьому, колегія суддів звертає увагу Товариства на те, що Договір за своєю правовою природою є договором лізингу, який, в свою чергу, відноситься до договорів найму, предметом яких є передача майна в користування за плату.

Законом не передбачена можливість повернення орендних платежів за користування майном, яке на дату розірвання договору оренди вже відбулося.

З урахуванням підстав відмови у зустрічному позові, клопотання Товариства про призначення судової бухгалтерської експертизи задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року у справі № 45/242 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми присудженого до стягнення штрафу, рішення по даній справі підлягає зміні, первісний позов задовольняється частково – стягненню з Товариства на користь Банку підлягає 271040,91 грн. несплачених лізингових платежів та відсотків, 3156,64 грн. пені та 50000 грн. штрафу, в решті первісний позов задоволенню не підлягає, в задоволенні зустрічного позову відмовляється.

Враховуючи, що суму заявленого до стягнення штрафу зменшено за ініціативою суду, судові витрати за первісним позовом підлягають стягненню з Товариства в повному обсязі, виходячи з суми штрафу, заявленої до стягнення Банком.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест” на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року у справі № 45/242 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року у справі № 45/242 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 року у справі № 45/242 в наступній редакції:

          „ 1. Первісний позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельно – інвестиційна компанія „Інтербудінвест” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 31/11, приміщення № 84, ідентифікаційний код 32799609, р/р 2600318408 в ВАТ АБ „Укргазбанк” у м. Києві, МФО 320478, або з будь –я кого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укіо банк лізинг” (04053, м. Київ, вул. Кудрявська 5, ідентифікаційний код 34003114) несплачені лізингові платежі та відсотки в сумі 271040 (двісті сімдесят одна тисяча сорок) грн. 91 коп., пеню в сумі 3156 (три тисячі сто п’ятдесят шість) грн. 64 коп., штраф в сумі 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. витрати по сплаті державного мита в сумі 8233 (вісім тисяч двісті тридцять три) грн. 57 коп. та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. В задоволенні решти первісного позову відмовити.

          4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

          5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.”

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 45/242.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

05.05.10 (відправлено)