Постанова № 9338100, 21.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2010 № 13/185/30

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Пашкіної С.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - не зявились

від відповідача - Нужняк С. М. представник за довіреністю № ВМК № 996229 від 20.11.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк”

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010

у справі № 13/185/30 ( .....)

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк”

про стягнення 61766,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заявлено про стягнення з ВАТ „Банк „Демарк” основного боргу в сумі 19320 грн. за надані за угодою на розміщення реклами від 23.07.2008 року, але неоплачені послуги, штрафу в сумі 34500 грн., 3 % річних в сумі 338,24 грн. та збитків від інфляції в сумі 957,72 грн.

Ухвалою від 14.12.2009 року господарського суду Чернігівської області здійснене процесуальне правонаступництво ВАТ „Банк „Демарк” на Публічне акціонерне товариство „Банк „Демарк”.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010 року, повний текст якого підписаний 28.01.2010 року, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 16560 грн. основного боргу, 1856,27 грн. пені, 910,80 грн. збитків від інфляції та 310,31 грн. 3 % річних.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обовязку по оплаті отриманих за спірною угодою в період з січня по червень 2009 року послуг.

Відмова суду в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідач вартості наданих в липні 2009 року послуг ґрунтується на тому, що позивачем не надано а ні оригіналу, а ін копії акту виконаних послуг за вказаний період.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу, судом зазначено, що фактично умовами спірної угоди сторонами погоджена відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату отриманих послуг у вигляді пені, яка, в свою чергу, згідно вимог чинного законодавства, а саме Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд рішення господарського Чернігівської області від 28.01.2010 року по справі № 13/185/30 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки судом не прийнято до уваги той факт, що спірна угода з боку відповідача підписана особою з перевищенням наданих їй повноважень; що умови спірної угоди не відповідають нормам розумності та справедливості, а також те, що направлення позивачем вказаних актів на адресу відділення банку, а не самого банку, свідчать про те, що відсутні підстави стверджувати, що вказані акти відповідачем були навмисно не підписані.

Ухвалою від 18.02.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О. Ф. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 0123/1/8 від 30.03.2010 року справу № 13/185/30 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Зеленін В. О.

Розпорядженням Голови суду № 0123/1/12 від 20.04.2010 року справу № 13/185/30 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиця О. Ф.

Під час розгляду справи відповідач надав пояснення, в яких апеляційну скарги підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив спірне рішення залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

23.07.2008 року позивач та Відділення в м. Чернівці ВАТ „Банк „Демарк”, правонаступником якого є позивач, уклали угоду на розміщення реклами (далі Угода), відповідно до умов якої відповідач замовляє, а позивач зобовязується за плату розробити макет, виготовити та розмістити рекламу на узгоджену частину поверхні кузова тролейбусів.

Як свідчать матеріали справи (а. с. 58), 10.06.2009 року відбулися структурні зміни ВАТ „Банк „Демарк” до електронного Єдиного Державного реєстру банківських установ внесений запис щодо припинення діяльності Відділу Банку „Демарк” в м. Чернівці, а відтак, позивач правомірно визначив ВАТ „Банк „Демарк” відповідачем, який має відповідати за зобовязаннями свого ліквідованого структурного підрозділу.

Умовами Угоди передбачений обовязок позивача розробити макет рекламного зображення (п.2.1) та відповідача протягом двох тижнів затвердити його (п. 2.2).

Вказані дії сторонами були виконані, про що свідчать додана позивачем до повної заяви копія вищевказаного макету з відміткою про її погодження відповідачем (а. с. 9).

Також Угодою погоджено:

- кількість тролейбусів, на яких розміщується рекламна продукція, а саме 2 (п. 3.1);

- номери маршрутів, за якими вказані тролейбуси мають їздити, а саме № 1 та № 5 (п. 2.8);

- сума, яка підлягає сплаті відповідачем позивачеві щомісячно, становить 2760 грн. (з розрахунку 1380 грн. за один тролейбус).

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з січня по липень 2009 року.

Виконання позивачем робіт, передбачених умовами Угоди, підтверджується Довідками про відпрацювання машино днів тролейбусами № №269, 333 КП „Чернівецьке тролейбусне управління” (а. с. 21, 114). При цьому, різниця в кількості днів, яка була відпрацьована вказаними тролейбусами в кожному місяці, не може вважатися тією обставиною, яка свідчить про виконання спірних робіт не в повному обсязі, оскільки, по перше, умовами Угоди не визначена кількість днів в місяці, що їх повинен відпрацювати кожний тролейбус, а, по друге, жодних заперечень з приводу наданих послуг за спірний період на адресу позивача не надходило.

В пункті 3.2 Угоди сторони визначили, що виконання умов Угоди підтверджується актом виконаних робіт.

Позивачем до позовної заяви долучені наступні акти виконаних робіт від 30.01.2009 року (за січень 2009 року), від 27 лютого 2009 року (за лютий 2009 року), від 31 березня 2009 року (за березень 2009 року), від 30 квітня 2009 року (за квітень 2009 року), від 29 травня 2009 року (за травень 2009 року) та від 30 червня 2009 року (за червень 2009 року).

Вказані акти відповідачем не підписані, проте до матеріалів справи долучені докази їх направлення позивачем відповідачу, а саме: фіскальні чеки № 8420 від 07.04.2009 року (акти за січень-березень 2009 року), фіскальний чек № 1943 від 29.04.2009 року (акт від 30.04.2009 року), фіскальний чек № 1651 від 27.05.2009 року (акт від 29.05.2009 року), фіскальний чек № 3690 від 19.06.2009 року (акт від 30.06.2009 року) та описи вкладення.

Відповідно до п. 6.2 Угоди відповідач зобовязаний в десятиденний строк з моменту отримання акта виконаних робіт, направити позивачу підписаний акт чи вказати недоліки, які необхідно виправити.

Пунктом 6.3 Угоди визначено, що у випадку, якщо відповідач не підпише акт виконаних робіт і не позначить недоліки, які необхідно виправити, акт виконаних робі буде вважатись підписаним, а робота виконаною.

Отже, виходячи з умов Угоди та враховуючи той факт, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу жодних зауважень щодо перелічених вище актів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту надання позивачем відповідачу за умовами Угоди в період з січня по червень 2009 року послуг на загальну суму 16560 грн.

Пунктом 3.2 Угоди визначений обовязок відповідача здійснювати щомісячну оплату не пізніше 05 числа поточного місяця.

Як слідує з матеріалів справи на те заперечується відповідачем спірні послуги ним оплачені не були.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З таких обставин, суд першої інстанції правомірно, у відповідності до наявних в матеріалах справи документальних доказів частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 16560 грн.

При цьому, посилання відповідача на те, що, оскільки позивачем акти на зазначену суму направлялись на адресу відділення, а не самого банку, банк їх не отримував, а відтак, не може нести відповідальність за їх підписання або не підписання, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки Угода укладена саме з відділенням банку і позивач мав обовязок направляти вказані акти саме на адресу відділення.

Посилання відповідача на те, що 10.06.2009 року Національним банком України зареєстровано припинення діяльності Відділення банку, яким укладався Договір, що свідчить про неотримання ним акту від 30.06.2009 року, до уваги колегією суддів не приймається, оскільки зазначене Відділення є структурним підрозділом, ліквідація якого не є підставою вважати що сам банк кореспонденцію на адресу ліквідованого підрозділу не отримував.

Крім того, слід зазначити, що або відділення банку, або самий банк мали повідомити про зазначені обставини позивача, а за відсутності доказів такого, колегія суддів вважає, що позивач вжив всіх залежних від нього дій для виконання умов Угоди.

Той факт, що акти виконаних робіт були направлені відповідачу на підпис раніше за дату, вказану як дата складання їх позивачем, на що посилається відповідач, не спростовує факту виконання позивачем своїх договірних зобовязань і не звільняє відповідача від обвязку виконати свої.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача плати за послуги, надані у липні 2009 року в звязку з їх недоведеністю, з огляду на таке.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт наявності акту виконаних робіт від 31.07.2009 року має бути підтверджений самим актом

Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Незважаючи на вимоги суду, а ні позивач а ні відповідач оригіналу акту виконаних робіт за липень 2009 року від 31.07.2009 року суду не надали.

Наявність в матеріалах справи фіскального чеку № 7071 від 29.07.2009 року та опису вкладення, де вказано, що на адресу відділення банку направлено акт виконаних робіт від 31.07.2009 року на суму 2760 грн. не може вважатись належним доказом існування такого акту.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідач основного боргу в сумі 2760 грн. за виконані в липні 2009 року роботи.

Щодо посилань відповідача на те, що спірна Угода укладена директором відділення ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй повноважень, слід зазначити наступне.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п 9.2 Розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи схвалення відповідачем Угоди шляхом здійснення дії з перерахування на її виконання коштів за надані в період з серпня по грудень 2008 року послуги, що сторонами не заперечується та підтверджується меморіальними ордерами № 29380516 від 25.07.2008 року, № 32238062 та № 33638749 від 24.12.2008 року (а. с.42, 46, 49), а також підписанням актів виконаних робіт за вказаний період (а. с. 14-15), той факт, що Угода підписана директором відділення ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй повноважень, не має значення для вирішення майнового спору сторін по суті і до уваги колегією суддів не приймається.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність доказів визнання Угоди недійсною у встановленому законодавством порядку, колегія суддів виходить з того, що Угода є дійсною.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій за Угодою в сумі 34500 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобовязань, тому є підстави для застосування встановленої Угодою відповідальності.

Відповідно до п. 4.2 Угоди відповідач несе подальшу відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до п. 3 Угоди, сплачує штраф в розмірі 1 % від суми Угоди за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як слідує з умов Угоди та положень ст. 549 ЦК України, визначений Угодою вид неустойки, незважаючи на назву „штраф”, за своєю правовою природою фактично є пенею, що свідчить про те, що умовами Угоди сторони досягли згоди про застосування відповідальності за порушення відповідачем строків оплати робіт у вигляді пені.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що передбачена умовами Угоди неустойка є пенею, розмір якої має бути обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ та шестимісячним періодом її нарахування, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, виходячи з чого задовольнив вимоги позивача про стягнення пені за уточненим розрахунком суду в сумі 1856,27 грн.

Згідно п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені за уточненим розрахунком суду, суд мав здійснити вказаний розрахунок, проте а ні текст рішення а ні матеріали справи розрахунку суду не містять.

При перерахунку пені, колегією суддів встановлено, що розмір пені, яка має бути стягнута з відповідача, дорівнює 1868,51 грн.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок позивача, доданий до позовної заяви, виконаний без врахування того, що сума боргу становить не 19320 грн., а 16580 грн., а відтак, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про необхідність перерахунку 3 % річних та збитків від інфляції та задоволення вказаних вимог за уточненим розрахунком суду.

Проте, а ні текст рішення а ні матеріали справи такого розрахунку не містять.

При перерахунку 3 % річних та збитків від інфляції, колегією суддів встановлено, що з відповідач на користь позивача підлягає стягненню 304,89 грн. 3 % річних та 831,12 грн. збитків від інфляції.

Розрахунок збитків від інфляції за послуги, надані в:

лютому 2009 року

березні 2009 року

квітні 2009 року

травні 2009 року

червні 2009 року

Таким чином загальна сума збитків від інфляції дорівнює 831,12 грн.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних підлягає зміні.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010 року по даній справі підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 16560 грн., пеня в сумі 1868,51 грн., 3 % річних в сумі 304,89 грн. та збитки від інфляції в сумі 831,12 грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи підстави зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а відтак, з урахуванням приписів ст. 49 ГПК України витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги слід покладаються на відповідача

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк” на рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010 року у справі № 13/185/30 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010 року у справі № 13/185/30 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Чернігівської області від 28.01.2010 року у справі № 13/185/30 в наступній редакції:

„ 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк” (14000, м. Чернігів, вул. Комсомольська, 28, ідентифікаційний код 19357516, р/р 351928002 в ВАТ Банк „Демарк” м. Чернігів, МФО 353575, або з будь я кого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (58000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у ЧФ ПриватБанку, МФО 356282) основний борг в сумі 16560 (шістнадцять тисяч пятсот шістдесят) грн., пеню в сумі 1868 (одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн. 51 коп., 3% річних в сумі 304 (триста чотири) грн. 89 коп., збитки від інфляції в сумі 831 (вісімсот тридцять одна) грн. 12 коп., 195 (сто девяносто пять) грн. 65 коп. витрат по сплаті державного мита та 74 (сімдесят чотири) грн. 75 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.”

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Чернігівської області.

5. Повернути до господарського суду Чернігівської області матеріали справи №13/185/30.

Головуючий суддя

Судді

26.04.10 (відправлено)