Рішення № 9338068, 30.11.2009, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2009 р.                                                   Справа № 18/2419

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді –Васяновича А.В.,

секретар судового засідання –Гень С.Г.,

за участю представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 30.11.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

“Племптахорепродуктор “Зугреський” м. Зугрес, Донецької області

до товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія

“Агросоюз–РП” с. Мліїв, Городищенського району, Черкаської області

про стягнення 523 493 грн. 42 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

          До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Племптахорепродуктор “Зугреський” до товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Агросоюз –РП” про стягнення 523493 грн. 42 коп. заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання товару від 06.05.2009 року за №06-05-01, в т.ч.: 436380 грн. 18 коп. –основний борг, 39068 грн. 99 коп. –пеня, 43443 грн. 97 коп. –штраф та 4600 грн. 28 коп. –3 % річних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову не заперечував.

Справа розглядається після відкладення.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.11.2009 року за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №18/2419.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 06.05.2009 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Племптахорепродуктор “Зугреський” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Агросоюз –РП” (покупець) було укладено договір постачання товару за №06-05-01.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов’язався передати у власність покупцю добових курчат кросу “Ломан Браун” та “Ломан ЛСЛ Класік” вакцинованих проти хвороби Марека (у подальшому - товар), в кількості 140000 голів (у тому числі гратіс –2745 голів), а покупець зобов’язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Загальна вартість товару на момент укладення цього договору складає 679 439 грн. 70 коп., у т.ч. ПДВ 20%. ( п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору встановлені такі терміни постачання товару:

05.06.2009 року –50000 гол. (у т.ч. гратіс 980 гол.) Ломан ЛСЛ;

08.06.2009 року - 10000 гол. (у т.ч. гратіс 196 гол.) Ломан ЛСЛ;

08.06.2009 року - 35000 гол. (у т.ч. гратіс 686 гол.) Ломан Браун;

11.06.2009 року - 45000 гол. (у т.ч. гратіс 883 гол.) Ломан Браун.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав повністю та поставив відповідачу товар на загальну суму 681 380 грн. 18 коп., що підтверджується накладними:

№ 900 від 05.06.2009 року на суму 244599 грн. 28 коп.;

№1005 від 08.06.2009 року на суму 223244 грн. 12 коп.;

№1021 від 11.06.2009 року на суму 213536 грн. 78 коп. (копії зазначених документів знаходяться в матеріалах справи).

Товар було прийнято представником відповідача, що підтверджується копією довіреності №231 від 03.06.2009 року (а.с. 10).

За період договірних відносин, та на момент звернення позивача до суду, відповідач сплатив на користь позивача 245 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №3575 від 19.05.2009 року на суму 40 000 грн. 00 коп., №3619 від 20.05.2009 року на суму 30 000 грн. 00 коп., №3656 від 21.05.2009 року на суму 25000 грн. 00 коп., №3990 від 05.06.2009 року на суму 70000 грн. 00 коп., №4074 від 11.06.2009 року на суму 70000 грн., №4564 від 06.07.2009 року на суму 5 000 грн. 00 коп., №4866 від 21.07.2009 року на суму 5 000 грн. 00 коп. ( а.с. 18 - 24).

Станом на день подання позову, відповідач мав заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 436 380 грн. 18 коп.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на наступних умовах:

до 12.05.2009 року – 242658 грн. 80 коп.;

до 14.05.2009 року – 218392 грн. 92 коп.;

до 18.05.2009 року – 218387 грн. 98 коп.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було поставлено товару на суму 681380 грн. 18 коп., що на 1 940 грн. 48 коп. більше ніж передбачено п. 1.2. договору.

Згідно ч. 3 ст. 670 ЦК України, якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Таким чином, з урахуванням п. 3.1. договору відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за поставлений товар в розмірі 434439 грн. 70 коп. (679 439 грн. 70 коп. - 245 000 грн. 00 коп.) до 18.05.2009 року (поставка здійснювалася в межах договору), решту ж суми в розмірі 1940 грн. 48 коп. (як зазначає сам позивач) –після пред’явлення позову згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред’явлення кредитором вимоги в розумінні ст. 530 ЦК України до боржника, а тому така вимога може бути заявлена в позовній заяві.

При цьому місцевим господарським судом враховано висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України зі справи №13/428 від 15.02.2006 року.

Копія позовної заяви відповідачу була направлена позивачем рекомендованим листом з повідомленням 23.09.2009 року, що підтверджується фіскальним чеком №7320 Укрпошти.

Отже, з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України та нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів встановлених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 “Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів”, відповідач повинен був повністю розрахуватися за куплений товар в розмірі 1 940 грн. 48 коп. не пізніше 07.10.2009 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст.33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за поставлений товар в повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас судом враховано, що під час розгляду справи в суді, відповідачем було сплачено борг в розмірі 110 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №6432 від 19.10.2009 року, №6717 від 29.10.2009 року, №6336 від 15.10.2009 року, №6392 від 16.10.2009 року, №260034003 від 04.11.2009 року, №6786 від 05.11.2009 року, №6810 від 06.11.2009 року, №7202 від 26.11.2009 року.

Отже, на момент прийняття рішення зі справи, сума боргу становить 326 380 грн. 18 коп. і дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

В решті вимог позивача в частині стягнення 110000 основного боргу, провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір в цій частині позову врегульовано самими сторонами, тобто відсутній предмет спору.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та підлягає стягненню з відповідача 4 600 грн. 28 коп. –3 % річних (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), нарахованих за час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Перевіривши період нарахування та розмір 3% річних, суд дійшов висновку, що сума відсотків нарахована в меншому розмірі ніж це передбачено чинним законодавством.

Проте позивач самостійно визначив період та суму 3% річних, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позивач під час розгляду даного спору вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат не заявляв.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що в разі порушення терміну платежів указаному в пункті 3.1. договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого порушення, за кожен день прострочки, від несвоєчасно сплаченої суми. Пеня виплачується покупцем за весь термін прострочки оплати поставленого товару.

Позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 39 068 грн. 99 коп. пені, нарахованої відповідно до умов п. 4.5 договору.

Перевіривши період та розмір пені, суд встановив, що розрахунок пені невірний, оскільки позивачем було допущено помилку при нарахуванні пені за період з 19.05.2009 року по 20.05.2009 року на суму заборгованості в розмірі 639439 грн. 70 коп.

Таким чином, вірний розмір пені за вищевказаний період становить 420 грн. 45 коп.

Також за період з 12.06.2009 року по 06.07.2009 року пеня нарахована на суму заборгованості 444439 грн. 70 коп. складає 6770 грн. 10 коп.

Враховуючи вищезазначене, з відповідача підлягає стягненню 39 035 грн. 64 коп. пені, а в решті вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 33 грн. 35 коп. є безпідставними, у зв’язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Відповідно до п. 4.8. договору у випадку порушення покупцем строків оплати більш як на 10 календарних днів, постачальник залишає за собою право вимагати виплати покупцем штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, за кожен випадок такого порушення та/або вимагати розірвання чинного договору в односторонньому порядку.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 43 443 грн. 97 коп.

Водночас судом враховано, що частиною 2 ст. 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 зазначеного Кодексу).

Частиною 2 ст. 4 ГК України передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

За таких обставин, ГК України в даному випадку має значення спеціального закону у сфері правового регулювання майнових відносин, учасниками якого є сторони даного спору.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій встановлено статтею 231 цього ж Кодексу. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Дана норма є диспозитивною і нею, на думку суду, встановлюється правила обчислення саме пені (як одного з видів господарських санкцій), а не штрафу, оскільки саме пеня обчислюється у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу, а не у вигляді твердої суми чи в грошовому виразі.

Проте, згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв'язку з чим суд не погоджується з доводами позивача викладеними в позові стосовно одночасного нарахування штрафу та пені.

При цьому судом враховано правову позицію викладену в постанові ВГСУ від 12.07.2007 року, зі справи № 13/710-06.

З огляду на зазначене суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 43443 грн. 97 коп. задоволенню не підлягає, а тому в позові в цій частині слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Оскільки, відповідачем було сплачено заборгованість в розмірі 110000 грн. 00 коп. після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі, то судові витрати в цій частині покладаються на товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Агросоюз – РП”.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, п.1-1 ст. 80, ст. ст. 82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Агросоюз –РП”, вул. Леніна, 245, с. Мліїв, Городищенського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 35013940 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Племтахорепродуктор “Зугреський”, вул. Ленінградська, 17 а, м. Зугрес, Донецької області, ідентифікаційний код 31132474 –326 380 грн. 18 коп. –основної заборгованості, 4 600 грн. 28 коп. –3% річних, 39035 грн. 64 коп. –пені, 4799 грн. 91 коп. витрат на сплату державного мита та 216 грн. 39 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

3.          Провадження у справі №18/2419 в частині стягнення 110000,00 грн. основного боргу –припинити.

4.          В решті вимог –в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського міжобласного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Суддя                     А.В.Васянович

Повний текст судового рішення підписано 02.12.2009 року.