Рішення № 9337499, 19.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2010 р. Справа № 60/08-10

вх. № 537/1-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Сергієнко С.М., довіреність №104 від 11.03.2010р.

відповідача - Гарькавого Ю.С., довіреність №78 від 12.02.2010р.

1-ї 3-ї особи - Лайкова С.М., довіреність №03-2465/24 від 04.03.2010р.

2-ї 3-ї особи - не з`явилась

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Ал'таір", м. Харків

до Бюджетної установи "Фонд", м. Харків

1-а 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, м. Київ

2-а 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, м. Харків

про стягнення 809199,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ал'таір" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Бюджетної установи "Фонд" основного боргу у розмірі 739902,00 грн., пені у розмірі 8311,23 грн. та 3% річних у розмірі 1216,28 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договорів постачання №183 та №184 від 10.09.2009р., які були укладені відповідачем з позивачем як з переможцем тендеру, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 739902,00 грн., однак всупереч умовам договорів відповідач не розрахувався за поставлений товар, з урахуванням чого виникла вищезазначена заборгованість, нараховано пеню та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 січня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17 лютого 2010 року о 10:20 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2010 року клопотання позивача про залучення до участі у справі другого відповідача Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та зобов`язання дану установу представити реквізити банківських рахунків та рахунків у підрозділах Державного казначейства України відхилено, клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, розгляд справи було відкладено на 15 березня 2010 року о 11:20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 березня 2010 року розгляд справи було відкладено на 29 березня 2010 року о 10:00.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 29 березня 2010 року строк вирішення спору було продовжено за межами 2-х місячного строку, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України до 28 квітня 2010 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 березня 2010 року розгляд справи було відкладено на 12 квітня 2010 року о 11:00.

Позивач через канцелярію господарського суду 29 березня 2010 року подав уточнену позовну заяву (вх. 1351), відповідно до якої збільшив розмір позовних вимог до 809199,39 грн., а саме просить суд стягнути з відповідача 739902,00 грн. основного боргу та 69297,39 грн., які складаються з 27376,37 грн. інфляційних втрат, 5351,62 грн. 3% річних та 36569,40 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 квітня 2010 року прийнято уточнену позовну заяву позивача до розгляду та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві та уточненій позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує частково з підстав, викладених у наданих запереченнях проти позовної заяви (вх. №2819 від 13.02.2010р.) та запереченнях проти уточненої позовної заяви (вх. 4180 від 05.03.2010 р., вх.7223 від 12.04.2010р.), зокрема просить суд задовольнити позов в частині стягнення суми основного боргу, щодо стягнення решти суми боргу (пені, інфляційних та 3% річних) заперечує з тих підстав, що невиконання умов договору щодо сплати поставленого обладнання сталося не з провини відповідача, оскільки фінансування з державного бюджету не залежить від відповідача, в свою чергу відповідачем виконувалися усі необхідні дії для розрахунку з позивачем: до Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м.Харкова вчасно були надані необхідні документи, на підставі яких були зареєстровані як юридичні так і фінансові зобов`язання (реєстр № 143 від 21.10.2009 р. та № 147 від 28.10.2009 р.), однак кошти з державного бюджету не надійшли.

1-а третя особа у судовому засіданні заперечує проти позову на підставах, викладених у запереченнях на позовну заяву (вх. №1148 від 15 березня 2010 р.), зокрема посилаючись на те, що укладаючи договір позивач був згоден з такою умовою оплати як наявність бюджетного фінансування, враховуючи те, що у вересні-жовтні 2009 року не виділялися кошти на капітальні видатки (в тому числі для придбання обладнання), то відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання, у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Позивач у відповіді на заперечення проти позовної заяви, наданої через канцелярію господарського суду 15 березня 2010 року за вх. № 5872 пояснює, що дата оплати, чітко визначена у п.4.2. договору, а саме "не пізніше 30.12.2009 року", фраза "за умови фінансування з державного бюджету" говорить про те, що грошові кошти будуть перераховані постачальнику, якщо вони передбачені за цільовим призначенням у державному бюджеті, відповідач підтверджує, що фінансування з державного бюджету передбачено Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 р.", тому відсутні підстави вважати, що відповідач має право не розраховуватися з позивачем за поставлене устаткування через відсутність фінансування з державного бюджету, крім того, відповідачем не надано доказів наявності форс-мажорних обставин та інших обставин, що звільняють відповідача від відповідальності за порушення своїх зобов`язань.

2-а третя особа у судове засідання не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.

Через канцелярію господарського суду 09 квітня 2010 року до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника 2-ї 3-ї особи, в якому 2-а 3-я особа також повідомляє, що станом на 31.12.2009 року асигнування за КЕКВ 2110 "Придбання обладнання і предметів довгострокового користування" не надходили, до Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області були надані реєстри фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 143 від 27.10.2009 р. та № 147 від 28.10.2009 р. на загальну суму 739902 грн.

У судовому засіданні 12 квітня 2010 року клопотання Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області про розгляд справи без участі його представника було задоволено.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

У судовому засіданні 12 квітня 2010 року судом було оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення до 19 квітня 2010 року о 16:00.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та 1-ї третьої особи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

У Віснику державних закупівель №30 (366)/07/2009 вийшли оголошення №21984 (тех.) та оголошення №21995 (ком.) про проведення відповідачем тендерів про закупівлю устаткування за кошти Державного бюджету України по процедурі відкритих торгів 26 серпня 2009 року.

Листами за №341 та №342 від 02 вересня 2009 року відповідач повідомив позивача про те, що тендерна пропозиція позивача була акцептована і з позивачем буде укладено договір на закупівлю устаткування для автоматичного оброблення інформації та устаткування фотографічного.

10 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договори №183 та №184 купівлі – продажу.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п.1.1. Договору №183 купівлі – продажу від 10.09.2009р. Постачальник (позивач) зобов`язується поставити та ввести в експлуатацію, а Покупець (відповідач) прийняти й оплатити вартість устаткування для автоматичного оброблення інформації (30.02.1), (не раніше 2009 року випуску), на умовах, передбачених цим договором.

          Пунктом 1.1. Договору №184 купівлі – продажу від 10.09.2009р. встановлено, що позивач зобов`язується поставити та ввести в експлуатацію, а відповідач прийняти й оплатити устаткування фотографічне (33.40.3), 2009 року випуску, на умовах, передбачених цим договором.

          Згідно п.1.2. Договорів характеристики устаткування, що поставляється по договірній ціні, найменування, кількість і ціна представляються в специфікації (додаток №1 до договорів), яка є невід`ємною частиною даних договорів.

Судом встановлено, що сторонами було погоджено у додатку №1 до договору №183 та №184 найменування товару, його кількість та сума товару.

          Відповідно до п.3.1. Договорів заходи щодо поставки устаткування здійснюються позивачем після отримання письмової заявки від відповідача про поставку.

Згідно п.4.1. Договору №183 від 10.09.2009р. загальна сума договору становить 495000,00 грн.

          Згідно п.4.1. Договору №184 від 10.09.2009р. загальна сума даного договору становить 244902,00 грн.

Заявкою за № 365 від 11 вересня 2009 року відповідач повідомив позивача про необхідність поставки устаткування для автоматичного оброблення інформації, а саме: графічної станції зі спеціалізованим програмним забезпеченням, універсального мобільного сканеру, широкоформатного плотеру, персональних електроно – обчислювальних машин, лазерного принтеру, багатофункціонального пристрою на умовах, передбачених договором купівлі – продажу від 10 вересня 2009 року № 183.

Заявкою за № 366 від 11 вересня 2009 року відповідач повідомив позивача про необхідність поставки устаткування фотографічного: моторизований стіл фільмоперевірочний СФП-600 – 2 шт., читальний апарат «GEDEON 1000» - 1 шт. на умовах, передбачених договором купівлі – продажу від 10 вересня 2009 року № 184.

          Згідно п.3.3. Договорів строк поставки устаткування встановлюється 70 діб з моменту підписання договору. Дозволяється дострокова поставка устаткування.

          Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договорів, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 739902,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №11694 від 20 жовтня 2009 року, №11695 від 20 жовтня 2009 року та №11888 від 22 жовтня 2009 року, а також актами прийому-передачі від 22.10.2009 р. до договору № 183 від 10.09.2009 р. та від 20.10.2009 р. до договору № 184 від 10.09.2009 р.

Відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видаткових накладних, підписом керівника відповідача, скріпленого печаткою установи на актах прийому-передачі та довіреностями №152 від 16 жовтня 2009 року, №153 від 16 жовтня 2009 року та №154 від 22 жовтня 2009 року.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.4.2. Договорів оплата за договорами за умови фінансування з державного бюджету здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача після поставки устаткування, підписання акта приймання – передачі на підставі товарної накладної не пізніше 30.12.2009р.

          При таких обставинах суд приходить до висновку, що відповідач повинен був сплатити вартість устаткування, поставленого за вищезазначеними договорами після поставки устаткування, підписання акта приймання –передачі на підставі товарної накладної та не пізніше 30.12.2009р.

Твердження Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи стосовно того, що у вересні-жовтні 2009 року з державного бюджету не виділялися кошти на капітальні видатки (в тому числі для придбання обладнання), тому зобов`язання відповідача по сплаті поставленого устаткування не настало, суд відхиляє оскільки п.4.2. Договорів сторони встановили, що оплата за договорами здійснюється за умови фінансування з державного бюджету шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на поточний рахунок позивача після поставки устаткування, підписання акта приймання –передачі на підставі товарної накладної не пізніше 30.12.2009р. Отже суд вважає, що в будь-якому разі оплата повинна бути здійснена відповідачем після поставки устаткування, підписання акта приймання –передачі на підставі товарної накладної не пізніше 30.12.2009р., тобто незалежно від того чи було фінансування з державного бюджету. При цьому, суд також зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Такі засади цивільного законодавства є притаманними для будь-яких зобов`язальних правовідносин, та їх закріплення в ст. 3, ч.3 ст. 509, 627 Цивільного кодексу України регламентує обов`язковість їх застосування. Отже, визнання настання строку виконання відповідачем своїх зобов`язань по сплаті поставленого устаткування лише за умови фінансування суперечило б таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

          Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач визнає суму основного боргу, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 739902,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

          Також позивач просить суд стягнути з відповідача 27376,37 грн. інфляційних втрат, 5351,62 грн. 3% річних та 36569,40 грн. пені.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до п.5.3. Договорів за порушення сторонами термінів виконання зобов`язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період за який стягується.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

                    Як вбачається із матеріалів справи 1-ю третьою особою було затверджено кошторис на 2009 рік в сумі 12536000,00 грн., згідно якого на придбання обладнання і предметів довгострокового користування за кодом №2110 закладено до бюджету 1800000,00 грн.

Згідно звіту про надходження та використання коштів загального фонду за 2009 року коштів на придбання обладнання і предметів довгострокового користування не надійшло.

Згідно довідки №38 Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області відповідач є бюджетною організацією і фінансується з Державного бюджету.

          Листом за №03-571/203 від 21.01.2010р. 1-ї третьої особи «Про відсутність фінансування» повідомлено позивача про те, що у вересні – грудні 2009 року Державне казначейство виділяло кошти лише на захищені статті видатків (соціальні виплати та комунальні платежі), а у зв`язку з тим, що фінансування здійснюється за тимчасовим розписом держбюджету, заборонено провадити капітальні видатки.

Крім того, згідно пояснень відповідача та Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області станом на 31.12.2009 року асигнування за КЕКВ 2110 "Придбання обладнання і предметів довгострокового користування" не надходили, до Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України у Харківській області були завчасно надані реєстри фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 143 від 27.10.2009 р. та № 147 від 28.10.2009 р. на загальну суму 739902 грн..

          Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 36569,40 грн. не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем доведено, що невиконання зобов`язання по сплаті поставленого устаткування сталося не з його вини та відповідач вжив всі залежні від нього заходи, направлені на отримання бюджетних коштів щодо погашення заборгованості.

          В частині стягнення інфляційних втрат на 3% річних судом встановлено наступне.

          В силу вимог ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, при цьому боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд вважає, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України настає незалежно від вини відповідача.

Перевіривши нарахування позивачем 3% річних в сумі 5351,62 грн. станом на 29.03.2010 р. та інфляційних втрат в сумі 27376,37 грн. станом на 29.03.2010 р., суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.38 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються державні замовники та виконавці державного замовлення - за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб.

Згідно Розділу 2 Порядку оплати витрат з інформаційно - технічного забезпечення судових процесів, пов`язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №1258 від 21 грудня 2005 року "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, встановлено такий розмір витрат - за нульовою ставкою.

Судом встановлено, що позивач у справі звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу як виконавець державного замовлення, а відповідач у справі звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу як державний замовник, з урахуванням чого суд вважає, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу не підлягають стягненню з позивача та відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 614, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 772629,99 грн.

Стягнути з Бюджетної установи "Фонд" (61157, м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 139, р/р №35216001000328 в ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 14321216) на користь Приватного підприємства "Ал`таір" (61050, м. Харків, вул. Примерівська, 8, кв. 4, р/с №26006035908200 в АКІБ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 14086815) основну суму боргу у розмірі 739902,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 27376,37 грн. та 3% річних у розмірі 5351,62 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині позову в сумі 36569,40 грн. відмовити.

Суддя