Рішення № 9337099, 17.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

17.12.2009Справа №2-18/5412-2009 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія - Крим», м. Сімферополь (вул. Ген. Васильєва, 30, м. Сімферополь, 95000)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьцентробуд-3», смт. Чорноморське, Чорноморський р-н (юридична адреса: вул. Індустріальна, 5, смт. Чорноморське, Чорноморський р-н, 96400; поштова адреса: вул. Л. Чайкіної, 1, оф. 422, м. Сімферополь, 95050)

Про стягнення 47741,81 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Котелевець В.І. – ю/к., довіреність від 03.04.2009р.

Від відповідача – Каліна Н.В. – представник, довіреність від 01.10.2009р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія - Крим», м. Сімферополь (далі - позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьцентробуд-3», смт. Чорноморське, Чорноморський р-н (далі – відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 47741,81 грн., з яких 43470,58 грн. – сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 3783,17 грн. – сума пені, 488,06 грн. – сума 3% річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 12.01.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 69/4. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався поставити металопрокат, а відповідач прийняти та оплатити продукцію. На виконання умов Договору, в лютому-листопаді 2008р. позивач поставив відповідачу продукцію на суму 811518,81 грн., відповідач здійснив часткову оплату за продукцію на суму 764394,18 грн.. Таким чином, станом на 14.08.2009р. сума заборгованості відповідача складає 42402,07 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

01.12.2009р. у судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 30402,07 грн., суму інфляції у розмірі 1068,51 грн., суму 3% річних у розмірі 488,06 грн. та суму пені у розмірі 3783,17 грн., у зв’язку з тим, що в процесі розгляду спору відповідач частково сплатив суму основного боргу в розмірі 12000,00 грн. Суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог до свого розгляду.

07.12.2009р. у судовому засіданні від учасників судового процесу заявлено клопотання відповідно до ст.69 ГПК України про продовження строку розгляду справи.

Суд продовжив строк розгляду справи.

Слухання справи відкладалося, у справі судом оголошувалася перерва з 12.12.2009 року по 07.12.2009 року та з 07.12.2009 року по 17.12.2009 року у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

07.12.2009 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду заяву, відповідно до якої визнає боргу сумі 30402,07 грн., а також інфляційну суму, 3% річних та пеню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

12.01.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія - Крим» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південьцентробуд-3» (покупець) укладено договір № 69/4.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти і оплатити металопрокат, асортимент, кількість і ціна якого вказана у специфікаціях або у рахунках-фактурах, які оформлюються у вигляді додатків до цього договору, які є його невід’ємною частиною.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що ціна продукції є договірною ціною між постачальником і покупцем і вказується у специфікаціях або у рахунках-фактурах, які є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У виконання умов вищевказаного договору позивач за період з лютого по листопад 2008 року своєчасно поставляв відповідачу продукцію на загальну суму 811518,81 грн., що підтверджується видатковими накладними та рахунками - фактурами, наявними у матеріалах справи (а.с. 39-123 т. 1).

Факт отримання відповідачем продукції підтверджується підписом його представника у видаткових накладних у графі «отримав» та довіреностями на отримання товару, копії яких наявні у матеріалах справи.

У пунктах 6.1, 6.3 договору сторони встановили, що ціна, асортимент, кількість товару можуть бути вказані у рахунку-фактурі, які надається постачальником покупцю без підписання специфікацій. Строк оплати продукції вказується у рахунку-фактурі і здійснюється покупцем шляхом перерахування 100% передплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідач умови договору у частині оплати поставленої продукції своєчасно і у повному обсязі не виконав, лише частково сплатив кошти за поставлений товар, у зв’язку із чим на моменту звернення позивача до суду за відповідачем склалася заборгованість у сумі 42402,07 грн.

Проте у ході розгляду справи відповідач частково сплатив кошти за поставлений товар у сумі 12000,00 грн., у зв’язку із чим у цій частині провадження у справі підлягає припиненню по пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів оплати суми боргу у розмірі 30402,07 грн., відповідач суду не представив.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, за відповідачем склалася заборгованість у сумі 30402,07 грн., у зв’язку із чим вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 6.3 договору, строк оплати продукції вказується у рахунку-фактурі.

Сторонами не визначений у рахунках-фактурах строк виконання зобов’язання у частині здійснення оплати, який був би ними узгоджений.

Згідно з п. п. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

19.03.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію щодо оплати суми боргу, 3% річних та інфляційної суми, яка була отримана відповідачем 01.04.2009 року, про що свідчить підпис уповноваженої особи на поштовому повідомленні (а.с. 157 т. 1).

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню 3% річних за період з 08.04.2009 року по 14.08.2009 року сумі 488,06 грн. та інфляційна сума за період з 08.04.2009 року по 14.08.2009 року у сумі 1068,51 грн.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3783,17 грн.

Статтею 546 ч.1 Цивільного Кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Положеннями ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського Кодексу України також передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.

Згідно частини 1 статі 548 Цивільного Кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою відповідно до статті 549 Цивільного Кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 8.3 договору, у разі порушення строків оплати, покупець виплачує постачальнику пеню у сумі 0,5% за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції.

Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З пункту 8.3 договору вбачається, що сторони у договірному порядку узгодили саме верхню границю розміру відповідальності, яку може нести боржник – 0,5 %, який перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, тому пеня у розмірі 0,5 % не може бути стягнута з відповідача.

У цьому ж пункті договору сторони вказали, що така пеня н е м о ж е п е р е в и щ у в а т и подвійної облікової ставки НБУ, тобто конкретний розмір такої пені сторони так і н е у з г о д и л и.

Але відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за з г о д о ю с т о р і н.

Такої згоди сторін, як встановлено судом, так і не д о с я г н у т о.

Оскільки фактично розмір пені, яка підлягає стягненню не визначений сторонами у договорі, то у суду відсутні правові підстави для її стягнення, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають.

Державне мито у розмірі 439,59 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 217,30 грн. підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд враховує, що сума боргу у розмірі 12000,00 грн. була сплачена відповідачем вже після порушення провадження у дійсній справі.

17.12.2009р. у судовому засіданні за згодою сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.12.2009 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 – 85, п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьцентробуд-3», смт. Чорноморське, Чорноморський р-н (вул. Індустріальна, 5, смт. Чорноморське, Чорноморський р-н, 96400; код ЄДПРОУ 31099390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія - Крим», м. Сімферополь (вул. Ген. Васильєва, 30, м. Сімферополь, 95000; код ЄДПРОУ 32966378) заборгованість у сумі 30402,07 грн.; інфляційну суму у розмірі 1068,51 грн.; 3% річних у сумі 488,06 грн.; 439,59 грн. державного мита та 217,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          У частині позовних вимог щодо стягнення боргу у сумі 12000,00 грн. провадження у справі припинити по пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

4.          У іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.