Рішення № 9337096, 14.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

14.12.2009Справа №2-22/4763-2009 За позовом Алуштинського санаторію «Ветеран», м. Алушта, вул. Красноармійська, 68

до відповідача Лучистівської сільської ради, м. Алушта, с. Лучисте, вул. Шосейна, 22

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Алуштинської міської ради, м. Алушта, площа Радянська, 1

2. Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, м. Алушта, площа Радянська, 1

про визнання недійсним рішення

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача - Фролкова О.О., представник. дов від 10.11.2009 року

від відповідача – не з'явився

від третіх осіб - 1. Казорін О.В., представник, дов від 10.09.2009 року; 2. Казорін О.В., представник, дов від 10.09.2009 року

Обставини справи:

Позивач – Алуштинський санаторію «Ветеран» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача Лучистівської сільської ради, просить суд визнати недійсним рішення Лучистівської сільської ради № 806 від 24.07.2009 року «Про відмову Алуштинському санаторію «Ветеран» у складенні проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки», мотивуючі позовні вимоги тим, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у порушення норм чинного законодавства України.

Відповідач в судове засідання не з'явився, 14.12.2009 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність відповідача.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає можливим розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, господарський суд, -

встановив:

          Рішенням 37-й сесії 5-го скликання Лучистовської сільської ради №806 від 24 липня 2009 року Спеціалізованому Алуштинському санаторію «Ветеран» відмовлено у складенні проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки в с. Семидвірря, в районі набережної, для обслуговування пляжної карти.

          Позивач вважає, що це рішення порушує його права, оскільки не містить мотивованих підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Незважаючи на те, що відповідачем за позовними вимогами виступає орган місцевого самоврядування, матеріально-правові відносини з яких виник спір не є публічно-правовими, а спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що справа адміністративної юрисдикції це - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з зазначених норм процесуального законодавства ключовим критерієм для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів є не суб’єктний склад спору, а характер правовідносин, з яких виник цей спір.

Такий висновок підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в листі №3.2. – 2005 від 26.12.2005, оскільки Верховний Суд України зазначив, що необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень. Аналогічні положення містяться у пункті 5.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України №04-5/120 від 27.06.2007 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Владність правовідносин, з яких виник спір означає, що суб’єкти цих правовідносин не є юридичної рівними, але один суб’єкт (суб’єкт влади) може власно керувати поведінкою іншого (об’єкта влади), спонукаючи останнього вчинити певні дії, або утриматись від вчинення певних дій, всупереч волі об’єкта влади.

Відповідно до частини 2 статті 2, статей 169, 172 Цивільного кодексу України суб’єктом цивільно-правових відносин може виступати відповідна територіальна громада, яка діє через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтями 9, 10, 11, 12 Земельного кодексу України також визначені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо розпорядження земельними ресурсами.

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України земельні правовідносини будуються на засадах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Зміст, правовий режим та порядок здійснення прав на земельні ресурси визначений Розділом III «Права на землю» Земельного кодексу України.

Порядок набуття фізичними та юридичними особами прав на земельні ділянки детально врегульований положеннями Розділу IV «Набуття і реалізація прав на землю» Земельного кодексу України, зокрема статтями 123, 124 Земельного кодексу України, Розділом І Закону України «Про оренду землі».

Аналіз правових відносин, що виникають у зв’язку з наданням земельної ділянки в оренду з моменту подання відповідної заяви і складення акту вибору земельної ділянки і до моменту укладення договору оренди свідчить про те, що ці відносини не мають владного управлінського характеру, адже положення Земельного кодексу України не наділяють відповідні органи місцевого самоврядування правом владно спонукати суб’єкта господарювання, якій бажає одержати земельну ділянку до вчинення певних дій, або утримання від цих дій. В той же час орган місцевого самоврядування виступає в цих правовідносинах не як суб’єкт влади, а як власник природного ресурсу, який реалізує вольовий акт розпорядження цих ресурсом.

Одночасно, суд вбачає у правових відносинах, що виникли між сторонами ознаки цивільно-правових відносин з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Цивільний кодекс України також містить статтю 9 «Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин» згідно з якою положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже із змісту положень чинного законодавства (статті 1, 9 ЦК України) вбачається, що правові відносини, що пов’язані із використанням природних ресурсів не є тотожними податковим, бюджетним та іншим відносинам, які ґрунтуються на владному підпорядкуванні одного суб’єкта іншому.

Статтею 181 ЦК України до об’єктів цивільних прав в якості об’єктів нерухомості віднесені земельні ділянки, а главою 58 ЦК України «Найм (оренда)» передбачений такий вид цивільно-правового договору, як найм (оренда) земельної ділянки.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Таким чином, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України правові відносини, що пов’язані з купівлею-продажем, міною, орендою земельних ділянок розглядаються як цивільно-правові, а положення Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про плату за землю» і т.п., як спеціальні норми, якими регламентовані ці положення.

На підтвердження цього висновку свідчить факт прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» №997-V від 27.04.2007 року, яким Земельний кодекс України приведений у відповідність з Цивільним кодексом України, зокрема змінений порядок встановлення земельного сервітуту, передбачений договір суперфіцію, змінені положення щодо переходу права на земельну ділянку у зв’язку з переходом права на будівлю або споруду і т.п.

Враховуючи викладене вище, господарський суд вважає за можливе розглядати спір, що виник між сторонами в порядку господарського судочинства та задовольнити позовні вимоги виходячи з наступного.

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок;

надання в користування земельних ділянок, межі яких не

встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

До клопотання додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Відповідно до частини 10 статті 151 ЗК України після отримання висновків органів, зазначених у частині сьомій цієї статті, про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), та рішення Верховної Ради України (у разі необхідності) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначених матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.

Відповідно до частини 11 статті 123 ЗК України відмову органів місцевого самоврядування або органів державної влади в наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду в установлений законом строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову в наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Рішення Лучистівської селищної ради, яке оспорюється позивачем за своєю правовою природою є особливою формою волевиявлення власника земельного ресурсу, спрямованого на розпорядження цим ресурсом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів такого захисту відповідно до положень статей 16, 21 ЦК України є визнання незаконним рішення органу державної влади або місцевого самоврядування.

Стаття 20 ГК України прямо передбачає можливість захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, спори, які пов’язані із захистом прав та законних інтересів суб’єктів господарювання у земельних правовідносинах підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, суд вважає за можливе застосовувати способи захисту, які передбачені нормами земельного законодавства, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Оскільки рішення Лучистівської сільської ради №806 від 24.07.2009 р. не містить мотивованих посилань на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою, господарський суд вважає за необхідне визнать його недійсним.

Також суд звертає увагу позивача на той факт, що він не позбавлений права вимагати повторного розгляду питання про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки з урахуванням того, що згідно положень статті 134 ЗК України позивач має право на отримання земельної ділянки без проведення процедури земельних торгів, оскільки згідно положення має статут державної установи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються наданими доказами та відповідають діючому законодавству, в зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, з урахування викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідачів.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 16 грудня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати недійсним рішення Лучистівської сільської ради № 806 від 24.07.2009 року «Про відмову Алуштинському санаторію «Ветеран» у складенні проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки».

3.          Стягнути з Лучистівської сільської ради (м. Алушта, с. Лучисте, вул. Шосейна, 22, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 04367370) на користь Алуштинського санаторію «Ветеран» (м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, банківські реквізити невідомі. ЄДРПОУ 05507614) 85,00 грн. державного мита.

4.          Стягнути з Лучистівської сільської ради (м. Алушта, с. Лучисте, вул. Шосейна, 22, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 04367370) на користь Алуштинського санаторію «Ветеран» (м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, банківські реквізити невідомі. ЄДРПОУ 05507614) 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Калініченко А.А.