Рішення № 93307471, 04.12.2020, Біловодський районний суд Луганської області

Єдиний унікальний № 408/2582/19-ц

Провадження 2/408/69/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року Біловодський районний суд Луганської області,

в складі: головуючого- судді: Булгакової Г.В.

при секретарі: Ришковій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Біловодська, Луганської області,

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Валуйська сільська рада Луганської області про виділ Ѕ частини із спадкового майна та визнання права власності на половину майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Валуйська сільська рада Луганської області про виділ Ѕ частини із спадкового майна та визнання права власності на половину майна подружжя, посилаючись на наступне.

Позивач ОСОБА_1 з 01 березня 1972 року до 04 січня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який 04 січня 2013 року було розірвано за рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області.

За життя подружжя спільно побудувало будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Проте право власності на будинок було повністю оформлене на колишнього чоловіка позивача. Будучи у шлюбі подружжя домовилось право власності на будинок зареєструвати саме таким чином, щоб уникнути складнощів із документацією, а будинок вважати спільною сумісною власністю без виділення часток в натурі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 колишній чоловік позивача, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 помер. За життя, вони не встигли здійснити розподіл майна колишнього подружжя, як набуте за час шлюбу та таке що перебувало у спільній частковій власності без виділення часток в натурі.

Також, за життя, 02 липня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповідав належну йому частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачу ОСОБА_2 , яка є їхньою онукою. Вказує, що таким чином, ОСОБА_3 й сам вважав, що має право власності саме на 1/2 частину цього будинку, а не на весь будинок, так як будували вони його спільно. ОСОБА_2 як спадкоємець не заперечує, що має спадкувати саме Ѕ цього будинку, а не повністю.

А тому вона вимушена звернутися до суду із наявним позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на 1/2

частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1

У судове засідання позивач не з`явилася, від неї надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити їх.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_3 , їх шлюб був зареєстрований Воєводівською сільською радою Троїцького району Луганської області /а.с.08/, розірваний – 04 січня 2013 року рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області /а.с.07/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер /а.с.09/.

За життя, 02 липня 2018 року, ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповідав належну йому частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 /а.с.10/.

На підставі рішення №120 виконавчого комітету Валуйської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області від 23 березня 2004 року на імя ОСОБА_3 було видано свідоцтво на право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , розмір частки власності 1/1 /а.с.11-13/.

15 квітня 2004 року на ім`я ОСОБА_3 був виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.14-18/.

Вказаний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будували спільно, за кошти спільного сімейного бюджету, позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , у період перебування у шлюбі, що підтверджується копіями квитанцій, накладних, та інших документів на відпуск та сплату коштів при покупці будівельних матеріалів, частина з яких виписана на ім`я ОСОБА_1 , а частина виписана на імя колишнього чоловіка, ОСОБА_3 /а.с.19-35/

Письмовими показами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є їхніми сусідами, підтверджують факт того, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 будували спільно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вказують, що позивач ОСОБА_1 за професією муляр, а тому вона сама виконувала в будинку всю роботу муляра, фарбувала та клеїла шпалери, робила будівельний розчин, підносила цеглу, та виконувала інші роботи з будівництва та благоустрою будинку /а.с.36-43/.

Відповідно до ст. 60 Сімейногокодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на підставі спільної сумісної власності. Згідно із частиною четвертою пункту 3 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Тому житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки він побудований в результаті спільної праці та за спільні грошові повністю у період шлюбу. Тобто, кожен із них має право на 1/2 частку даного будинку.

Як вже було зазначено 04 січня 2013 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..

У відповідності до статті 68Сімейного КодексуУкраїни, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно,набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.

Після розірвання даного шлюбу не відбулося розподілу спільного майна подружжя в звязку з тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була укладена усна угода про те, що будинок вважається спільною сумісною власністю без виділення часток в натурі.

Даний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивачу належить його 1/2 частина, яка підлягає виділенню із спадкової маси, та передана позивачу у власність.

Згідно пункту 2 ст.72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна заявленої після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , яка є одним із співвласником спадкового майна, дізналася про порушення свого права лише у липні 2018 року, тобто коли було складено заповіт, згідно якого у спадкову масу було включено спірний будинок, то строк позовної давності щодо вимог про поділ майна, не пропущений.

Будь-які дії по відчуженню спільної сумісного будинку, а також інших діях, перешкоджаючих позивачці здійснювати свої права у відношенні до спільної сумісної власності до своєї смерті ОСОБА_3 не вчиняв, а тому не має підстав вважати, що порушено право позивача на його володіння після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 і до його смерті.

Відповідно до статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном , що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільним сумісним нажитим у період шлюбу майном.

Частина перша статті 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Оскільки позивач не відмовляється від свого права на подружню частку у спільному сумісному майні, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , включення подружньої частки в спадкову масу, яке їй належить, не може бути визнано законним та порушує її права.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, і має вчинятися у формі, встановленій законом. У відповідності до ст.ст. 215-216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені положеннями ст. 203 ЦПК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та такий, що підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , третя особа: Валуйська сільська рада Луганської області, код за ЄДРПОУ 04335766, адреса місцезнаходження: Луганська область, Станично-Луганський район, с. Валуйське, вул. Центральна, буд. 274, про виділ Ѕ частини із спадкового майна та визнання права власності на половину майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г. В. Булгакова