Рішення № 93102875, 20.10.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/11482/20

Провадження №2/521/3192/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» в особі ліквідаційної комісії про стягнення заборгованості за заробітною платою та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» в особі ліквідаційної комісії про стягнення заборгованості за заробітною платою та відшкодування моральної шкоди.

У обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду позивач посилався, що працює на посаді юрисконсульта в ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» з 25 червня 2018 року по теперішній час.

Станом на 01 вересня 2020 року в підприємства утворилась заборгованість з виплати заробітної плати позивачеві за період з травня 2019 року в загальному розмірі 63278,39 гривень. Виплату нарахованої заробітної плати не здійснено.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , уточнивши первісні вимоги, звернувся з даним позовом до суду, в якому просив стягнути з ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» в особі ліквідаційної комісії суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в загальному розмірі 63278,39 гривень, а також суму компенсації заподіяної моральної шкоди в розмірі 35000,00 гривень.

Відповідач - ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» - не надавав до суду відзиву на позов.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, але від особи на адресу суду надійшла заява про підтримання позову з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку частини 3 статті 211 ЦПК України.

Представник відповідача - ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» - у судове засідання не з`явився, відповідач повідомлявся судом про розгляд цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Згідно з частиною 1 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене, врахувавши позицію сторони позивача, суд уважає можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази, надавши належну юридичну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, - суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи суд установив, що ОСОБА_1 , 1959 року народження, працює в ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» на посаді юрисконсульта з 25 червня 2018 року, про що свідчить наказ підприємства №15/ОС-18 від 25 червня 2018 року.

З довідок ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» №2/6/02-28 від 12 травня 2020 року та №2/6/02-77 від 10 вересня 2020 року видно, що станом на 01 вересня 2020 року заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 54355,21 + 8923,18 = 63278,39 гривень.

До теперішнього часу розрахунок з ОСОБА_1 не здійснено.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» перебуває в процесі припинення з 30 квітня 2020 року на підставі рішення засновників юридичної особи щодо її припинення в результаті ліквідації.

За правилами частини 5 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Оскільки означений запис до реєстру не вносився, ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» має цивільну право- і дієздатність юридичної особи, отже не може вважатись припиненим.

Як регламентує стаття 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Ураховуючи наведене суд уважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 63278,39 гривень підлягають задоволенню.

Як передбачає стаття 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено в пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд погоджується, що позивачеві ОСОБА_1 було заподіяно моральної шкоди, однак суму компенсації, яку заявив до стягнення позивач, суд убачає надмірною, й такою що покладе на відповідача надмірний тягар. Спираючись на принцип виваженості, розумності та справедливості, зважаючи на необхідність забезпечення розумного балансу між інтересами сторін, суд доходить висновку про стягнення з ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» суму компенсації моральної шкоди, яка полягла у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї - в загальному розмірі 12000,00 гривень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України). Однак за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Отже перевіривши факти і обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, установивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову ОСОБА_1 , майновим характером вимог та звільненням позивача від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд покладає судові витрати в пропорційній частині на ДП «Підприємство ДКВС України (№51)» та стягує з відповідача на користь держави: суму неоплаченого судового збору в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 280, 281, 282, пунктами 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» в особі ліквідаційної комісії про стягнення заборгованості за заробітною платою та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2019 до 01 вересня 2020 року - в загальному розмірі 63278,39 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» на користь ОСОБА_1 суму компенсації заподіяної моральної шкоди - в розмірі 12000,00 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» на користь держави суму неоплаченого судового збору - у розмірі 840,80 гривень.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» в особі ліквідаційної комісії - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Малиновського районного суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)» - 65017, місто Одеса, вулиця Люстдорфська дорога, 9; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 08680589.

Суддя: І.В. Плавич