Постанова № 9305334, 18.03.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-6761/09/1770

18 березня 2010 року 11год. 41хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

прокурор: Піддубна Л.П.

позивача: представник Лук'янчук С.М.

відповідача: представник Оніщук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот"

доДержавна податкова інспекція в м.Рівне

орган прокуратури, що вступив у справу - прокуратура Рівненської області,

про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі –ВАТ "Рівнеазот") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Рівне (далі - ДПІ у м.Рівне) про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення №0004792342/0 від 14.10.2009 року.

В порядку ст.60 КАС України, в справу, з метою захисту інтересів держави, вступив орган прокуратури –прокуратура Рівненської області.

Позовні вимоги повністю підтримані у судовому засіданні представником позивача, який ствердив, що висновки відповідача, які лягли в основу винесення податкового повідомлення-рішення №0004792342/0 від 14.10.2009 року, згідно з яким ВАТ "Рівнеазот" зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2009 року на 3,00 грн., за квітень 2009 року на 1330,00 грн. та за травень 2009 року на 4934,00 грн. є безпідставними, та неаргументованими, позаяк ґрунтуються не на нормах чинного податкового законодавства та первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, а на власній, суб’єктивній, оцінці податкового органу про здійснення ВАТ "Рівнеазот" в перевіряємому періоді продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж позивач ставками, по ціні нижче звичайної, наслідком чого є заниження бази оподаткування ПДВ. Вказав, що такі висновки відповідача базуються виключно на співставленні ціни продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри з її собівартістю, яка в розумінні податкового органу повинна розглядатися як звичайна ціна. В той же час ототожнення звичайної ціни з собівартістю продукції вважає протиправним заходом, позаяк на ціноутворення впливає багато факторів. Визначальний вплив на формування ціни на такий специфічний вид продукції, як продукція хімічної промисловості, яка виробляється позивачем, має попит на неї. Для формування власного ринку збуту продукції позивачу вигідніше продати готову продукцію з мінімальним рівнем рентабельності виробництва, або навіть без отримання прибутку, ніж отримати збитки через відсутність реалізації у зв’язку з високими цінами на продукцію. Враховуючи такі економічні засади, а також той факт, що рівень цін позивача на реалізацію вапняно-аміачної селітри та аміачної селітри в цілому відповідає рівню цін, що склалися на такий вид продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку, що підтверджено інформацією Департаменту агропромислового комплексу та хімічної промисловості Держзовнішінформу, стверджує, що ВАТ "Рівнеазот" в перевіряємому періоді правильно визначало базу оподаткування ПДВ з таких господарський операцій, а тому правових підстав для збільшення позивачу податкових зобов’язань, і як наслідок, для зменшення суми бюджетного відшкодування у відповідних податкових періодах, у податкового органу не було. На таких підставах, а також на обставинах порушення податковим органом норми п.4.1. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року щодо визначення звичайних цін, просить про задоволення позову.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на відсутність з боку податкового органу порушень норм матеріального і процесуального законодавства під час проведення перевірки позивача та винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Вказав, що підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за спірним податковим повідомленням-рішенням, стали встановлені в ході проведення перевірки обставини реалізації ним продукції фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, по ціні, нижчій собівартості такої продукції. Зазначив, що дохід від операцій з такими особами, відповідно до пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року повинен визначатися виходячи із ціни, яка не менша за звичайну ціну на такі товари, що діяла на дату такого продажу. Ствердив, що перевіряючі, застосувавши положення ст.142 ГК України щодо визначення прибутку та положення п.6 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку за №23 "Розкриття інформації щодо пов’язаних осіб", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №303 від 18.03.2001 року, щодо визначення методів оцінки активів і зобов’язань, з урахуванням відсутності письмового обґрунтування рівня цін на реалізацію вапняно-аміачної селітри та аміачної селітри, яка запитувалась у позивача та не була надана ним, визначили рівень звичайної ціни на такий вид продукції за ціною її собівартості. Відповідно, і базу оподаткування податком на додану вартість з господарських операцій щодо продажу такої продукції фізичним особам та особам, що сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач, було визначено ними відповідно до рівня встановленої в такий спосіб звичайної ціни. Як наслідок, за результатами перевірки зроблено висновок про заниження позивачем у перевіряємому періоді бази оподаткування, що в одних податкових періодах спричинило заниження податкових зобов’язань з ПДВ, а в других - завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. На таких підставах просить відмовити в задоволенні позову.

Прокурор, підтримавши в судовому засіданні позицію представника відповідача, зазначила, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування, позаяк встановлені в ході перевірки обставини, вказували на заниження ним бази оподаткування ПДВ. За таких підстав вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Відтак, просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора у судовому засіданні, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що планова виїзна комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Рівнеазот" за період діяльності з 01.08.2008 року по 30.06.2009 року проведена ДПІ у м.Рівне з 05 серпня по 16 вересня 2009 року. Її результати оформлені актом №1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року (а.с.7-42).

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновки, зокрема, про встановлення порушень вимог п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в наслідок чого, позивачем занижено базу оподаткування податком на додану вартість, і, відповідно, занижено податкове зобов’язання за січень 2009 року - на 52088 грн., лютий 2009 року –на 3 грн., квітень 2009 року - на 1330,00 грн. та за травень 2009 року - на 4934,00 грн., що з урахуванням положень пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону, призвело до нарахування йому суми податкового зобов’язання з ПДВ за січень 2009 року та до зменшення суми заявленого бюджетного відшкодування у трьох останніх періодах.

Вказані висновки ґрунтуються на аналізі господарських операцій ВАТ "Рівнеазот" з продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри. За результатом такого аналізу, податковий орган збільшив валових дохід позивача по господарських операціях з реалізації за цінами нижче собівартості аміачної та вапняно-аміачної селітри фізичним особам, нерезидентам та суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач. Здійснивши власний розрахунок оподатковуваного обороту при реалізації вказаної продукції вказаних суб’єктам господарювання виходячи із ціни, що не менша за звичайну, яка в свою чергу визначена нарівні собівартості продукції, відповідач збільшив валових дохід позивача на суму різниці між собівартістю і фактичною ціною продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри, а саме: у лютому 2009 року на 17,00 грн., у квітні 2009 року на 6649,00 грн. та у травні 2009 року на 24668,00 грн. Оскільки такий валовий дохід є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, то відповідач визначив податкове зобов’язання з податку на додану вартість:

·          за лютий 2009 року - 17,00 х 20% = 3,00 грн.,

·          за квітень 2009 року –6649,00 х 20% = 1330,00 грн.,

·          за травень 2009 року –24668 х 20% = 4934 грн.

Відповідно, вказані суми податку на додану вартість кваліфіковані як заниження податкового зобов’язання з ПДВ відповідних звітних періодів та з врахуванням даних декларування позивачем податку на додану вартість, є сумами на які завищено від’ємне значення ПДВ, а відтак розглядаються як завищення суми заявленого бюджетного відшкодування (а.с.23, 87-112, 162-169).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення, яке оскаржується за даним адміністративним позовом, - №0004792342/0 від 14.10.2009 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 6267,00 грн., в тому числі за лютий 2009 року на 3,00 грн., за квітень 2009 року на 1330,00 грн. та за травень 2009 року на 4934,00 грн. (а.с.43).

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, у зв’язку з висновками про порушення якого, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, з метою оподаткування, дохід, отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такої реалізації. Положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону).

В силу вимог пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що при визначенні звичайної ціни аміачної та вапняно-аміачної селітри, податковий орган визначав її не відповідно до норми п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, а як ціну, що дорівнює собівартості готової продукції. Так, з розрахунків оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості за лютий, квітень, травень 2009 року, що є додатками до акту перевірки №1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року (а.с.67-86,142-161) вбачається, що позивач здійснював продаж:

- вапняно-аміачної селітри фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач за ціною 1250,00 грн. (без ПДВ) за 1 тону (квітень-травень 2009 року);

- продаж аміачної селітри фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач за ціною 1558,25 грн. (без ПДВ) за 1 тону (травень 2009 року).

В ці ж періоди часу позивачем проводилась реалізація добрив юридичним особам, які є платниками податку на прибуток за загальних підставах по аналогічній ціні, а в більшості випадків, навіть по нижчій ціні, а саме:

- вапняно-аміачної селітри суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за тими ж ставками, що й позивач за ціною 1189,75 грн. (без ПДВ) за 1 тону (квітень-травень 2009 року);

- продаж аміачної селітри фізичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за тими ж ставками, що й позивач за ціною 1413,50- 1456,25 грн. (без ПДВ) за 1 тону (травень 2009 року).

Таким чином, ціна продажу, яка застосовувалась позивачем на внутрішньому ринку була приблизно однаковою, причому для суб’єктів підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за іншими ставками, ніж позивач, ціна була вищою, а не нижчою за ціну, за якою реалізовувалась аналогічна продукція суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за тими ж ставками, що й позивач.

Також з розрахунків оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості за лютий, квітень, травень 2009 року, вбачається, що позивач здійснював продаж вапняно-аміачної селітри нерезиденту за ціною від 562,10 грн. (без ПДВ) за 1 тону до 1617,00 грн. (без ПДВ) за 1 тону, та продаж аміачної селітри нерезиденту за ціною від 1309,00 грн. до 1424,50 грн. (без ПДВ) за 1 тону.

Вказані розрахунки щодо продажу продукції нерезиденту також були підставою для збільшення валових дохід позивача, і відповідно, бази оподаткування ПДВ, як по господарських операціях з реалізації продукції за цінами нижче звичайних. В той же час, згідно пп.7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, поширення положень підпунктів 7.4.1, 7.4.2 можливе на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Тобто, дія вказаних норм розповсюджується виключно на фінансово-господарську діяльність резидентів України. Застосування ж відповідачем цих положень при визначенні податкового зобов’язання у зв’язку з відсутністю факту пов’язаності позивача з фірмою-нерезидентом - "OSTCHEM Trading GmbH", є на думку суду неправомірним.

Крім того, ціни на аналогічну продукцію становили: на аміачну селітру на внутрішньому ринку України від 1750,00 за 1 тону у лютому до 1600,00 грн. за 1 тону –у квітні та 1500,00 грн. за 1 тону –у травні 2009 року; на аміачну селітру на експорт від 1400,00 за 1 тону у лютому до 1200,00 грн. за 1 тону –у квітні та травні 2009 року.

Відповідач, при визначенні рівня звичайної ціни не використав цієї інформації та не лише не порівняв ціни реалізації, що застосовувались позивачем у перевіряємому періоді щодо продукції, яка реалізовувалась суб’єктам підприємницької діяльності, які сплачують податок на прибуток за тими ж ставками, що й він та щодо продукції, яка реалізовувалась всім іншим суб’єктам, а й не здійснював жодного порівняльного аналізу в розрізі інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням таких умов договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Також представником відповідача підтверджено, що під час проведення перевірки перевіяючі не зверталися з запитами до державних органів статистики або інших уповноважених органів з метою визначення відповідності договірних цін позивача на мінеральні добрива рівню звичайних цін.

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Позивачем, на запит податкового органу, листом №3964 від 23.09.2009 року було надано інформацію в обґрунтування рівня звичайних цін (а.с.115-166). Згідно з цією інформацією, середня ціна продажу аміачної селітри в лютому, квітні-травні 2009 року визначалася позивачем на рівні середньої ціни на внутрішньому ринку та зовнішньому ринках з продажу аміачної селітри, дані про яку, як і про основні тенденції на ринках збуту аміаку, аміачної селітри, інших мінеральних добрив позивач постійно отримує від Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків згідно з договором про надання інформаційних послуг від 09.01.2007 року (а.с.117-121).

Проте відповідач, надані позивачем відомості до уваги не прийняв, не зазначивши причин і умов, які цьому сприяли. Ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду справи, відповідач не обґрунтував правовими нормами дефініцію свого розрахунку звичайної ціни на мінеральні добрива, за логікою якого, така звичайна ціна дорівнює собівартості готової продукції. При тому, що таке визначення рівня звичайної ціни взагалі не передбачене пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, відповідач не зміг спростувати доводів позивача щодо більшого економічного сенсу від продажу готової продукції без отримання прибутку, ніж відмови від продажу продукції за цінами, що склалися на ринку збуту, з одержанням через це збитків.

Згідно з довідкою з ЄДРПОУ, основним видом діяльності позивача є виробництво добрив та азотних сполук, оптова торгівля хімічними продуктами (а.с.44). Ціни на реалізацію такої продукції залежать не лише від її собівартості, а й від попиту і пропозиції, які сформувалися на внутрішньому та на зовнішньому ринку товару. Тому, суд погоджується з доводами сторони позивача, щодо того, що спрямованою на одержання доходу слід розглядати всю господарську діяльність в її сукупності, а не якусь одну відокремлену сферу діяльності, чи окремо взятий вид господарських операцій. Рівняння на відпускні ціни мінеральних добрив на зовнішньому та внутрішньому ринку України, попит на продукцію хімічної промисловості є необхідними умовами для формування власного ринку збуту продукції і продаж продукції за цінами, дещо нижчими за собівартість, є більш виправданим заходом в порівнянні з повною відсутністю реалізації через високі ціни на продукцію і, як наслідок, одержання збитків.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки висновок податкового органу про те, що звичайна ціна на готову продукцію дорівнює її собівартості не ґрунтується на нормах чинного законодавства і є голослівним, то і визначена в такий спосіб база оподаткування податком на додану вартість при здійсненні позивачем продажу продукції особам, які не є платниками податку на прибуток, або сплачують податок на прибуток за ставками іншими, ніж позивач, є безпідставною та необґрунтованою.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ДПІ у м.Рівне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків реалізується з дотриманням норми п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, тобто за умови встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків, факту заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Оскільки наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо заниження бази оподаткування ПДВ внаслідок продажу продукції за цінами, нижчими за звичайні, тим платникам податку, які сплачують податок на прибуток за іншими, ніж позивач ставками, або не сплачують його взагалі, не знайшли жодного свого підтвердження в судовому засіданні, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №0004792342/0 від 14.10.2009 року протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м.Рівне від 14 жовтня 2009 р. за №0004792342/0, згідно з яким Відкритому акціонерному товарситву "Рівнеазот" зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2009 року на 3,00 грн., за квітень 2009 року на 1330,00 грн. та за травень 2009 року на 4934,00 грн.,- визнати протиправним та скасувати.

Присудити на користь позивача Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя           <Підпис >                    Друзенко Н.В.

Постанову складено в повному обсязі 19.03.2010 року