Постанова № 9305335, 19.03.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-6741/09/1770

19 березня 2010 року 15год. 43хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

прокурор: Піддубна Л.П.

позивача: представник Надієвець О.М.,

відповідача: представник Оніщук В.П., Костевич Т.О., Голубенко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" <Список ><Позивач в особі >

доДержавна податкова інспекція в м.Рівне

орган прокуратури, що вступив у справу - прокуратура Рівненської області,

про визнання податкового повідомлення -рішення недійсним

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі –ВАТ "Рівнеазот") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Рівне (далі - ДПІ у м.Рівне) про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року.

В порядку ст.60 КАС України, в справу, з метою захисту інтересів держави, вступив орган прокуратури –прокуратура Рівненської області.

Позовні вимоги повністю підтримані у судовому засіданні представником позивача, який ствердив, що висновки відповідача, які лягли в основу винесення податкового повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року, згідно з яким ВАТ "Рівнеазот" визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 39407227,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 40659342,00 грн. є незаконними та безпідставними. Так, твердження відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.2.,7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях з оренди майна у компанії "STERNAKO VENTURES LIMITED", спростовує системним аналізом норм даного Закону, за яким положення п.7.4. ст.7 поширюються виключно на резидентів України та порушенням з боку відповідача правил визначення звичайних цін. Висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог пп.5.4.4 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях, пов’язаних з отриманням інформаційно-рекламних послуг, заперечує обставинами пов’язаності таких витрат з власною господарською діяльністю позивача та наявністю належного їх документального підтвердження, вказуючи на неправомірне ототожнення з боку податкового органу таких рекламних послуг зі спонсорством. Твердження відповідача про порушення позивачем норми пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, за рахунок чого ВАТ "Рівнеазот" завищено валові витрати по операціях, пов’язаних з добровільним страхуванням відповідальності позичальника за погашення кредиту опротестовує текстуальним тлумаченням вказаної норми, зазначаючи, що вона прямо передбачає право платника податків формувати свої валові витрати з урахуванням сум видатків, понесених на страхування кредитних ризиків, не пов’язуючи при цьому це право з особою вигодонабувача за відповідним договором страхування, а протилежні висновки податкового органу вважає безпідставним звуженням правової норми. Висновки податкового органу про заниження в перевіряємому періоді валових доходів у зв’язку із продажем аміачної та вапняно-аміачної селітри суб’єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж позивач ставками, або не сплачують його взагалі, по ціні нижче звичайної, не спростовує, покликаючись, що такі не спричинили самі по собі нарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток, а були віднесені відповідачем на зменшення збитків позивача. В той же час, оспорює нараховану у зв’язку з цим штрафну санкцію, обґрунтовуючи свої позицію тим, що за відсутності суми нарахування податкового зобов’язання, у податкового органу була відсутня база для нарахування штрафної санкції. За сукупністю таких доводів, просить задовольнити позовні вимоги повністю, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року.

Представники відповідача проти позову заперечили, посилаючись на відсутність з боку податкового органу порушень норм матеріального і процесуального законодавства під час проведення перевірки позивача та винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Вказали, що в ході перевірки позивачем не було документально доведено обґрунтування збільшення орендної плати за майно, що орендується ВАТ "Рівнеазот" у нерезидента –компанії "STERNAKO VENTURES LIMITED", з 515450 дол. США до 6800000 дол. США, тобто майже в 13 разів на протязі вересня-грудня 2008 року та до 750000 дол. США на протязі січня-червня 2009 року. Відповідно, витрати понесені позивачем у зв’язку з орендою майна були визначені податковим органом за правилами пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, тобто за цінами, що не перевищують звичайні. І, відповідно, вся сума, нарахована позивачу понад такий рівень, правомірно кваліфікована як завищення валових витрат. Також доводять, що витрати ВАТ "Рівнеазот" на спонсорську підтримку баскетбольної команди "Пульсар і К" посередництвом укладення договорів з деякими її гравцями, що є зареєстрованими суб’єктами підприємницької діяльності, з метою сприяння популяризації свого імені, фірмового найменування, торгової марки не є витратами на проведення рекламних заходів, а отже безпідставно віднесені позивачем до складу своїх валових витрат. Стосовно договору добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту вказали, що виплата страхового відшкодування передбачена ним на користь осіб, які надали позивачу кредити, тобто, будь-яких видів відшкодування збитків понесених у зв’язку з не своєчасним погашенням кредитів, самому позивачу, крім сплати відсотків за користування даними кредитами, не визначено. Відповідно, ВАТ "Рівнеазот" здійснило страхування не власних ризиків, а ризиків іншої особи, а отже віднесло суму страхового тарифу до складу своїх валових витрат в порушення вимог пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року. Додатково вказали, що правомірно податковим органом було зроблено і висновки про заниження позивачем у перевіряємому періоді валових доходів у зв’язку з тим, що позивачем на порушення вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, до їх складу не включено в повному обсязі суму від реалізації аміачної селітри та вапняково-аміачної селітри, реалізованих по цінах нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст. 10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. На таких підставах просять відмовити в задоволенні позову повністю.

Прокурор, підтримавши в судовому засіданні позицію представників відповідача, зазначила, що податковим органом правомірно визначено позивачу суму податкового зобов’язання, позаяк встановлені в ході перевірки обставини, вказували на заниження ним суми валових доходів та завищення суми валових витрат. За таких підстав вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Відтак, просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, свідка у судовому засіданні, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що планова виїзна комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ "Рівнеазот" за період діяльності з 01.08.2008 року по 30.06.2009 року проведена ДПІ у м.Рівне з 05.08.2009 року по 16.09.2009 року. Її результати оформлені актом №1274/23-100/05607824 від 30.09.2009 року (а.с.11-82 том1).

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновки, зокрема, про:

1.          встановлення порушень вимог пп.7.4.1,7.4.2.,7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 30549713,00 грн., за 4 квартал 2008 року на 121427026,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 5418105,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 5500415,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 7637428,00 грн. - за 3 квартал 2008 року та 30356756,00 грн. - за 4 квартал 2008 року, решта - до зменшення задекларованих позивачем збитків, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 36042130,00 грн.,

2.          встановлення порушень вимог пп.5.4.4 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 582000,00 грн., за 4 квартал 2008 року на 873000,00 грн., за 1 квартал 2009 року на 261900,00 грн., за 2 квартал 2009 року на 232800,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 145500,00 грн. - за 3 квартал 2008 року та 218251,00 грн. - за 4 квартал 2008 року, решта - до зменшення задекларованих позивачем збитків, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 394306,00 грн.,

3.          встановлення порушень вимог пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року внаслідок чого позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартал 2008 року на 4197167,00 грн., що призвело до нарахування йому податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 1049292,00 грн. за 3 квартал 2008 року, а також до нарахування позивачу штрафних санкцій в загальній сумі 3173614,00 грн.,

4.          встановлення порушень вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого позивачем занижено суму скоригованого валового доходу за 1 квартал 2009 року на 15868072,00 грн., за 2 квартал 2009 року –на 14430761,00 грн., що призвело до зменшення задекларованих позивачем збитків та нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 3173614,00 грн.

Вказані суми нарахування підтверджені розрахунком штрафних санкцій, здійснених податковим органом (а.с.213 том 1, а.с.70 том 2).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення, яке оскаржується за даним адміністративним позовом, - №0004802342/0 від 14.10.2009 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 80066569,00 грн., в тому числі 39407227,00 грн. –за основним платежем та 40659342,00 грн. –за штрафними санкціями (а.с.10 том 1).

Висновки, на основі яких позивачу визначено суму податкового зобов’язання зроблені на підставі аналізу відповідних господарських операцій та застосування до означених правовідносин відповідних норм податкового права.

1. Так, що стосується висновків про встановлення перевіркою порушень вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, то такі базуються на взаємовідносинах позивача з компанією нерезидентом - "STERNAKO VENTURES LIMITED", то вказані господарські операції оформлені договором оренди майна №850 від 23.05.2007 року, за умовами якого нерезидент зобов’язався передати позивачу у строкове володіння та користування будівлі, пристрої, машини та обладнання, загальною вартістю 400884498,00 грн., що знаходиться в м.Рівне-17, Рівненської області, тобто за місцезнаходженням ВАТ "Рівнеазот" (а.с.40-43 том 2). Орендна плата за договором була встановлена на травень-липень 2007 року, та змінювалась згідно з додатковим угодами до договору, зокрема з вересня 2007 року встановлювалась на рівні 515450 дол. США, а з 31.08.2008 року угодою про розірвання договору №850 від 23.05.2007 року, дію оренди з 01.09.2008 року було припинено (а.с.44-46 том 2). 01.09.2008 року сторони уклали договір оренди майна №13330 на нових умовах, визначивши орендну плату на рівні 6800000 дол. США за місяць. (а.с.104-107 том 1). Додатковою угодою №1 від 29.12.2008 року сторони зміни розмір орендної плати у сторону зменшення з 01.01.2009 року на 750000 дол. США (а.с.108-110 том 1). Отримання послуг з оренди майна за вересень-грудень 2008 року за ціною 6800000 дол. США за місяць підтверджено відповідними актами (а.с.111-114 том 1). Розрахунки по орендній платі за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року позивачем не проводились.

Виходячи з того, що орендодавець - "STERNAKO VENTURES LIMITED", являється нерезидентом, а відтак не є платником податку на прибуток, та враховуючи відсутність документального обґрунтування причин збільшення орендної плати за майно, що орендується ВАТ "Рівнеазот" з 515450 дол. США до 6800000 дол. США на протязі вересня-грудня 2008 року та до 750000 дол. США на протязі січня-червня 2009 року, відповідач дійшов висновку про те, що позивач завищив свої витрати, на різницю в ціні орендної плати, що нараховувалась йому орендодавцем до і після вересня 2008 року.

З подібними твердженнями відповідача суд не погоджується з наступних причин.

Згідно пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, у зв’язку з висновками про порушення якого, позивачу зменшено суму валових витрат та нараховано податкові зобов’язання, витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до абз.2,4 п.1.26. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, пов’язана особа –юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Таким чином для застосування положень пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 вказаного Закону щодо визначення витрат, понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, визначальною умовою є факт пов’язаності осіб, які несуть такі витрати.

Згідно пп.7.4.3. п.7.4. ст.7 поширення положень пп.7.4.2 можливе також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Таким чином, податковим органом неправомірно застосовано ці положення при визначенні позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у зв’язку з відсутністю факту пов’язаності ВАТ "Рівнеазот" та компанії "STERNAKO VENTURES LIMITED", та розповсюдження дії вказаних норм в даному випадку на фінансово-господарську діяльність резидентів України.

Крім того, в силу вимог пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що при визначенні звичайної ціни орендної плати за нерухоме і рухоме майно, податковий орган визначав її не відповідно до норми п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, а як ціну, що дорівнює рівню орендної плати, встановленої умовами попередньо укладеного між ВАТ "Рівнеазот" та компанією "STERNAKO VENTURES LIMITED" договору оренди майна №850 від 23.05.2007 року. Розрахунок було проведено шляхом порівняння нових ставок орендної плати з попередньою, і відповідно, вся сума, що була нарахована позивачу понад рівень попередньої ставки орендної плати, кваліфікована відповідачем, як завищення валових витрат.

Відповідач, при визначенні рівня звичайної ціни не здійснював жодного порівняльного аналізу в розрізі інформації про укладені на момент отримання послуг оренди, чи на момент укладення договору оренди майна на нових умовах - 01.09.2008 року, договори з ідентичними (однорідними) послугами у співставних умовах, з врахуванням таких умов, строків виконання зобов'язань, умов платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Також представниками відповідача підтверджено, що під час проведення перевірки перевіяючі не зверталися з запитами до державних органів статистики або інших уповноважених органів з метою визначення відповідності договірних цін позивача рівню звичайних цін.

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В ході перевірки позивача, відповідачем було надано письмовий запит щодо обґрунтування рівня ціни оренди майна, у відповідь на який позивач надав копії договорів оренди, актів наданих послуг та місячних розрахунків, але письмово обґрунтування причин збільшення орендної плати не надав покликаючись на те, що всі необхідні документи і пояснення надані перевіряючим (а.с.55-56). Обставини надання в ході проведення перевірки усіх документів бухгалтерського і податкового обліку та необхідних пояснень підтвердила в судовому засіданні свідок Ілючок Т.П.

З наданих до перевірки та долучених до матеріалів справи документів, підставою збільшення вартості оренди з боку Компанії "STERNAKO VENTURES LIMITED" був факт відновлення справи по банкрутству ВАТ "Рівнеазот" (а.с.47-54 том 2). В обґрунтування рівня ціни на оренду майна позивач надав і відповідачу і суду копію листа ДП "Держзовнішінформ" від 15.04.2009 року, за змістом якого, фінансові умови договору оренди майна №1330 від 01.09.2008 року, а також принципи формування платежів за оренду майна, відповідають загальноприйнятим правилам торгової практики та не суперечать ціновій кон’юнктурі, що склалась на ринку.

Податковий орган не використав цієї інформації та не лише не порівняв ціни орендної плати з цінами, що склалися на ринку аналогічних послуг, а й не врахував ту обставину, що майно, яке орендується ВАТ "Рівнеазот", - це те майно, без якого він взагалі не може провадити свою господарську діяльність, позаяк вказане майно, ще до початку введення процедури банкрутства належало позивачу і було безпосередньо задіяне у виробничому циклі.

Відповідачем, ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду справи, не було обґрунтовано правовими нормами методику свого розрахунку звичайної ціни орендної плати, за логікою якого, така звичайна ціна дорівнює ціні, що була визначена сторонами у попередньому договорі оренди, під час укладення якого нібито застосовувалась Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 року.

При тому, що таке визначення рівня звичайної ціни взагалі не передбачене пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, відповідач не зміг надати правового обґрунтування застосування ним до правовідносин позивача з компанією "STERNAKO VENTURES LIMITED" положень пп.7.4.1, 7.4.2.,7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Факт відсутності здійснення позивачем оплати на користь нерезидента орендної плати за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року жодним чином не впливає на право віднесення відповідних сум орендної плати до складу валових витрат, позаяк за правилами пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами є дата фактичного отримання від таких осіб послуг, незалежно від наявності їх оплати.

Оскільки висновок податкового органу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, то і визначення в такий спосіб бази оподаткування податком на прибуток при здійсненні позивачем операцій з оренди майна, є протиправним заходом.

2. Що стосується висновків про встановлення перевіркою порушень вимог пп.5.4.4 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, то такі базуються на аналізі господарських операціях позивача з фізичними особами-підприємцями, що є платниками єдиного податку, та гравцями баскетбольної команди "Пульсар і К". За умовами укладених 31.07.2008 року з такими особами договорів, позивач їм доручив надати послуги з рекламно-інформаційного супроводження його діяльності. Об’єктом реклами за договорами є продукція позивача. Додатково, умовами договорів передбачено, що позивачу надаються послуги з виготовлення та розміщення його логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції і під час проведення всіх офіційних матчів виконавець послуг зобов’язаний використовувати спортивну форму виключно з такими логотипами, а під час проведення навчально-тренувальних зборів, змагань, міжнародних турнірів, фото-сесій, інтерв’ю на радіо та телебаченні, - зобов’язаний рекламувати позивача. Вартість послуг визначена на рівні 291000,00 грн., термін дії договорів до 31.05.2009 року (а.с.115-140 том 1). Надання підприємцями позивачу рекламно-інформаційних послуг оформлено актами здачі-прийняття (а.с.141-180 том1), оплата послуг підтверджена платіжними дорученнями (а.с.218-249 том 1, а.с.1-38 том 2).

Виходячи з того, що представлені до перевірки документи та ролики ігор баскетбольної команди "Пульсар і К", за результатами чого встановлено, що на спортивній формі гравців розміщено логотип знаку для товарів і послуг (товарний знак) позивача та надпис «"ВАТ "Рівнеазот" виробництво мінеральних добрив», на думку податкового органу свідчать про те, що позивачу фактично надавались послуги з оприлюднення інформації про його ім’я та знак для товарів і послуг, що є ні чим іншим як спонсорською діяльністю, відповідачем зроблено висновок про безпідставне віднесення відповідних видатків до складу валових витрат, позаяк такі, відповідно до вимог пп. 5.2.13 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, є благодійними внесками які спрямовані на інші цілі ніж визначені в цьому підпункту.

З подібними твердженнями відповідача суд не погоджується з наступних причин.

Згідно Закону України "Про рекламу" №1121-IV від 11.07.2003 року, реклама - це інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати і підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес до таких осіб чи товару. Спонсорство - це добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг. Аналогічне визначення є в ст.1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" №3759-XII від 21.12. 1993 року, де спонсорство визначено як участь фізичної чи юридичної особи у прямому або опосередкованому фінансуванні програм з метою реклами свого імені, фірмового найменування чи своєї торгової марки.

Приписами п.1 ст.5 Закону України "Про рекламу" №1121-IV від 11.07.2003 року встановлено, що у теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знаку для товарів і послуг спонсорів.

Виходячи з викладеного, демонстрація знаку також є інформацією рекламного характеру, тобто означає рекламу товарів (послуг) і є одним із способів реклами, а отже, відноситься до рекламних витрат.

З урахуванням вимог пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, де визначено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, фінансування виготовлення та розміщення логотипу та торгової марки на спортивній формі, амуніції, використання спортивної форми з такими логотипами під час проведення всіх офіційних матчів, навчально-тренувальних зборів, змагань, міжнародних турнірів, фото-сесій, інтерв’ю на радіо та телебаченні, в обмін на демонстрацію товарного знаку, як витрати на рекламу повинні включатися до складу валових витрат товариства.

Зворотні висновки податкового органу про те, що виплату позивачем грошових коштів для фізичних осіб-підприємців, що є гравцями баскетбольної команди "Пульсар і К" слід розглядати як благодійні чи інші внески, які спрямовані на інші цілі ніж власна господарська діяльність, є необґрунтованими та такими, що протирічать дійсному змісту пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

3. Що стосується висновків про встановлення перевіркою порушень вимог пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, то такі базуються на аналізі господарських операціях позивача з ЗАТ "Страхова компанія "Саламандра", з якою позивачем 15.07.2008 року укладено договір добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту №3043 (а.с.181-188 том 1). За умовами вказаного договору позивач застрахував свої майнові інтереси, пов’язані з обов’язком відшкодувати збитки кредиторам внаслідок невиконання (неналежного виконання) зобов’язань за кредитними договорами, укладеними з ВАТ "Державний Укрексімбанк", ЗАТ "Альфа-Банк", АБ "Кліринговий дім", ВАТ "Фінанси та Кредит".

Оскільки за умовами договору саме кредиторів визначено вигодонабувачами, відповідачем зроблено висновок, що ВАТ "Рівнеазот" здійснив страхування не власних ризиків, а ризиків іншої особи, а тому не мав права відносити сплачений на виконання договорів страховий тариф (а.с.216-217 том1) до складу своїх валових витрат.

З подібними твердженнями відповідача суд не погоджується з наступних причин.

Згідно пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб, включаються до складу валових витрат.

Відповідно до абз.2 вказаного підпункту, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Перекрутивши зміст вказаної норми, податковий орган зробив висновок, що оскільки договором страхування передбачено виплату страхового відшкодування на користь третіх осіб, які і несуть збитки від невиконання (неналежного виконання) позивачем зобов’язань за кредитними договорами, якими в свою чергу не передбачено будь-яких видів відшкодування збитків кредитору понесених у зв’язку з не своєчасним погашенням кредитів, крім сплати відсотків за користування кредитами, то укладення такого договору не пов’язане з веденням позивачем власної господарської діяльності.

Разом з тим норма пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року є нормою прямої дії і дозволяє включати до складу валових витрат будь-які видатки, пов’язані зі страхуванням кредитних ризиків платника податку, не залежно від того хто є вигодонабувачем за договором. Більше того, абз. 2 цієї норми помилково розцінений відповідачем, як обмеження права платника податків на включення до складу валових витрат певних видатків пов’язаних зі страхуванням, фактично доводить зворотне, позаяк передбачає, що умови договорів страхування можуть передбачати виплату страхового відшкодування, як на користь платника податку - страхувальника, так і на користь інших осіб. А обмеження полягає у тому, що лише в першому випадку застраховані збитки (а не страховий тариф), відносяться до валових витрат платника у період їх понесення, а, відповідно, суми страхового відшкодування - до валових доходів такого платника у податковий період їх отримання.

Оскільки позивачем віднесено до складу валових витрат саме видатки по сплаті страхового тарифу по договору добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, і такі видатки пов'язані із здійсненням ним господарської діяльності, позаяк вказаний вид страхування розглядається банками як передумова надання кредитів чи пролонгування терміну їх дії, то висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого йому зменшено суму валових витрат і нараховано відповідну суму податкового зобов’язання з податку на прибуток, є протиправними.

4. Що стосується висновків про встановлення перевіркою порушень вимог п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, внаслідок чого позивачем занижено суму скоригованого валового доходу по операціях з продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст. 10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, то оскільки такі позивачем в даній судовій справі не спростовуються, як такі що не спричинили самі по собі нарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток, а були віднесені відповідачем на зменшення збитків позивача, то оцінка їм судом не дається. В той же час, позивач нараховану у зв’язку з таким порушенням штрафну санкцію, обґрунтовуючи свої позицію тим, що за відсутності суми нарахування податкового зобов’язання, у податкового органу була відсутня база для нарахування штрафної санкції.

Штрафні санкції, визначені спірним рішенням застосовані відповідачем відповідно до пп.17.1.3, 17.1.6. п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року.

Відповідно до пп.17.1.3. п.17.1 ст.17 вказаного Закону, фінансова санкція застосовується до платника податків у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, і такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Штраф у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов’язання встановлений і нормою пп.17.1.6 цієї статті.

Згідно п.1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, під податковим зобов'язанням розуміють - зобов'язання платника податків щодо сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідної суми коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Оскільки за результатами перевірки, позивачу не було нараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток по операціям, що стосуються продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче звичайних особам, які не є платниками податку на прибуток, встановленого ст.10 Закону або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, позаяк у відповідних звітних податкових періодах позивачем було задекларовано результатом своєї господарської діяльності збитки, сума яких і була зменшена як наслідок встановлених порушень, то відповідач не мав бази для нарахування штрафних санкцій, оскільки такі нараховуються у відсотковому відношенні до суми заниженого податкового зобов'язання.

Оскільки податковим органом нарахування штрафних санкцій позивачу за результатом перевірки даної господарської операції все ж таки було проведено, то воно розглядається судом як пряме порушення норм пп.17.1.3, 17.1.6. п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року.

Таким чином, сукупність усіх наведених вище обставин свідчить, що наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо заниження бази оподаткування податком на прибуток, не знайшли жодного свого підтвердження в судовому засіданні, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №0004802342/0 від 14.10.2009 року протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м.Рівне від 14 жовтня 2009 р. за № 0004802342/0, згідно з яким Відкритому акціонерному товариству "Рівнеазот" визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 80066569,00 грн., в тому числі 39407227,00 грн. – за основним платежем та 40659342,00 грн. – за штрафними санкціями, - визнати протиправним та скасувати.

Присудити на користь позивача Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя           <Підпис >                    Друзенко Н.В.

Постанова складена в повному обсязі 19.03.2010 року