Рішення № 92926728, 11.11.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6509/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Береза П.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимччасове посвідчення громадянина НОМЕР_1 органом, що видав 4601 від 28.07.2020 року, ІПН НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; код ЄДРПОУ 19390819) про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Акціонерного товариства «Ідея Банк», в якій просить визнати п.1.10 Кредитного договору №Z75.106.10283 від 02.11.2017 року, укладений між, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819) недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину та здійснити зарахування коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості в розмірі 202 393 грн. 37 коп. за кредитним договором №Z75.106.10283 від 02.11.2017 року в рахунок погашення суми тіла кредиту.

В обґрунтування даного позову вказує на те, що 02 листопада 2017 року між, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк»( місцезнаходження 79008, м Львів, вул. Валова,буд.11, код ЄДРПУО 19390819) було укладено Договір про надання кредиту № Z75.106.10283 про надання кредитних коштів у сумі що дорівнює 119990.00 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп.). Відповідно положення 1.1. Договору, вказано загальний розмір кредиту 119 990.00 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп.) гривень, що включає страховий платіж п 1.1. Строк дії договору визначений до 02.11.2019 року відповідно. Відповідно п.1.4. Договору, змінна частина ставка, визначена Рішенням Правління Банку, становить 9.5%, що разом з Мережею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 9.9900 %. Наголошує на тому, що протягом 3 ( трьох) років користування грошовими коштами за кредитним договором, на рахунок банку повернуто 202 393,371 гривні кредитних коштів. Проте, вважає, що Кредитний договір укладений між нею та Публічним акціонерним товариством « Ідея Банк» № Z75.106.10283 від 02.11.2017 року про надання кредитних коштів у сумі що дорівнює 119990.00 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп..) є таким, що порушує її права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за обслуговування кредиту. Просить позов задовольнити.

Рух справи в суді.

Ухвалою суду від 18 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позиції сторін у справі.

07 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що АТ «Ідея Банк» вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством України надано право відповідачу отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому немає підстав для визнання Кредитного договору недійсним. Окрім того, зазначає, що в позовній заяві позивач посилається на судову практику, яка є не актуальною та не обґрунтованою і не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки такі рішення та практика ВСУ були сформовані по кредитних договорах, що укладались Банками зі споживачами до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VIII без врахування особливостей цього Закону. Навпаки, на сьогодні, практика судів вказує, що згідно Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VIII банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, що підтверджується, в тому числі і Постановою ВС України у справі № 467/555/19 від 26.12.2019 року, а також постановами Київського апеляційного суду у справі № 361/8067/18 від 18.02.2020 року та № 754/13274/19 від 24.06.2020 року. Крім того, щодо нечесної підприємницької діяльності, на яку покликається Позивач, зазначає, що умови Кредитного договору, взагалі не можуть підпадати під ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не має ніякого відношення до умов кредитного договору. Окрім того, зазначає, що позивач у своєму позові не зазначив, які саме встановлені законом вимоги не виконав відповідач при укладенні договору. Щодо вимоги позивача здійснити зарахування грошових коштів , сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості в розмірі 202 393,37 грн. в рахунок погашення суми тіла кредиту, то така вимога є абсолютно незрозумілою і безпідставною, оскільки кредитний договір з боку Позивача виконаний, Позивачем не надано розрахунок боргу в сумі 202393,37 гри., не зрозуміло, що це за кошти і на підставі чого Позивач заявляє про їх зарахування в тіло кредитного договору № Z75.106.10283 від 02.11. 2017 року. До матеріалів справи додані платіжні доручення про оплату заборгованості по 2 кредитним договорам, а фактично оскаржується п.1.10 одного кредитного договору , а саме № Z75.106.10283 від 02.11. 2017 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

26 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що з вимогами зазначеними у відзиві не згідний, оскільки положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати авансові платежі, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, зазначає, що відповідач зазначає, що плата за користування кредитом не є істотною умовою договору. Крім того зазначає, що за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Також зазначає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплачував плату за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Вважає, що Кредитний договір укладений між ним та Публічним акціонерним товариством « Ідея Банк» № Z75.106.10283 від 02.11.2017 року про надання мені кредитних коштів у сумі що дорівнює 119990.00 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп..) є таким, що порушує мої права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за обслуговування кредиту.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у її відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Представник відповідача - АТ «Ідея Банк» у судове засідання не з`явився, подав відзив на позовну заяву у якому просить в задоволені позову ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» відмовити повністю та розгляд справи проводити без участі АТ «Ідея Банк».

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Позиція суду.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Суд встановив, що 02 листопада 2017 року між, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк»( місцезнаходження 79008, м Львів, вул. Валова,буд.11, код ЄДРПУО 19390819) було укладено Договір про надання кредиту № Z75.106.10283 про надання кредитних коштів у сумі що дорівнює 119 990,00 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп.) (а.с.10-11).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Крім того, відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не передбачає такого правового наслідку, як визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті першої Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 (яка діяла на момент укладання кредитного договору) затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Частиною третьою статті 1054 Цивільного кодексу України, зазначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 02 листопада 2017 року між позивачем та AT «Ідея Банк» укладено кредитний договір № Z75.106.10283 у відповідності до умов якого Банк надав кредит в розмірі 119 999,00 грн., а ОСОБА_1 як Позичальник, зобов`язався його повернути разом з процентними платежами ( процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

У відповідності до п.1.2 Кредитного договору банк надає кредит у день підписання договору строком на 48 місяців.

Згідно з пунктом 5.1. Кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даній угоді та кредитній справі клієнта у банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю; банк перед укладенням угоди повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даної угоди вручено йому банком при підписанні даної угоди; умови даної угоди та договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 5.2 Кредитного договору передбачено, що цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Як вбачається із Паспорта споживчого кредиту від 02.11.2017 року, яку власноручно підписав позивач, останній письмово підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що надані виходячи із обраних Позивачем умов кредитування. Підтвердив отримання Позивачем всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб Позивача та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для Позивача, в тому числі, в разі не виконання Позивачем зобов`язань за кредитним договором.

Таким чином, з врахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів.

Згідно статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Згідно п.4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги.

Так, у пункті 7.4. Таблиці пункту 6 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором», Відповідач, на виконання вимог Закону, цілком правомірно зазначив плату за обслуговування кредиту (див. Кредитний договір та паспорт споживчого кредиту).

Отже, відповідач не встановлював ніякої комісії за ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії які банк здійснює на власну користь - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо, про що помилково зазначає представник Позивача.

У свою чергу, згідно п.1.11. Кредитного договору відповідач встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за:

- надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних

- каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника;

- опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

З 10 червня 2017 року набули чинності нові Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що затверджені Постановою Правління НБУ від 08.06.2017 року №49 ( надалі - «Правила»). У свою чергу, пунктом 5 Правил, також передбачено у складовій загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів вартість всіх додаткових та супутніх послуг за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Колонка 7 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що є додатком 2 до цих Правил також передбачає здійснення платежів позичальниками на користь Банків за додаткові та супутні послуги, що включають в себе, в тому числі платежі за ведення рахунку та розрахунково-касове обслуговування.

Згідно п.5 Пояснення щодо заповнення Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у колонках 7 (у розрізі платежів за колонками 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 і т.д.) та 8 (у розрізі платежів за колонками 8.1, 8.2 і т.д.) зазначаються усі платежі споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Отже, чинним законодавством України надано право відповідачу отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому немає підстав для визнання Кредитного договору недійсним.

Разом з тим, згідно Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VIII банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, що підтверджується, в тому числі і Постановою ВС України у справі № 467/555/19 від 26.12.2019. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19, суд касаційної інстанції підтвердив законність умови кредитного договору про нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, яка є аналогічною до тієї, що передбачена кредитним договором, в рамках якого видано транш.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому чи його частин.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до кредитного договору «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем.

Щодо нечесної підприємницької діяльності, на яку покликається Позивач, то умови Кредитного договору, взагалі не можуть підпадати під ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не має ніякого відношення до умов кредитного договору. Окрім того, Позивач у своєму позові не зазначив, які саме встановлені законом вимоги не виконав Відповідач при укладенні договору.

Щодо вимоги позивача здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості в розмірі 202 393,37 грн. в рахунок погашення суми тіла кредиту, то така вимога є абсолютно незрозумілою і безпідставною, оскільки кредитний договір з боку позивача виконаний, позивачем не надано розрахунок боргу в сумі 202393,37 гри., не зрозуміло, що це за кошти і на підставі чого позивач заявляє про їх зарахування в тіло кредитного договору № Z75.106.10283 від 02.11. 2017 року. До матеріалів справи додані платіжні доручення про оплату заборгованості по 2 кредитним договорам, а фактично оскаржується п.1.10 одного кредитного договору, а саме № Z75.106.10283 від 02.11. 2017 року.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, і задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 279, 263-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.6, 203, 215, 627, 638, суд -

в и р і ш и в:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р. Волоско.