Рішення № 92888315, 16.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/10925/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1435 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії для виконання,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправними дії Військової частини А1435 щодо невиплати індексації до дня звільнення;

-зобов"язати Військову частину А1435 нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за 399 днів затримки повного розрахунку при звільненні, шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його виключено зі списків особового складу військової частини з 27.05.2019. Остаточний розрахунок, а саме, виплату індексації, проведено лише 30.06.2020. Позивач вважає, що відповідач зобов"язаний виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, твердження позивача щодо протиправності дій військової частини в частині невиплати індексації грошового забезпечення при звільненні є безпідставними, оскільки рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/4410/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення. Рішення суду набрало законної сили 28.07.2020, а його повне виконання військовою частиною в частині виплати індексації грошового забезпечення відбулося 26.06.2020.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А1435 до 27.05.2019 .

Наказом командира в/ч А1435 від 27.05.2019 № 111 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини з 27.05.2019 .

Оскільки, при звільненні з військової служби з позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, він звернувся до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 у справі №240/4410/20 позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1435 щодо невиплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину А1435 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Індексацію позивачу виплачено 30.06.2020, що підтверджується банківською випискою .

За результатами апеляційного оскарження, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 залишено без змін.

Таким чином, рішення Житомирського окружного адміністративного суду набрало законної сили 28.07.2020.

Позивач вважає, що не виплативши у день звільнення з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, Військова частина порушила конституційні права на соціальний захист та підлягає відповідальності відповідно до статті 117 КЗППУ.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, жодним нормативно-правовим актом не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

В той же час, силу норм ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП.

В той же час, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні повинна бути співмірною із сумою заборгованості, яка була виплачена відповідачем із затримкою.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем військової служби є 27.05.2019, а до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, позивач звернувся лише у березні 2020 року, тобто, через 10 місяців після звільнення. Водночас, будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено.

Спір щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, вирішений судом на користь позивача, рішення якого набрало законної сили 28.07.2020.

В той же час, що суд відмічає, що індексацію позивачем виплачено 30.06.2020, тобто до набрання рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 законної сили (до 28.07.2020).

Тобто, фактично відповідачем визнано право позивача на індексацію грошового забезпечення, після звернення останнього до суду з відповідним позовом та прийняття рішення судом 20.05.2020 на користь позивача.

Виходячи з викладеного, з огляду на наявність спору щодо нарахування та виплати індексації, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачену статтею 117 КЗпП та зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.05.2020, тобто з моменту прийняття рішенням Житомирським окружним адміністративним судом від 20.05.2020 у справі №240/4410/20 щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.

Згідно довідки Військової частини розмір середньоденного грошового забезпечення позивача 612,80 грн.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні в частині виплати індексації починаючи з 20.05.2020 по 30.06.2020 становить 41 календарний день.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 25124,80 грн. Формула розрахунку виглядає так: 612,80*41=25124,80 грн.

Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду, співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 25124,80 грн.

Стосовно посилань позивача на правову позицію Верховного Суду у справах 2018 та 2019 років, суд зазначає, що з огляду на несталу судову практику з подібних правовідносин, у даному випадку підлягають врахуванню саме останні правові висновки Верховного Суду.

Водночас, вирішуючи вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення до дні звільнення, суд зазначає, що ця позовна вимога вирішена судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи №240/4410/20 і не стосується предмету цього спору, тому в її задоволенні необхідно відмовити.

При вирішенні спірних правовідносин враховано також висновки Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Зобов"язати військову частину А1435 (смт.Озерне, Житомирська область, 12443, код ЄДРПОУ 26606154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.05.2020 по 30.06.2020 в сумі 25124,80 грн. (двадцять п"ять тисяч сто двадцять чотири гривні вісімдесят копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос