Рішення № 92799091, 12.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5453/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2393, Військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення індексації, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 р. по 2018 р. , вирішив задовольнити позовні вимоги частково.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до відповідачів, Військової частини А2393, Військової частини А1785 в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

(1).Визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

(2).Стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 83625,23 грн.

(3).Визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

(4).Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

(5). Зобов`язати військову частину А1785 подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Позивач з 10.08.2015 року проходив військову службу у військовій частині А2393 та 02.07.2018 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

Позивачу за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Крім того, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 25.04.2016 р.

Однак, за період з 25.04.2016 р. по 02.07.2018 р. позивач додаткову пільгову відпуску учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач військова частина А2393 з ним провів розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

17.10.2019 р. позивач звернувся до відповідача військова частина А2393 із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 р. по 02.07.2018 р. індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018 р.

Крім того, в даному зверненні позивач просив відповідача надати йому довідку про виплачене позивачу грошове забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини, із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення та довідку про виплачене йому грошове забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 02.07.2018 р. із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, в тому числі індексації грошового забезпечення.

Відповідач листом від 08.05.2020 р. відповідач відмовив у задоволенні заяви.

Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують встановлене ст.43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

(б) Позиція відповідача Військової частини А2393

До суду 19.08.2020 року від відповідача військової частини А 2393 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, оскільки у особливий період з 2014 року по теперішній час, права на додаткову відпустку позивач не мав і як наслідок, виплати компенсації за відпустку не здійснювались.

Тому, відповідач вважає, що у своїх діях він керувався вимогами законодавства та виконав їх у повному обсязі.

Також відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення індексації грошового забезпечення, оскільки військова частина є установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік та військова частина здійснює платежі виключно за рахунок виділених для цього бюджетних асигнувань.

(в) Позиція відповідача Військової частини А1785

До суду 27.07.2020 року від військової частини А 1785 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення у Міністерства оборони України у січні 2016 року – лютому 2018 року не було, що підтверджено роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Також відповідач вважає, що сам період, за який позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є необґрунтованим.

Крім того, відповідач вважає, що якщо позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини А 2393 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за не використані дні додаткової відпустки, то позивач повинен був оскаржити наказ військової частини А2393 від 02.07.2018 року, яким його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак, позивач даний наказ не оскаржував.

Також відповідач зазначив, що військова частина А 1785 не мала жодних правових відносин з позивачем, оскільки останній не проходив військову службу у військовій частині А 1785 та військову частину А 2393 було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А 1785 тільки з 01.01.2020 року.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

13.07.2020р. суд, ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Справу суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

IV. Обставини, встановлені судом

Позивач з 10.08.2015 року проходив військову службу у військовій частині А2393 та 02.07.2018 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку зі звільненням з військової служби в запас, що підтверджується копією витягу з наказу №133 від 02.07.2018 р.

Позивачу за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Крім того, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 25.04.2016 р.

Однак, за період з 25.04.2016 р. по 02.07.2018 р. позивач додаткову пільгову відпуску учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач військова частина А2393 з ним провів розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

17.10.2019 р. позивач звернувся до відповідача військова частина А2393 із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 р. по 02.07.2018 р. індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018 р.

Крім того, в даному зверненні позивач просив відповідача надати йому довідку про виплачене позивачу грошове забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини, із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення та довідку про виплачене йому грошове забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 02.07.2018 р. із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, в тому числі індексації грошового забезпечення.

Відповідач листом від 08.05.2020 р. відповідач відмовив у задоволенні заяви.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

V. Джерела права та висновки суду

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Зазначений порядок індексації, заробітної плати передбачений п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями, яким передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, яка застосовується з 01.12.2015).

Відповідно до абз. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, для обчислення індексу споживчих починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

До 01.12.2015 року рішення про затвердження особливого порядку індексації не було прийнято.

Таким чином, виходячи із приведеного аналізу норм матеріального права саме з 01.01.2016 року у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у встановленому порядку.

Також аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. В свою чергу, відповідач не надав доказів того, що у нього гроші на індексацію заробітної плати відсутні.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.

Відсутність бюджетного фінансування індексації, на яку, в своєму відзиві посилаються відповідачі, на обов`язок її нараховувати та виплачувати не впливає.

При цьому нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Однак, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний лист відповідача від 08.05.2020 р. та довідка про виплату грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2016 р. по 02.07.2018, відповідно до яких військова частина А2393 не здійснювала нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року під час проходження військової служби (а.с.29-30).

Таким чином, суд робить висновок, що відповідач військова частина А2393 не довела, що протягом періоду, за який не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення були вжиті заходи для виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є обґрунтованими та належать до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 83625,23 грн., суд робить висновок, що вона належить до часткового задоволення виходячи з наступного.

Суд встановив, що з 01.01.2020 року згідно з розпорядженням тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.12.2019 року № 116/14/1/1515 та розпорядження командира військової частини А 2393 від 24.12.2019 року № 1/7493, військову частину А 2393 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А 1785, суд доходить висновку, що саме на військову частину А 1785 має бути покладено обов`язок нарахування та виплати позивачу нарахованої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення, йому у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідачем невиплачена індексація грошового забезпечення в сумі 61081,10 грн. (а.с.31).

Суд зазначає, що у даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.08.2018 року. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Також суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, суд зазначає наступне.

Ця справа має ознаки типової справи, перелічені у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2016-2018 років.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому враховуючи висновки Верховного Суду по зразковій справі № 620/4218/18, суд робить висновок, що позовні вимоги про визнання протиправними дії військової частини А2393 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік є обґрунтованими та належать до задоволення.

Також враховуючи, що з 01.01.2020 року військову частину А 2393 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А 1785, суд робить висновок, що саме на військову частину А 1785 має бути покладено обов`язок нарахування та виплати позивачу нарахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Таким чином суд робить висновок, що вимога про зобов`язання військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, належить до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Щодо кількості днів додаткової відпустки, за які позивачу має бути сплачена компенсація, суд зазначає, що розрахунок кількості днів додаткової відпустки має бути здійснений відповідачем, оскільки це є його дискреційними повноваженнями. Позивач не обґрунтовує позов протиправністю дій відповідача щодо розрахунку днів відпустки, за яку позивач має право отримати компенсацію, а отже, і втручання у дискреційні повноваження відповідача, у даному випадку, не є виправданим та необхідним для захисту прав позивача.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення .

Отже, суд вирішує питання про встановлення судового контролю з метою надання учасникам справи додаткових гарантій виконання судового рішення.

Суд вважає необхідним вжити заходи судового контролю шляхом зобов`язання відповідача надати в 30 денний строк з дня набрання законної сили рішення за результатами розгляду даної адміністративної справи звіт про виконання рішення по справі №420/8826/20 до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.2 статті 77 КАС України: « В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача».

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення частково.

VI. Судові витрати

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» оскільки являється учасником бойових дій, питання про їх розподіл судом не вирішується.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 2,77,139, 244-246 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

3.Стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

4.Визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

5.Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

6. У решті позовних вимог відмовити.

7.Зобов`язати військову частину А1785 подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

8. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

9. Позивач- ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина А2393 адреса: пров. Штабний, 1, м. Одеса, 65012 код ЄДРПОУ 07966906.

Відповідач: Військова частина А1785 адреса: вул. Спартаківська,2, м. Одеса, 65017 код ЄДРПОУ 08022573.

Суддя О.Я. Бойко

.