Постанова № 9279301, 21.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2010                                                                                           № 38/363

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гарник Л.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Кохановський В.В., дов. б/н від 01.09.2009 року

від відповідача -Косів Л.Т., дов. № 36/2009 року від 15.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство для постачання медичних установ "Укрмедпостач"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.11.2009

у справі № 38/363 ( .....)

за позовом                               Державне підприємство для постачання медичних установ "Укрмедпостач"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Емансіс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 192331,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 року у справі № 38/363 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства для постачання медичних установ “Укрмедпостач” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” (далі-відповідач) про стягнення 192 331, 23 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 року повністю, та прийняти нове, яким задовольнити його вимоги повністю. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог в зв’язку з відсутністю правових підстав для звернення до господарського суду від свого імені суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що згідно з договором доручення позивач має належні повноваження, надані МОЗ України, для здійснення контролю за належним виконанням відповідачем своїх обов’язків та стягнення з останнього штрафних санкцій на рахунок позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2009 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.01.2010 року.

20.01.2010 року від МОЗ України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє повністю підтримує позовні вимоги та зазначає, що позивачу надані МОЗ України всі належні повноваження для здійснення контролю за належним виконанням відповідачем своїх обов’язків та стягнення з останнього штрафник санкцій на рахунок позивача.

В судовому засіданні 20.01.2010 року представник відповідача надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 року було продовжено за клопотанням сторін строк розгляду апеляційної скарги, що подана у справі № 38/363, залучено Міністерство охорони здоров'я України до участі у справі № 38/363 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, відкладено розгляд справи на 10.02.2010 року та зобов’язано позивача надіслати Міністерству охорони здоров'я копії позовної заяви, копії рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 року у справі № 38/363, копії апеляційної скарги з додатками та надати суду докази надсилання перелічених вище документів, третю особу зобов’язано надати суду письмові пояснення по суті спору та зобов’язано сторін надати суду копії судових рішень по справі № 6/14 за позовом Державного підприємства для постачання медичних установ “Укрмедпостач” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс”, 3-тя особа - Міністерство охорони здоров'я України про стягнення 845 460 грн.

В судовому засіданні 10.02.2010 року представник позивача надав копію рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2008 року та копію постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2009 року у справі № 6/14. Також представник позивача надав заяву про розподіл судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 року відкладено розгляд справи на 10.03.2010 року, зобов’язано позивача надати письмові пояснення щодо позовних вимог, які були предметом розгляду у справі № 6/14 (вказавши за прострочення поставки якого саме обладнання та за який період було нараховано пеню та штраф).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010 року відкладено розгляд справи на 31.03.2010 року; повторно зобов’язано позивача надати письмові пояснення щодо позовних вимог, які були предметом розгляду у справі № 6/14 (вказавши за прострочення поставки якого саме обладнання та за який період було нараховано пеню та штраф); зобов’язано відповідача надати Акти готовності приміщень до встановлення та введення в експлуатацію обладнання на відповідних закладах охорони здоров’я; письмові пояснення (з доданням підтверджуючих доказів) щодо існування договірних відносин з іншими постачальниками, перевізниками, якими імпортувалось (закуповувалось) медичне обладнання для подальшої поставки за договором № 91Т-2007 від 19.10.2007 року; зобов’язати сторін надати Наказ МОЗ України № 730 від 16.11.2007 року “Про розподіл медичного обладнання, закупленого за бюджетні кошти у централізованому порядку в 2007 році”.

В судовому засіданні 31.03.2010 року представник позивача надав письмові пояснення по справі № 6/14. Представник відповідача надав письмові пояснення та Акти готовності приміщень до встановлення та введення в експлуатацію обладнання, а також Договір поставки № 10/01-П від 10.01.2007 року, укладений між відповідачем та ЗАТ “Лізоформ”, на підставі якого відповідачеві постачалось медичне обладнання для подальшої поставки позивачу на умовах договору № 91-Т-2007 від 19.10.2007 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 року відкладено розгляд справи на 19.04.2010 року, зобов’язано позивача надати розгорнутий та уточнений розрахунок штрафних санкцій (із зазначенням щодо кожної накладної періоду нарахування пені; розміру облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період; періоду, протягом якого не нараховується пеня із зазначенням причин; кількості прострочених днів, на які нараховується пеня, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано), повторно зобов’язано сторін надати Наказ МОЗ України № 730 від 16.11.2007 року “Про розподіл медичного обладнання, закупленого за бюджетні кошти у централізованому порядку в 2007 році”.

В судовому засіданні 19.04.2010 року представники позивача та відповідача надали письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 19.04.2010 року було оголошено перерву до 21.04.2010 року.

В судове засідання 21.04.2010 року з’явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 192 331,23 грн., з яких 123 031,23 грн. пені та 69 300,00 грн. штраф. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між ним та Міністерством охорони здоров'я був укладений договір доручення №12.01-08/20, на підставі якого позивачем був укладений договір поставки №92Т-2007, згідно з яким відповідач зобов'язався поставити, а позивач оплатити та прийняти поставку товару. У зв’язку з тим, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання з поставки товару, останній на підставі п.9.1. договору повинен сплатити пеню та штраф.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.07.2007 року між позивачем та Міністерством охорони здоров'я був укладений договір доручення №12.01-08/20, за яким Міністерство доручило позивачу від імені та за рахунок Міністерства певні юридичні дії, а саме: з метою придбання виробів медичного призначення, що централізовано закуповуються по КПКВ 2301370 «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих» КЕКВ2110), укласти договори в інтересах Міністерства на поставку товарів згідно зі специфікаціями, які є невід ємною частиною цього договору і повинні містити інформацію щодо найменування товару, виробника товару, постачальника, одиниці виміру, кількості, ціни за одиницю, загальної суми, відповідно до повідомлень про результати торгів згідно протоколів засідання Постійного тендерного комітету Міністерства; здійснити відповідні дії для належної передачі товару відповідно до розпоряджень Міністерства охорони здоров'я.

Згідно з п.2.1. укладеного договору позивач зобов'язався особисто виконати дане йому доручення відповідно до вказівок Міністерства; надати у встановленому порядку Міністерству звіти про виконання доручення; укласти договори; проводити контроль за виконанням укладених договорів; проводити претензійно-позовну діяльність у разі порушення постачальником умов договору.

У 2007 році Міністерство охорони здоров'я надало директору позивача довіреність на укладення договорів на поставку виробів медичного призначення з підприємствами, визначеними на підставі тендерних торгів у 2007 році на умовах, визначених договором доручення, і виконання всіх необхідних дій, пов'язаних з виконанням цього доручення.

19.10.2007 року між відповідачем (постачальник), Міністерством охорони здоров'я України, від імені якого діяв заступник міністра охорони здоров'я Бідний В.Г. (замовник), та позивачем на підставі вказаного договору доручення (одержувач коштів) був укладений договір №91Т-2007, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, замовник - перерахувати на рахунок позивача кошти, необхідні для виконання цього договору у межах коштів виділених із бюджету, а позивач оплатити відповідачу та прийняти поставку товару, закупівля якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п.2.3. договору загальна вартість обладнання, що постачається, визначається у специфікації, яка додається до цього договору. Загальна сума договору складає 7 524 000 грн.

Згідно з п.3.2. договору позивач здійснює остаточний розрахунок з відповідачем за поставлене обладнання після підписання сторонами трьохстороннього акту виконаних робіт та після надходження бюджетних коштів від замовника на рахунок позивача на ці цілі.

Відповідно до п. 4.3. договору відповідач зобов'язався здійснити доставку митноочищених товарів на умовах поставки ООР (Інкотермс -2000) згідно з графіком поставки та здійснити монтаж обладнання, провести пуско-налагоджувальні роботи і введення в експлуатацію обладнання у встановлений п. 4.1. термін. Виконання робіт підтверджується товаросупровідними документами та актами здачі-прийняття з пусконаладки і введення в експлуатацію та навчання, які підписуються представниками сторін.

Згідно з п.9.1. договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, передбачених п.4.1., 4.3., 4.4. договору відповідач сплачує на рахунок позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не введеного в експлуатацію комплекту обладнання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується на рахунок позивача штраф у розмірі 7% вартості простроченого товару.

25.10.2007 року сторони підписали додаткову угоду №1 до договору, відповідно до п.1 якої позивач здійснює попередню оплату обладнання відповідачу у розмірі 100% вартості обладнання, яке постачається згідно зі специфікацією, після надходження бюджетних коштів від замовника на рахунок позивача на ці цілі.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №1 поставка здійснюється не більше 80 календарних днів з дня отримання письмової заявки від позивача відповідно до отриманого розподілу від МОЗ України та після отримання 100% попередньої оплати.

15.11.2007 року на виконання умов укладеного договору позивач перерахував відповідачу передоплату в сумі 7 524 000 грн. (100% попередня оплата), що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 29 від 15.11.2007 року.

На виконання умов укладеного договору відповідач поставив установам МОЗ України передбачений договором товар на суму 7 524 000 грн., проте зробив це з порушенням строків поставки, обумовлених договором, що підтверджується видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт наявними в матеріалах справи та не заперечується представником відповідача у відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, даний спір виник з причини того, що відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки товару у встановлений строк не виконав, в зв’язку з чим позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 192 331,23 грн., з яких 123 031,23 грн. пені та 69 300,00 грн. штраф.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що згідно з умовами укладеного між позивачем, відповідачем та МОЗ України договору №91Т-2007 всі права та обов'язки, в тому числі на отримання штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару, набуло саме Міністерство охорони здоров'я України, а укладений між позивачем та МОЗ України договір доручення надає позивачу право звертатись до суду з позовом лише від імені Міністерства охорони здоров'я України, а не від власного імені, при цьому позивачем за таким позовом має бути саме Міністерство охорони здоров'я України, а не позивач, оскільки останній в даному випадку може здійснювати виключно представницькі повноваження від імені Міністерства за наявності відповідних повноважень, а тому відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 4 ст. 626 ЦК України до договорі, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.07.2007 року між позивачем та Міністерством охорони здоров'я був укладений договір доручення №12.01-08/20, за яким Міністерство доручило позивачу від імені та за рахунок Міністерства певні юридичні дії, а саме: з метою придбання виробів медичного призначення, що централізовано закуповуються по КПКВ 2301370 «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих» КЕКВ2110), укласти договори в інтересах Міністерства на поставку товарів згідно зі специфікаціями, які є невід ємною частиною цього договору і повинні містити інформацію щодо найменування товару, виробника товару, постачальника, одиниці виміру, кількості, ціни за одиницю, загальної суми, відповідно до повідомлень про результати торгів згідно протоколів засідання Постійного тендерного комітету Міністерства; здійснити відповідні дії для належної передачі товару відповідно до розпоряджень Міністерства охорони здоров'я.

Відповідно до 2.1 договору доручення №12.01-08/20 від 20.07.2007 року позивач зобов’язаний, зокрема, проводити претензійно-позовну діяльність у разі порушення постачальником умов договору.

На виконання даного договору доручення Міністерство надало позивачу довіреність на укладення договорів на поставку виробів медичного призначення з підприємствами, визначеними на підставі тендерних торгів у 2007 році на умовах, визначених договором доручення, і виконання всіх необхідних дій, пов'язаних з виконанням цього доручення.

До того ж, згідно з п.9.1. договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, передбачених п.4.1., 4.3., 4.4. договору постачальник (відповідач) сплачує саме на рахунок одержувача (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не введеного в експлуатацію комплекту обладнання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується на рахунок позивача штраф у розмірі 7% вартості простроченого товару.

При цьому, делегування функції МОЗ України, як державним замовником, щодо укладення договорів на виконання державного замовлення і контролю за їх виконанням іншій особі, зокрема позивачу, відповідає вимогам п. 8 Постанови КМ України № 266 від 29.02.1996 року “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням”.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до господарського суду від власного імені за захистом прав та інтересів іншої особи, при цьому його власні права та інтереси не порушені, тобто останній є неналежним позивачем, не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наявними в матеріалах документами, а саме, умовами укладеного між позивачем та МОЗ України договору доручення №12.01-08/20 від 20.07.2007 року та умовами укладеного між позивачем , відповідачем та третьою особою договору поставки № 91Т-2007 від 19.10.2007 року.

Апеляційною інстанцією встановлено, що 19.10.2007 року між відповідачем (постачальник), Міністерством охорони здоров'я України, від імені якого діяв заступник міністра охорони здоров'я Бідний В.Г. (замовник), та позивачем на підставі вказаного договору доручення (одержувач коштів) був укладений договір №91Т-2007, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити, замовник - перерахувати на рахунок позивача кошти, необхідні для виконання цього договору у межах коштів виділених із бюджету, а позивач оплатити відповідачу та прийняти поставку товару, закупівля якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

25.10.2007 року сторони підписали додаткову угоду №1 до договору, відповідно до п.1 якої позивач здійснює попередню оплату обладнання відповідачу у розмірі 100% вартості обладнання, яке постачається згідно зі специфікацією, після надходження бюджетних коштів від замовника на рахунок позивача на ці цілі.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №1 поставка здійснюється не більше 80 календарних днів з дня отримання письмової заявки від позивача відповідно до отриманого розподілу від МОЗ України та після отримання 100% попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням № 29 від 15.11.2007 року на виконання умов укладеного договору позивач перерахував відповідачу передоплату в сумі 7 524 000 грн. (100% попередня оплата).

Відповідно до п. 4.3. договору поставки відповідач зобов'язався здійснити доставку митноочищених товарів на умовах поставки DDР (Інкотермс - 2000) згідно з графіком поставки та здійснити монтаж обладнання, провести пуско-налагоджувальні роботи і введення в експлуатацію обладнання у встановлений п. 4.1. термін.

Згідно з п. 4.5 договору поставки зобов’язання постачальника щодо поставки обладнання вважаються виконаними в повному обсязі з моменту надання одержувачу усіх відповідно оформлених підтверджуючих документів, вказаних у п. п. 4.3, 4.4 та підписання сторонами трьохстороннього акту виконаних робіт.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується самим відповідачем, що відповідач поставив установам МОЗ України передбачений договором товар на суму 7 524 000 грн., проте зробив це з порушенням строків поставки, обумовлених договором.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в суді першої та апеляційної інстанції відповідач посилався на те, що спірним договором не передбачено строку виконання відповідачем зобов’язання щодо доставки обладнання за кінцевим місцем призначення. Крім того, відповідач зазначав, що порушення строків поставки товару відбулося з причин, що не залежали від відповідача, а саме, дії небезпечних погодних явищ, що досягли стихійного характеру наприкінці 2007 року на початку 2008 року.

Як зазначає відповідач, листом № 0802/08-1 від 07.02.2008 року відповідач звернувся до Київської торгово-промислової палати, в якому просив провести юридичну експертизу документів на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме дії небезпечних погодних явищ, що досягли стихійного характеру наприкінці 2007 року на початку 2008 року та спричинили неможливість своєчасної поставки медичного обладнання за договором.

Висновком № 1703-4/205 від 14.02.2008 року Київська торгово-промислова палата підтвердила, що наприкінці 2007 року – на початку 2008 року була дія складних погодних умов, які перешкоджали своєчасній поставці обладнання з Китаю.

При цьому відповідач зазначає, що дія непереборної сили тривала до березня 2008 року, комплектуючи до обладнання було ввезено на територію України наприкінці березня, обладнання було виготовлено та передано позивачу 08.04.2008 року, документи для здійснення постачання обладнання позивачем було надано 11.04.2008 року, в зв’язку з чим відповідач вважає, що термін виконання зобов’язання закінчувався 29.06.2008 року, а не 04.02.2008 року.

Проте, колегія суддів вважає зазначені доводи відповідача безпідставними, з огляду на наступне.

Розділом 10 Договору сторони передбачили, що жодна із сторін не несе відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання є наслідком причин, що знаходяться поза контролем сторони, подібних стихійному лиху, воєнним діям, торговому ембарго, втручанням з боку влади, громадським безпорядкам. Настання обставин непереборної сили призупиняє дію Договору. Після усунення цих обставин термін дії Договору автоматично продовжується. Якщо дія обставин непереборної сили триває понад 6 (шість) місяців, то кожна із сторін має право розірвати цей Договір в частині непоставлених товарів без обов'язку відшкодування збитків іншій стороні. Строк дії обставин непереборної сили підтверджується компетентними органами України. Сторони інформують одна одну про настання обставин непереборної сили.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. При цьому, не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, тобто коли виконанню зобов’язання перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

При цьому, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наявного в матеріалах справи висновку Київської торгово-промислової палати № 1703-4/205 від 14.02.2008 року вбачається, що ТОВ “ЕФ ЕС Маккензі-Україна” не змогло здійснити перевезення 38 рентгенівських діагностичних систем згідно з інвойсом-проформою № РІРТ100763 для виробництва медичного обладнання ЗАТ “Лізоформ” у заплановані строки, в зв’язку з чим складні погодні умови, подібні стихійному лиху, вплинули на неможливість здійснення ТОВ “Емансіс” своєчасної поставки обладнання за договором від 19.10.2007 року № 9ІТ-2007.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010 року, крім іншого, було зобов’язано відповідача надати письмові пояснення (з доданням підтверджуючих доказів) щодо існування договірних відносин з іншими постачальниками, перевізниками, якими імпортувалось (закуповувалось) медичне обладнання для подальшої поставки за договором № 91Т-2007 від 19.10.2007 року.

На виконання вимог ухвали від 10.03.2010 року представником відповідача було надано договір поставки № 10/01-П від 10.01.2007 року, укладений між ним та ЗАТ “Лізоформ”. При цьому, в судовому засіданні представник відповідача не заперечив проти того, що імпортуванням 38 рентгенівських діагностичних систем для виробництва медичного обладнання займалось ЗАТ “Лізоформ”, у якої відповідач закуповував обладнання для подальшої поставки за договором № 91Т-2007 від 19.10.2007 року.

Таким чином, відповідач придбавав медичне обладнання не у компанії виробника та не імпортував його на територію України, а придбавав обладнання у іншого контрагента за договором поставки з метою подальшого постачання позивачу.

Отже, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, не є обставинами, які б звільняли відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, а є ризиками господарської діяльності суб’єктів господарювання, відповідальність при настанні яких несе сам суб’єкт.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення своїх договірних зобов’язань щодо поставки позивачу товару у обумовлений Договором строк.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі – продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Перелік зобов’язань, які покладено договором на постачальника, визначено пунктом 4.3. останнього. Зокрема, відповідач зобов’язаний здійснити поставку митноочищених товарів на умовах поставки DDР (Інкотермс - 2000) згідно з графіком поставки та здійснити монтаж обладнання, провести пуско-налагоджувальні роботи і введення в експлуатацію обладнання у встановлений п. 4.1. термін. Виконання робіт підтверджується товаросупровідними документами, актами здачі-прийняття робіт з пусконаладки та введення в експлуатацію обладнання та навчання медичного персоналу, які підписуються представниками постачальника, закладу охорони здоров’я та одержувача.

Крім того розділом 5 договору передбачена процедура приймання і передача обладнання, а саме, в пункті 5.2 зазначено, що приймання і передача обладнання оформлюється видатковими накладними, які підписуються матеріально відповідальними особами відповідача та позивача. В накладній обов’язково зазначається номер договору, назва обладнання, кількість, ціна, загальна вартість у відповідності із специфікацією.

Після отримання обладнання позивач передає його по акту прийому-передачі відповідачу на відповідальне зберігання для транспортування до місця призначення відповідно до затвердженого МОЗ України розподілу. Відповідач після отримання обладнання здійснює його доставку за кінцевим місцем призначення за власний рахунок.

Доставка обладнання здійснюється за супровідними документами, оформленими одержувачем, а саме:

- накладні – (з адресою кінцевого місця призначення, зазначеними асортиментом, кількістю та вартістю товару) у двох примірниках для кожного закладу охорони здоров’я;

- повідомлення про доставку обладнання на баланс закладу охорони здоров’я – у двох примірниках для кожного закладу охорони здоров’я;

- реєстр медичного обладнання з указанням серійних номерів виробів, що поставляються, кожного закладу охорони здоров’я.

Зобов’язання відповідача щодо поставки обладнання вважаються виконаними у повному обсязі з моменту надання одержувачу всіх відповідно оформлених підтверджуючих документів, вказаних у п.п. 4.3, 4.4 договору, та підписання сторонами трьохстороннього акту виконаних робіт.

Системне тлумачення п. п. 4.1, 4.3,4.4, 4.5, 5.2 та 5.3 договору поставки, зміст яких наведено вище, дає підстави зробити висновок, що під поставкою обладнання в даному договорі розуміється сукупність дій, що мають бути вчинені відповідачем відносно позивача, третьої особи та закладів охорони здоров’я (кінцевих одержувачів), а саме: поставка товару позивачу, прийняття зазначеного товару відповідачем від позивача на відповідальне зберігання для транспортування до закладів охорони здоров’я, в яких відповідач повинен здійснити пусконалагоджувальні роботи обладнання та навчити методам роботи з ним працівників. Всі зазначені дії відповідач повинен був вчинити до 04.02.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, трьохсторонніх актів здачі-прийняття пусконалагоджувальних робіт, навчання роботі персоналу та передачі в експлуатацію медичного обладнання згідно з договором поставки № 91Т-2007 від 19.10.2007 року, що підписані між позивачем, відповідачем та керівником закладу охорони здоров’я, та актів проведення навчання згідно з договором № 91Т-2007 від 19.10.2007 року, що підписані між відповідачем та керівником “Закладу охорони здоров’я”, який є кінцевим одержувачем, доставка обладнання в повному обсязі відповідачем була здійснена:

- по видатковій накладній № 20174 від 11.04.2008 року на суму 198 000 грн. здійснено монтаж, пусконалагоджувальні роботи, навчання медичного персоналу, введено в експлуатацію та передано Дворічанській ЦРЛ Харківської області 09.12.2008 року (Акти № 91/09/2 від 09.12.2008 року). При цьому, з 26.06.2008 року по 10.11.2008 року приміщення не були готові до проведення монтажу і введення в експлуатацію рентгенівської системи, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту перевірки поставки та готовності до монтажу і введення в експлуатацію комплексу рентгенівської діагностики;

- по видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року на суму 198 000 грн. здійснено монтаж, пусконалагоджувальні роботи, навчання медичного персоналу, введено в експлуатацію та передано ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) 29.04.2008 року (Акти № 91/36 від 29.04.2008 року);

- по видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року на суму 198 000 грн. здійснено монтаж, пусконалагоджувальні роботи, навчання медичного персоналу, введено в експлуатацію та передано ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) 01.09.2008 року (Акти № 91/35 від 01.09.2008 року);

- по видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року на суму 198 000 грн. здійснено монтаж, пусконалагоджувальні роботи, навчання медичного персоналу, введено в експлуатацію та передано ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) 17.12.2008 року (Акти № 91/34 від 17.12.2008 року);

- по видатковій накладній № 20168/2 від 18.07.2008 року на суму 198 000 грн. здійснено монтаж, пусконалагоджувальні роботи, навчання медичного персоналу, введено в експлуатацію та передано Дитячій поліклініці № 2 Деснянського району міста Києва 09.01.2009 року (Акти № 91 від 09.01.2009 року). При цьому, з 30.05.2008 року по 18.07.2008 року та з 01.09.2008 року по 09.01.2009 року приміщення не були готові до проведення монтажу і введення в експлуатацію рентгенівської системи, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Актів перевірки поставки та готовності до монтажу і введення в експлуатацію комплексу рентгенівської діагностики.

Таким чином, відповідачем були порушені встановлені договором строки виконання зобов’язання щодо поставки обладнання. Факт прострочення терміну поставки медичного обладнання не заперечується і самим відповідачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.9.1. договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, передбачених п.4.1., 4.3., 4.4. договору постачальник (відповідач) сплачує на рахунок одержувача (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не введеного в експлуатацію комплекту обладнання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується на рахунок позивача штраф у розмірі 7% вартості простроченого товару.

Терміни, на які прострочено відповідачем поставку по кожному з закладів охорони здоров’я, розміри нарахованих пені та штрафу зазначено у доданому позивачем до позовної заяви розрахунку пені та штрафних санкцій та в поясненнях, наданих позивачем на вимогу апеляційного суду.

При цьому:

- по поставці обладнання згідно видаткової накладної № 20174 від 11.04.2008 року до Дворічанської ЦРЛ Харківської області позивачем нараховано пеню за 172 дні прострочення з 04.02.2008 року по 09.12.2008 року (не нараховується з 26.06.2008 року по 10.11.2008 року – час, коли приміщення не були готові до встановлення обладнання та його монтажу) у розмірі 22 392, 99 грн. та штраф за прострочення понад 30 днів в розмірі 13 860 грн.;

- по поставці обладнання згідно видаткової накладної № 20181 від 11.04.2008 року до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) позивачем нараховано пеню за 85 днів прострочення з 04.02.2008 року по 29.04.2008 року у розмірі 11 066, 30 грн. та штраф за прострочення понад 30 днів в розмірі 13 860;

- по поставці обладнання згідно видаткової накладної № 20181 від 11.04.2008 року до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) позивачем нараховано пеню за 210 днів прострочення з 04.02.2008 року по 01.09.2008 року у розмірі 27 340, 27 грн. та штраф за прострочення понад 30 днів в розмірі 13 860 грн.;

- по поставці обладнання згідно видаткової накладної № 20181 від 11.04.2008 року до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) позивачем нараховано пеню за 317 днів прострочення з 04.02.2008 року по 17.12.2008 року у розмірі 41 270, 79 грн. та штраф за прострочення понад 30 днів в розмірі 13 860 грн.;

- по поставці обладнання згідно видаткової накладної № 20168/2 від 18.07.2008 року до Дитячої поліклініки № 2 Деснянського р-ну м. Києва позивачем нараховано пеню за 161 день прострочення з 04.02.2008 року по 09.01.2009 року (не нараховується з 30.05.2008 року по 18.07.2008 року та з 01.09.2008 року по 09.01.2009 року – час, коли приміщення не були готові до встановлення обладнання та його монтажу) у розмірі 20 960, 88 грн. та штрафу за прострочення понад 30 днів в розмірі 13860 грн.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів встановила, що позивачем при здійснені розрахунку пені помилково застосовано по всім простроченим поставкам облікову ставку Національного банку України – 12,000 %, в той час як у період до 30.04.2008 року зазначена ставка становила 10,000%. Крім того, по деяким простроченим поставкам позивачем нараховано пеню з порушенням приписів ст. 232 ГК України, відповідно до ч. 6 якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Таким чином, за перерахунком колегії суддів розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає:

1. По видатковій накладній № 20174 від 11.04.2008 року (поставка до Дворічанської ЦРЛ Харківської області) розмір пені становить 20 470, 82 грн. (за період з 26.06.2008 року по 10.11.2008 року не нараховується):

- з 04.02.2008 року по 29.04.2008 року при обліковій ставці НБУ - 10% за 86 днів прострочення - 2 х 10 х 86 х 198 000 / 366 / 100 = 9 304, 92 грн.;

- з 30.04.2008 року по 25.06.2008 року та з 11.11.2008 року по 09.12.2008 року при обліковій ставці НБУ - 12% за 86 днів прострочення – 2 х 12 х 86 х 198 000 / 366 / 100 = 11 165, 90 грн.

2. По видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року (поставка до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад)) розмір пені становить 9 304, 92 грн.:

- з 04.02.2008 року по 29.04.2008 року при обліковій ставці НБУ – 10% за 86 днів прострочення – 2 х 10 х 86 х 198 000 / 366 / 100 = 9 304, 92 грн.

(де 366 – кількість днів у 2008 исокосному році);

3. По видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року (поставка до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) розмір пені становить 21 899, 02 грн.:

- з 04.02.2008 року по 29.04.2008 року при обліковій ставці НБУ - 10% за 86 днів прострочення – 2 х 10 х 86 х 198 000 / 366 / 100 = 9 304, 92 грн.;

- з 30.04.2008 року по 04.08.2008 року при обліковій ставці НБУ - 12% за 97 днів прострочення – 2 х 10 х 97 х 198 000 /366 / 100 = 12 594, 10 грн. (де 366 – кількість днів у 2008 високосному році).

4. По видатковій накладній № 20181 від 11.04.2008 року (поставка до ГУОЗ Львівської ОДА (централізований склад) розмір пені становить 21 899, 02 грн.:

- з 04.02.2008 року по 29.04.2008 року при обліковій ставці НБУ - 10% за 86 днів прострочення – 2 х 10 х 86 х 198 000 / 366 / 100 = 9 304, 92 грн.;

- з 30.04.2008 року по 04.08.2008 року при обліковій ставці НБУ - 12% за 97 днів прострочення – 2 х 10 х 97 х 198 000 /366 / 100 = 12 594, 10 грн. (де 366 – кількість днів у 2008 високосному році).

5. По видатковій накладній № 20168/2 від 18.07.2008 року (поставка до Дитячої поліклініки № 2 Деснянського р-ну м. Києва) розмір пені становить 18 912, 79 грн. (за період з 30.05.2008 року по 18.07.2008 року та з 01.09.2008 року по 09.01.2009 року пеня не нараховується):

- 04.02.2008 року по 29.04.2008 року при обліковій ставці НБУ - 10% за 86 днів прострочення – 2 х 10 х 198 000 / 366 / 100 = 9 304 , 92 грн.;

- з 30.04.2008 року по 29.05.2008 року та з 19.07.2008 року по 31.08.2008 року при обліковій ставці НБУ – 12% за 74 дні прострочення – 2 х 12 х 74 х 198 000 / 366 / 100 = 9 607, 87 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки товару за розрахунком колегії суддів підлягає частковому задоволенню в розмірі 92 486, 57 грн.

Часиною 2 статті 549 ГПК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок штрафу, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 69 300 грн. штрафу за прострочення поставки товару по кожній накладній понад 30 днів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 92 486, 57 грн. пені за порушення строків поставки товару та 69 300 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 10 000 грн. адвокатських витрат за надання правової допомоги адвокатом щодо захисту інтересів позивача у суді першої інстанції, слід зазначити наступне.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Тобто, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами.

З матеріалів справи вбачається, що для захисту інтересів Державного підприємства по забезпеченню медичних установ ”Укрмедпостач” у господарському суді між останнім та адвокатом Кохановським В.В., який діє на підставі Свідоцтва про адвокатську діяльність № 3336 від 29.05.2008 року, було укладено договір № 20 від 11.06.2009 року про надання адвокатських послуг, відповідно до якого виконавець – адвокат Кохановський Володимир Віталійович зобов’язується надати замовнику - Державному підприємству по забезпеченню медичних установ ”Укрмедпостач” МОЗУ правову допомогу щодо захисту інтересів останнього в Господарському суді міста Києва стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” за договором поставки № 91Т від 19.10.2007 року пені та штрафу на суму 192 331, 23 грн. Сплата позивачем витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн. підтверджується платіжним дорученням № 52 від 11.06.2009 року.

Відповідно до ч. 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи при частковому задоволені позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги ДП по забезпеченню медичних установ “Укрмедпостач” підлягають частковому задоволенню, колегія суддів, здійснивши розрахунок витрат на оплату послуг адвоката, прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 411, 87 грн. витрат на оплату послуг адвоката у суді першої інстанції.

При цьому, в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача було подано заяву про розподіл судових витрат, в якій останній просив у разі відмови в задоволенні скарги судові витрати з оплати послуг адвоката у справі покласти на відповідача.

Щодо даної заяви, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки вимоги по даній заяві, що випливають з правових відносин з надання послуг, є предметом самостійного позову, який позивачем може бути подано до місцевого господарського суду.

Пунктом 38 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” встановлено, що від сплати державного мита звільняються державні замовники та виконавці державного замовлення - за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб.

Таким чином, державне підприємство по забезпеченню медичних установ “Укрмедпостач” при звернені з позовом про стягнення з відповідача пені і штрафу за неналежне виконання останнім зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб, від сплати державного мита звільнено.

Частиною 3 ст. 49 ГПК України встановлено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 198,52 грн., а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 617, 87 грн. за подання позовної заяви та 808, 94 грн. за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача. У зв’язку з наведеним апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства для постачання медичних установ “Укрмедпостач” на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 року у справі № 38/363 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 року у справі № 38/363 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 17; код ЄДРПОУ 34809414, р/р 260083014789 в АБ “Національні інвестиції”, МФО 300498) на користь Державного підприємства для постачання медичних установ “Укрмедпостач” (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29, код ЄДРПОУ 04653147, р/р 37124012000621 ГУДК України у місті Києві, МФО 820019) грн. 92 486 (дев’яносто дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 57 коп. пені, 69 300 (шістдесят дев’ять тисяч триста) грн. штрафу, 8 411 (вісім тисяч чотириста одинадцять) грн. 87 коп. витрат на послуги адвоката. В частині стягнення 30 544, 66 грн. пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 17; код ЄДРПОУ 34809414, р/р 260083014789 в АБ “Національні інвестиції”, МФО 300498) в доход Державного бюджету України 1 617 (одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. 87 коп. державного мита, 198 (сто дев’яносто вісім) грн. 52 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” (01015, м. Київ, вул. Панфіловців, 17; код ЄДРПОУ 34809414, р/р 260083014789 в АБ “Національні інвестиції”, МФО 300498) в доход Державного бюджету України 808, 94 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5.Матеріали справи № 38/363 направити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

26.04.10 (відправлено)