Постанова № 9274248, 13.04.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2010 р.                                                                       справа № 2а-3672/10/0570

час прийняття постанови: 14-30

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Соколової О.А.

при секретарі                                                  Шмітько А.В.

головуючого                     - судді          Соколової О.А.

при секретарі                     - Шмітько А.В.

за участю:

представників позивача           - Дзими О.Г., Чеверди Г.О.

представника відповідача - Фролової Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Донецьквантажтранс» до державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.02.2010 року № 0003981500/0/1680, № 0003991500/0/1681, № 0004001500/0/1682,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Донецьквантажтранс» звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.02.2010 року № 0003981500/0/1680, № 0003991500/0/1681, № 0004001500/0/1682.

В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідачем прийнято та направлено на адресу підприємства повідомлення-рішення від 04.02.10р.: № 0003981500/0/1680 на суму 13425.77 грн., № 0003991500/0/1681 на суму 4570.23 грн., № 0004001500/0/1682 на суму 20523.11 грн. про нарахування штрафних (фінансових) санкцій на підставі акту № 745 від 02.02.2010р. невиїзної документальної перевірки.

Проте, позивач не згоден з прийнятими повідомленнями - рішеннями та зазначив, що п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, вказану в наданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного терміну, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 для надання податкової декларації.

Як вказує позивач, підприємством 18.01.2008р. була подана до інспекції податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2007р., у якій були визначені податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 170 384 грн., яка була часткова сплачена.

Проте, як зазначає позивач, в акті перевірки відповідачем зазначено, що оплата податку здійснена позивачем в рахунок переплати, якої саме податковим органом не зазначено. Також, позивач вказує на те, що п/п № 5962 від 30.09.2008р. підприємством було здійснено сплату податку на додану вартість за серпень 2008 року у сумі 50900 грн.

Крім того, позивач звернув увагу суду на те, що податковим законодавством України не передбачено право податкового органу змінювати призначення платежу, який вказаний платником податку в платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Відповідач надав суду заперечення проти, в яких зазначив, що відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а вразі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) – рівних пропорціях. На підставі цього, вважає свої дії щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень правомірними та обґрунтованими. Тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені в обґрунтування позову. Просили позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення аналогічні тим, які викладені у запереченнях проти позову. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Донецьквантажтранс» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 25.12.2006 року /а.с. 35/; включено до ЄДРПОУ за № 34828840 /а.с. 32/; є платником податку на додану вартість /а.с. 34/; перебуває на податковому обліку як платник податків в державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька з 26.12.2006р. за № 4642 /а.с. 33/; діє на підставі статуту, затвердженого наказом Міністром вугільної промисловості України № 615 від 21.12.2006р. /а.с. 30-31/.

02.02.2010 року податковим органом проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість ДП «Донецьквантажтранс», результати якої викладені у акті невиїзної документальної перевірки № 743 від 02.02.2010 року /а.с. 12-13/.

На підставі зазначеного акту перевірки 04 лютого 2010 року державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій:

-          № 0003981500/0/1680 на суму 13425.77 грн. (50%) /а.с. 6/;

-          № 0003991500/0/1681 на суму 4570.23 грн. (50%) /а.с. 7/;

-          № 0004001500/0/1682 на суму 20523.11 грн. (50%) /а.с. 8/.

Як вбачається із зазначених податкових повідомлень-рішень правовою підставою їх прийняття податковим органом визначена норма підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ.

18 січня 2008 року підприємством до податкового органу була надана декларація з податку на додану вартість за грудень 2007 року, в якій позивач самостійно визначив суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 170384.00 грн. /а.с. 9-10/.

Відповідно до підпункту 17.1.7. пункту 17.1 статті 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 і підпункту 6.1.7. Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р. № 110, зареєстрованої Мін'юстом України 23.03.2001р. за № 268/5459 (далі - Інструкція), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, з наведеної правової норми вбачається, що штраф податковим органом застосовується до платника податку у випадках не сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у встановлені строки та нараховується після погашення такого податкового боргу.

В силу п. 1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання це - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Строки сплати узгодженого податкового зобов'язання визначені п.5.3. ст.5 наведеного Закону, де п.п. 5.3.1 встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як вбачається із акту невиїзної документальної перевірки № 743 від 02.02.2010р. податковим органом зазначено, що позивачем несвоєчасно сплачені узгоджені суми податкових зобов’язань, зокрема, за грудень 2007 року, у зв’язку з чим встановлено порушення граничного терміну сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 170384 грн. за грудень 2007 року.

Проте, платіжними дорученнями № 3422 від 28.01.2008 року на суму 20000.00 грн. /а.с. 16/ та № 3443 від 30.01.2008 року на суму 25000.00 грн. /а.с. 15/ з призначенням платежу «Уплата НДС в бюджет за декабрь 2007г. Без ПДВ» позивач підтвердив своєчасність часткової сплати податкового зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2007 року.

Стосовно того, що податковим органом у акті перевірки зазначено про зарахування коштів, які були внесені підприємством у рахунок сплати податкового зобов’язання з податку на додану вартість за серпень 2008 року, у рахунок сплати податкового зобов’язання за грудень 2007 року, суд зазначає, що у платіжних дорученнях від 30.09.2008р. за №№ 235, 5961, 5962 підприємством визначено призначення платежу «Уплата НДС в бюджет за август 2008г. по сроку на 30.09.2008. Без ПДВ».

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону № 2181 передбачено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з п. 3.1.1 ст. 3 Закону України № 2181 активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181 визначено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково і сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Виходячи із аналізу вказаних нормативних положень суд дійшов висновку, що норми Закону № 2181 дійсно передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, зазначені вище норми цього ж Закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому слід звернути увагу на те, що нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181 податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п. 1.3 Закону включає суму пені), на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовуються на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу, або якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Зазначене свідчить про те, що податковий орган не мав права розділяти суму, яка призначалась позивачем на погашення податку на додану вартість по декларації за серпень 2008 року, на погашення боргу попереднього періоду – за грудень 2007 року, оскільки підприємством у платіжних дорученнях від 30 вересня 2008 року № 5962, № 235, № 5961 вказано конкретне призначення платежу.

Також, суд дійшов висновку про те, що жодною нормою Закону не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (про що зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення за відповідним податком нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 Закону № 2181 передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, дійсно норми пп. 8.6.2 ст. 8 Закону № 2181 з урахуванням положень пп. "б" пп. 8.6.1 ст. 8 цього ж Закону не встановлюють заборону для платника податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

Крім того, у будь-якому випадку відповідач не мав права направляти зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобов’язань інших податкових періодів.

Суд не приймає посилання відповідача на правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу з посиланням на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов’язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов’язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов’язок саме контролюючого органу (у даному випадку – органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов’язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування.

Суд зазначає, що відповідач відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Позов державного підприємства «Донецьквантажтранс» до державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.02.2010 року № 0003981500/0/1680, № 0003991500/0/1681, № 0004001500/0/1682 - задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 04.02.2010 року № 0003981500/0/1680 на суму штрафу в розмірі 13425.77 грн., від 04.02.2010 року № 0003991500/0/1681 на суму штрафу в розмірі 4570.23 грн., від 04.02.2010 року № 0004001500/0/1682 на суму штрафу в розмірі 20523.11 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Донецьквантажтранс» (83012, м. Донецьк, вул. Словацька, 12; р/р 260069800418 у філії № 2 ВАТ АКБ «Капітал» м. Донецька, МФО 335656, код ЄДРПОУ 34828840) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 13 квітня 2010 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений та підписаний 18 квітня 2010 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Соколова О. А.