Рішення № 92697063, 05.11.2020, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/4082/16-ц

Провадження № 2/591/923/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором –

встановив:

Прозивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і свої вимоги мотивує тим, що 24 лютого 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 6 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, станом на 31.07.2016 року, у загальному розмірі 13922,52 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 461,52 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 9221,83 грн., заборгованості за пенею та комісією - 3100,00 грн., а також штрафу - 500,00 грн. та 639,17 грн., яку позивач разом судовими витратами просить стягнути з відповідача.

Представник позивача викладені у позові обгрунтування підтримав, просить суд слухати справу у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дмитренко В.В. в письмовій заяві поданій суду просить суд слухати справу у його відсутність, проти позову заперечує. Надав суду відзив на позов, в якому виклав свої заперечення проти позову.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановлені фактичні обставини, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного: Судом встановлено, що 24 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (у зв`язку із зміною типу банку, змінено найменування банку з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 6 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до заяви сторонами погоджено базову відсоткову ставку за користування кредитними коштами 3,0 % на місяць (36,00% на рік). Свої зобов`язання за договором банк виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 13922,52 грн., з якої: заборгованості за кредитом - 461,52 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 9221,83 грн., заборгованості за пенею та комісією - 3100,00 грн., а також штрафу - 500,00 грн. та 639,17 грн..

Правовідносини, які виникли між сторонами відносяться до договірних та насамперед регулюються відповідними нормами Цивільного Кодексу України та умовами укладеного ними договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язань. Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Зі ст. 1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором, відповідач допустив порушення зазначених вище норм законодавства та умов договору. Щодо вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом. Як вбачається з розрахунку заборгованості, що є додатком до позову, позивачем, нараховувались відсотки до 31 липня 2016 року включно, а сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту, який відповідає строку дії картки, а саме по 31 січня 2009 року включно. Кредитні кошти останній раз знімалися в банкоматі 30 жовтня 2008 року (103 грн. з комісією) та в подальшому були лише нарахування по процентам та неустойці. А тому, в частині вимог позивача щодо стягнення заборгованості по процентам, нарахованим відповідно до умов договору, за період з 01.02.2009 року по 31.07.2016 року включно, варто зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Тобто, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи, що сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту, який відповідає строку дії картки, а саме по 31 січня 2009 року включно, слід дійти висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення договірних процентів за користування кредитом, нарахованих після закінчення строку кредитування, тобто, з 01.02.2009 року по 31.07.2016 року включно. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), суд зазначає наступне. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). Отже, неустойка за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді неустойки була передбачена договором.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим, розрахунки щодо нарахування неустойки позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах та правилах. Вимоги про стягнення з відповідача неустойки не грунтуються на відповідному письмовому правочині, оскільки, як зазначалося вище, сама заява позичальника таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було. Також, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Отже, станом на 31 січня 2009 року (кінцевий термін повернення кредиту), відповідач мав заборгованість - 5629,36 грн., яка складалась з наступного: 5279,69 грн. - заборгованість за кредитом; 349,67 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом. Однак, з розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 01 лютого 2009 року — по 31 липня 2016 року погашено заборгованості на загальну суму 9444,53 грн. (підтверджується п`ятнадцятою колонкою розрахунку заборгованості). Зазначені кошти банком самостійно спрямовано в тому числі на погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим після закінчення строку кредитування, що підтверджується одинадцятою колонкою розрахунку заборгованості, що є додатком до позову. Тому, заборгованість за договором № б/н від 24 лютого 2007 року перед ПриватБанком відсутня та наявна переплата: 9 444,53 грн. - 5 629,36 грн. = «+3 815,17 грн.» А вимоги позивача про стягнення заборгованості за наданим кредитом (тілом кредита) та по процентам за користування кредитом є необґрунтованими. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі викладеного, проаналізувавши надані сторонами докази, розрахунки, суд вважає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Оскільки, у задоволенні позову відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 551, 598, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 11 -13, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити в зв`язку з необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 листопада 2020 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО