Ухвала суду № 92623481, 03.11.2020, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/3114/18

провадження № 6/0285/67/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого – судді Мозгового В. Б.

за участю секретаря судового засідання Горбатюк І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Євгенії Олегівни (далі – заявник) про визначенні частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами

в с т а н о в и в :

Заявник звернувся з поданням до суду в якому просить визначити ОСОБА_1 1/2 частину гаражу 136 та земельної ділянки, кадастровий номер 1811000000:00:036:0572, пл. 0,0033 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , якими він володіє спільно з іншими особами, а також визначити 1/2 частину гаражу НОМЕР_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 1811000000:00:036:0409, пл. 0,0025 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування подання зазначає, що у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження ВП №62614741щодо виконання рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області №285/3114/18, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №010/0031/82/0079746 від 01.12.2011 р. у сумі 227305,62 грн. ОСОБА_1 з 13.09.1980 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 .. В період шлюбу ними було придбане вищезазначене майно.

Заявник посилаючись на те, що оскільки зазначене майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, а також на те, що наданий час відсутня можливість звернути стягнення на майно належне боржнику без визначення його частки, просить суд подання задовольнити.

Заявник в судове засідання не прибув, направив заяву про розгляд подання у його відсутності.

Від представника стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшло клопотання про слухання справи за його відсутності, подання просить задовольнити.

Представник боржника ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутності, в задоволенні подання просить відмовити оскільки майно належить дружині боржника ОСОБА_3 на праві особистої власності.

Заінтересована особа ОСОБА_3 на розгляд справи не прибула, подала письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні подання приватного виконавця, в зв`язку з тим, що зазначене в поданні майно є її особистою приватною власність оскільки було придбано на підставі договору дарування та приватизації.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 443 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно частини 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 1811000000:00:036:0572, пл. 0,0033 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , була набута ОСОБА_3 в 2016 році під час шлюбу внаслідок її приватизації, а земельна ділянка, кадастровий номер 1811000000:00:036:0409, пл. 0,0025 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , була набута ОСОБА_3 в 2015 році під час шлюбу на підставі договору дарування.

Отже, виходячи з встановлених обставин, суд приходить до висновку, що земельні ділянки в силу ч. 1 ст. 57 СК України є особистою власністю ОСОБА_3 ..

Також встановлено, що на вищезазначених земельних ділянках після набуття їх ОСОБА_3 у власність, під час шлюбу з боржником ОСОБА_1 , було збудовано гаражі під № НОМЕР_1 , земельна ділянка кадастровий номер 1811000000:00:036:0409, пл. 0,0025 га та № НОМЕР_2 , земельна ділянка кадастровий номер 1811000000:00:036:0572, пл. 0,0033 га /а.с.8-11/.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (постанова ВСУ №716/53/15-ц від 15.11.2017 р).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що подання не містить безспірних доказів, які б давали суду підстави прийти до висновку, що зазначене в поданні майно належить боржнику ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, в зв`язку з чим подання задоволенню не підлягає.

Також суд звертає увагу приватного виконавця, що вона не позбавлена права на звернення до суду в порядку позовного провадження (постанова ВП ВС №2-24/494-2009 від 06.10.2020 р).

Керуючись ст. ст. 260, 261, 443 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Євгенії Олегівни про визначенні частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами — відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області.

Повний текст ухвали виготовлено 03 листопада 2020 року.

Головуючий