Рішення № 92587303, 03.11.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р.Справа № 922/2554/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши, в порядку статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (вх. № 25167 від 28 жовтня 2020 року) про розподіл судових витрат у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Юнікон», місто Дніпро,

до Державного підприємства «Завод Електроважмаш», місто Харків,

про стягнення 64 330,42 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження перебувала справа № 922/2554/20 за позовом приватного акціонерного товариства «Юнікон» до Державного підприємства «Завод Електроважмаш», про стягнення інфляційних втрат та 1% річних за договором № 238/10-60-ВК від 02 листопада 2017 року у розмірі 64 330,42 грн. з яких 6 052,65 грн. 1% річних та 58 277,77 грн. втрати від інфляції.

20 жовтня 2020 року, рішенням господарського суду Харківської області, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Завод Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» 5 875,26 грн. 1 % річних та 58 277,77 інфляційних втрат, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 096,20 грн.

В рішенні суду зауважено, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат в розмірі 7 000,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму, охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

26 жовтня 2020 року (тобто в межах п`ятиденного строку, з урахуванням вихідних днів) позивач направив до суду заяву щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у якій просить стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн.

Враховуючи, що додаткове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то й і заява позивача підлягає розгляду в тому самому порядку.

Розглянувши заяву позивача про розподіл судових витрат за правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Визначальним для цілей розподілу судових витрат є: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи. 20 вересня 2019 року між адвокатом Макотченко Л.М. (адвокат) та Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, у відповідності до якого адвокат надає клієнту правову (правничу) допомогу, за переліком визначеним у пункту 1.1. договору. Сторонами договору у пункті 2.1, 2.2 договору узгоджено, що за отримання клієнтом від адвоката правової (правничої) допомоги за даним договором клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого та строк його виплати визначається сторонами шляхом підписання протоколу узгодження вартості правової (правничої) допомоги. Додатковою угодою від 10 вересня 2020 року сторони погодились викласти пункт 5 договору в іншій редакції та пункт 4.3. договору, вказавши, що адвокат є фізичною особою – підприємцем. Протоколом узгодження вартості правової (правничої) допомоги від 10 серпня 2020 року сторони домовились щодо вартості гонорару адвоката за надання правової (правничої) допомоги та визначили п`ятиденний строк на протязі якого клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар за надання правової (правничої) допомоги. 23 жовтня 2020 року адвокатом на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 20 вересня 2019 року було сформовано рахунок-фактура на загальну суму 8 000,00 грн. 26 жовтня 2020 року клієнт. на виконання договірних зобов`язань, перерахував адвокату грошові кошти в сумі 8 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13055.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами Макотченко Л.М. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони. суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого позивачем акту прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 23 жовтня 2020 року слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом Макотченко Л.М. надано наступний перелік послуг: - вивчення матеріалів справи з визначенням судових перспектив з підготування аналітичної довідки щодо судової справи (2 000,00 грн.); - складання позовної заяви (3 600,00 грн.); - складання відповіді на відзив ( 2 400,00 грн.)

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.

Перш за все, суд враховує, що позовна заява була сформована та підписана адвокатом Г.В. Колодочка, на підтвердження повноважень якого було представлено довіреність № 2 від 11 вересня 2019 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ДП № 4209 від 23 березня 2019 року. Станом на час прийняття рішення та у заяві про розподіл судових витрат, позивачем не представлено докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн., яка надана адвокатом Г.В. Колодочка.

Як-то вказано вище та слідує з матеріалів справи, адвокатом Макотченко Л.М. було сформовано та підписано лише заяву по суті справи - відповідь на відзив і яка була подана із значними недоліками, що зумовило суд постановити ухвалу суду від 17 вересня 2020 року.

30 вересня 2020 року, на виконання ухвали суду, позивачем усунуто недоліки, які містила відповідь на відзив, та ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року дана заява прийнята до розгляду. При цьому, суд, через ефективну реалізацію процесуальних прав учасників справи, в сенсі оцінки розумності тривалості розгляду справи, керуючись нормами статті 119 Господарського процесуального кодексу України, продовжив позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив до 06 жовтня 2020 року.

Отже, з урахуванням викладеного, фактично адвокатом Макотченко Л.М. надано правову допомогу клієнту через формування відповіді на відзив з приводу вказаних у відзиві відповідача доводів (подання відповіді на відзив). Інший перелік послуг, який вказаний у акті прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 23 жовтня 2020 року (складання позовної заяви (3 600,00 грн.), не підтверджено матеріалами справи.

З урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції адвокатом Макотченко Л.М., суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення 2 400,00 грн. як вартості щодо складання відповіді на відзив, оскільки дана сума не відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі, у зв`язку з чим компенсації вартості виконаної роботи підлягає стягненню з відповідачів лише у сумі 2 000,00 грн. Крім того, судом встановлено значні недоліки, яка містила дана заява по суті справи, про які зазначено вище, за текстом даного додаткового рішення.

Визначення судових перспектив з підготування аналітичної довідки щодо судової практики, яка оцінена в розмірі 2 000,00 грн., не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаної послуги не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі № 9901/264/19 від 04 листопада 2019 року.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що в даному разі застосовується імперативні вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, які визначають присічний строк на подання доказів понесення на надання професійної (правничої) допомоги, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. А тому, є помилковою позицію позивача з посиланням на частину 2 статті 244 Господарського процесуального кодексу України в частині строків подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 123, 126, 129, 232-236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Заяву Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (вх. № 25167 від 28 жовтня 2020 року) про розподіл судових витрат у справі задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Завод Електроважмаш» (61089, м. Харків, просп. Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (49005, місто Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28 А, ідентифікаційний код юридичної особи 23647176) витрати на професійну допомогу в сумі 2 000,00 грн.,

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей256,257 ГПК Українита з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "03" листопада 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2554/20