Рішення № 9257808, 22.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 квітня 2010 р. Справа 7/29-10

за позовом: Фізичної - особи підприємецяОСОБА_2, м.Вінниця

до: Приватного науково - виробничого підприємства "ЗалізоБетонЦентр", с.Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницької області

про стягнення 221074,07 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: ОСОБА_2 - ФОП паспорт серія АВ НОМЕР_2 виданий 30.11.2001 року;

адвокат ОСОБА_3 - член адвокатського об'єднання ВОКА свідоцтво № НОМЕР_3 від 23.06.1997 року;

відповідач: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Приватного науково - виробничого підприємства "ЗалізоБетонЦентр" на користь Фізичної - особи підприємця ОСОБА_2 221 074,07 грн.. з яких 198185,41 грн. боргу, 13301,41 грн. пені, 1855,02 грн. 3 % річних та 7729,23 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 02.03.2010 року порушено провадження у справі № 7/29-10, розгляд якої призначено на 08.04.2010 року та зобов'язано позивача та відповідача забезпечити явку в судове засідання представників сторін з доказами про повноваження та надати необхідні докази для вирішення спору.

Відповідач в судове засідання 08.04.2010року не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів. При цьому суд відзначає, що конверт з ухвалою про порушення провадження у справі що надсилався відповідачу повернувся на адресу суду без зазначення причин невручення кореспонденції адресату.

З огляду на неявку відповідача, ненадання ним витребуваних доказів та необхідністю забезпечення принципу змагальності при розгляді господарського спору відповідно ст. 43 ГПК України розгляд справи було відкладено до 22.04.2010 року.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився не надав відзиву на позовну заяву та будь яких доказів в заперечення позову.

При цьому суд констатує, що відповідач про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, свідченням чого є те, що 19.04.2010 року відповідачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване перебуванням його директора у відряджені.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Відповідно до усної домовленості ФОП ОСОБА_2 здійснював поставку цементу на користь ПНВП "ЗалізоБетонЦентр", що підтверджується накладними, податковими накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с. 10-33, т. 1).

Так за період з 30.05.2008 року до 07.09.2009 року на підставі вказаних накладних позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 620680,80 грн..

Відповідачем в свою чергу в період з 07.05.2008 року до 22.02.2010 року проведено розрахунок грошовими коштами та товарно-матеріальними цінностями на загальну суму 420658,50 грн..

У зв'язку з тим, що решта оплати відповідачем не проводилась позивач 14.01.2010 року звернувся з претензією до відповідача про сплату заборгованості (а.с.81, т.1).

Відсутність реагування відповідача на заявлену претензію спонукала позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості з відповідача до господарського суду Вінницької області.

Також судом встановлено, що при звернення із позовом до суду позивач в обґрунтування суми боргу в розмірі 198185,41 грн. надав акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.05.2008 року по 19.02.2010 року підписаний та скріплений печатками двох сторін (а.с.37, т1).

При цьому суд з огляду на наявність у вказаному акті звірки станом на 01.05.2008 року дебіторського сальдо в розмірі 1836,89 грн. у відповідача зазначає, що сторони погодились на його існування у вказаному розмірі підписавши вказаний акт.

Окрім того, 31.12.2009 року між сторонами було підписано угоду про залік зустрічних однорідних зобов'язань в якому сторони визначили наявність заборгованості відповідача перед позивача станом на 31.12.2009 року у розмірі 245836,41 грн. та наявність заборгованості позивача перед відповідачем станом на 31.12.2009 року у розмірі 47651,00 грн.. В результаті укладення даної угоди сторони погодили проведення взаємозаліку на погашення заборгованості на суму 47651,00 грн..

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при звернені до суду позивачем заявлено до стягнення 198185,41 грн. основного боргу.

Однак в судовому засіданні позивачем подано довідку щодо руху коштів з відповідачем за період з 01.05.2008 року по 22.04.2010 року з якої вбачається, що при зверненні з позовом до суду позивачем не було враховано, останню проплату за товар, яка було здійснена відповідачем 22.02.2010 року на суму 1000,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З врахуванням встановлених обставин між сторонами виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

14.01.2010 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою про сплату боргу, факт надіслання якої підтверджується неявною в матеріалах справи квитанцією (а.с. 80, т. 1), після чого (19.02.2010 року) між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунок згідно якого сальдо на користь позивача складає 198185,41 грн.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи викладене суд частково задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 197185,41 грн. та одночасно відмовляє в стягнені 1000,00 грн. боргу з мотивів того, що вказану суму боргу було погашено відповідачем до звернення позивача з позовом до суду.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 13304,41 грн. за результатами розгляду якої суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином законодавець встановив поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).

Враховуючи те, що між сторонами не було укладено договір, а отже не обумовлено розмір та підстави забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7729,23 грн. інфляційних втрат та 1855,02 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіркою правильності нарахування індексу інфляції та 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем, які полягають в математичних помилках допущених позивачем при розрахунках. Однак, оскільки судом в результаті перерахунку отримано більші суми ніж вказав у своєму розрахунку позивач позовні вимоги в цій частині (3% річних та інфляційні втрати) підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд здійснюючи перевірку інфляційних втрат та 3 % річних виходив з приписів ст.692 ЦК України. Крім того, судом було враховано те, що 22.02.2010 року відповідачем було здійснено проплату в сумі 1000,00 грн., однак навіть і в цьому разі суми отримані судом були більшими ніж вказав позивач.

Крім цього, судом розглянуто вимоги про стягнення адвокатських витрат у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 23.02.2010 року між адвокатом ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 2 про надання адвокатських послуг відповідно до якого адвокат зобов'язалась здійснити представництво інтересів довірителя по господарській справі за позовом до ПНВП "ЗалізоБетонЦентр".

Також суду надано платіжне доручення № 7 від 25.02.2010 року в підтвердження здійснення оплати послуг адвоката (а.с. 85, т. 1).

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при цьому суд звертає увагу на п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в зв'язку з чим зменшує розмір вимоги позивача в частині оплати адвокатських послуг до 2000,00 грн.. При цьому судом взято до уваги нескладність справи (стягнення боргу за продукцію, наявність угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням відмови в частині стягнення пені, часткової відмови в стягнені основного боргу, а також зменшення розмір витрат на послуги адвоката.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 2210,75 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 25.02.2010 року № 6. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 221074,07 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 2210,74 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

За письмовим клопотанням позивача 22.04.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на адвокатські послуги до 2000 грн.00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "ЗалізоБетонЦентр", вул. Примакова, 1, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30804229) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 21000 - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 197185 грн. 41 коп. основного боргу, 1855 грн. 02 коп. 3% річних, 7729 грн. 23 коп. інфляційних, 2000 грн. 00 коп. витрат на адвокатські послуги, 2067 грн. 70 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 220 грн. 73 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити в стягнені 13304 грн. 41 коп. пені.

6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Фізичній особі підприємцю ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 21000 - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - НОМЕР_1) сплаченого за платіжним дорученням від 25.02.2010 року № 6 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/29-10 (а.с.8, т.1).

7. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК

України 23 квітня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу -АДРЕСА_2, 21000.

3 - відповідачу - вул.Примакова, 1 с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область.

4 - відповідачу - вул.Примакова, 1, м.Вінниця, 21100.