Рішення № 9257812, 22.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 квітня 2010 р. Справа 7/31-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "АРДА",

до: ФОП ОСОБА_1, м. Вінниця.

про стягнення 2514,55 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Радванецький Г. С. - довіреність № 23 від 20.01.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ТОВ "Торговий Дім "АРДА" про стягнення з ФОП ОСОБА_1 2514,55 грн. з яких 2301,82 борг з урахування інфляції, 65,25 грн. - 3 % річних, 147,49 грн. пені внаслідок не виконання останнім умов договору поставки № 134 - V від 16.01.2007 року.

Ухвалою суду від 03.03.2010 року порушено провадження у справі № 7/31-10, розгляд якої призначено на 08.04.2010 року та зобов'язано позивача та відповідача забезпечити явку в судове засідання представників сторін з доказами про повноваження та надати необхідні докази для вирішення спору.

Сторони в судове засідання 08.04.2010 року не з'явились, витребуваних ухвалою суду документів не надали. При цьому суд констатує, що позивач та відповідач про час та місце судового засідання повідомлені належним чином про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень № 992737 від 15.03.2010 року та № 993156 від 12.03.2010 року.

Беручи до уваги невиконання сторонами вимог суду щодо забезпечення явки уповноважених представників та надання витребуваних ухвалою суду документів розгляд справи було відкладено до 22.04.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимог ухвали суду щодо надання доказів.

При цьому суд зауважує, що ухвали у справі відповідачу надсилались рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаними в позовній заяві (АДРЕСА_1, 21000). Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АД № НОМЕР_2 місце проживання ФОП ОСОБА_1 наступне: АДРЕСА_1 що є ідентичною тій адресі, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались ухвали відповідачу у справі.

При черговій неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал у справі які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судому засіданні представник позивача надав письмові пояснення в яких вказує, що в період з 01.02.2010 року до 16.03.2010 року відповідачем повністю погашено основну заборгованість у зв'язку з чим станом на час судового засідання у відповідача відсутній борг.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

16.01.2007 року між ТОВ "ТД Арда" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки № 134.

За умовами даного договору постачальник зобов'язується передати у встановлені строки у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти замовлений товар і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1. договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника (п. 3.1. договору).

В своїх поясненнях які було надано 22.04.2010 року позивач вказує, що специфікація до договору не укладалась. Ціна погоджувалась сторонами при кожній поставці окремо, узгоджена ціна зазначалась в видатковій накладні, що засвідчувалось підписами уповноважених представників сторін.

За час дії договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 48559,59 грн..

Відповідачем не у повному обсязі було проведено за отриманий товар, а саме за посиланням позивача борг станом на час звернення до суду складав 1971,88 грн. у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Разом з тим, як було вказано станом на день проведення судового засідання відповідачем повністю погашено заборгованість шляхом сплати грошових коштів 01.02.2010 року у розмірі 521,37 грн., 12.02.2010 року у розмірі 617,89 грн., 02.03.2010 року у розмірі 748,68 грн. та 16.03.2010 року у розмірі 83,94 грн..

З урахування встановлених обставин суд дійшов висновку в відмову в позові в частині основного боргу в розмірі 1139,26 грн. як заявлених безпідставно, який було погашено відповідачем до звернення позивача до суду (01.03.2010 року) та припинення провадження в частині основного боргу у розмірі 832,62 грн., який було погашено відповідачем після порушення провадження у справі.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 832,62 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Одночасно позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 329,94 грн., 3% річних у розмірі 65,25 грн. та пені у розмірі 147,49 грн..

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.1 договору сторонами передбачено, що боржник за несвоєчасну оплату поставленого товару, сплачує пеню за кожен день прострочення у розмірі 15% річних від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином вимоги позивача щодо стягнення пені відповідають вимогам чинного законодавства та вимогам укладеного між сторонами договору.

При перевірці правильності нарахування пені судом встановлено, що позивач допустив помилки, які полягають у неврахуванні позивачем того, що в 2008 році 366 днів, а не 365. Одночасно в результаті проведеного перерахунку пені судом отримано більший розмір пені ніж заявлено позивачем з урахуванням чого суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення пені у розмір 147,49 грн. у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем при обрахунку 3% річних, аналогічні тим що і при обрахунку пені. Разом з тим судом також отримано при перерахунку більший розмір 3% річних, тому суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 65,25 грн.

При перерахунку інфляційних втрат судом отримано 289,87 грн. у зв'язку з чим суд відмовляє в стягнені 40,07 грн. інфляційних.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні основного боргу, інфляційних та припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ст.230, ч.4 ст.231, ст. 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п. 1-1, ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ІПН - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АРДА", вул. Собінова, 1, м. Дніпропетровська, 49083 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32232867) - 147 грн. 49 коп. - пені, 289 грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 65 грн. 25 коп. - 3 % річних, 54 грн. 16 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 125 грн. 32 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Припинити провадження в частині стягнення 1139,26 грн. основного боргу відповідно до п. 1-1- ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 23 квітня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Собінова, 1, м. Дніпропетровськ, 49083.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1, 21000.

4- відповідачу - АДРЕСА_2 ("Призма").