Рішення № 9257805, 22.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 квітня 2010 р.           Справа 7/44-10

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз", м. Львів.

до: Іллінецького державного аграрного коледжу, м. Іллінці, Вінницька область.

про стягнення 16851,70 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Книжник М.В.- довіреність № 07-142/09-04 від 08.10.2009 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ПАТ "Концерн Галнафтогаз" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Іллінецького державного аграрного коледжу заборгованості, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу товарів за смарт-картками від 27.01.2009 року.

Ухвалою від 23.03.2010 року за даним позовом порушено провадження у справі № 7/44-10 та призначено до розгляду на 22.04.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, не надав відзиву на позовну заяву та будь- яких доказів в заперечення позову. При цьому відповідач про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 26.03.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 2015832.

Крім того 07.04.2010 року відповідачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване перебуванням його представника у відпустці по навчанню.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.01.2009 року між ВАТ "Концерн Галнафтогаз" та Іллінецьким державним аграрним коледжем було укладено договір № СК 18/01-09В 02106 купівлі-продажу за смарт-картами.

Відповідно до 2.1 вказаного договору продавець зобов'язується передати Товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та повністю оплатити товар в порядку та на умовах вказаних у цьому договорі та додатках до нього.

Відпуск товарів здійснюється продавцем окремими партіями, цілодобово, на автозаправних станціях при пред'явлені покупцем смарт-карти, шляхом використання встановленого на автозаправній станції POS-терміналу, при умові правильного введення ПІН-коду смарт-карти. Товар відпускається в асортименті і кількості, обраній покупцем (п. 3.1. договору).

Вартість (ціна) товарів, які продавець зобов'язується передати покупцеві, становить 110000,00 грн. (п. 4.1 договору).

Ціна на товар є динамічною та може змінюватись продавцем в односторонньому порядку, залежно від зміни цін на ринку нафтопродуктів, індексу інфляції, зміни курсу грошової одиниці України стосовно курсів іноземних валют, збільшення розміру податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо. (п. 4.2 договору).

Покупець зобов'язується повністю оплатити вартість переданого у його власність товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання сторонами накладної на переданий товар шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (п. 4.4 договору).

З моменту підписання між сторонами договору позивач передав відповідачу на умовах передбачених договором товар на загальну суму 109993,54 грн., що підтверджується накладними на відпуск товарів, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 22.04.2010 року (а.с. 20-36, т. 1).

Як вбачається у вказаних накладних є посилання на договір від 27.01.2009 року, а зі сторони відповідача в графі "Прийняв" засвідчена його гербовою печаткою та підписом особи.

Відповідач в свою чергу лише частково розрахувався за отримані товари загалом на суму 95013,67 грн., що вбачається з наданих суду банківських виписок.

Таким чином борг відповідача перед позивачем складає 14979,87 грн. (109993,54-95013,67).

Слід зауважити, що хронологія поставки товару, проведення за нього розрахунків, а також кінцева сума боргу, яка є тотожною, що вказана вище відображена також в довідці щодо руху коштів за період з 27.01.2009 року по 21.04.2010 року за підписом голови правління та головного бухгалтера позивача. Окрім того між сторонами підписано та скріплено печатками акт звірки за період з 27.01.2009 року по 20.04.2010 року в якому також відображено суму заборгованості в розмірі 14979,87 грн..

Виходячи з встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що такі дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 14979,87 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1048,59 грн. відповідно п. 7.3. договору за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.3 сторони погодили зокрема, що у випадку непогашення грошової заборгованості протягом більш як 30 календарних днів зобов'язана додатково сплати штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченого товару.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Разом з тим стосовно стягнення штрафу суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги фінансово-економічну ситуацію в державі та те, що фінансування відповідача відбувається з державного бюджету.

Крім того суд приймає до уваги те, що позивачем окрім позовних вимог про стягнення штрафу заявлено також вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних співставлення яких з ціною позову в поєднанні із обставинами справи свідчить про достатність розміру компенсування позивачу негативних наслідків невиконанням відповідачем умов договору.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 50,00 грн..

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 699,23 грн. інфляційних втрат та 124,01 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При перевірці правильності нарахування індексу інфляції та 3% річних судом виявлено арифметичні помилки допущені позивачем при обрахунку. Однак в зв'язку з тим, що отримані судом значення є більшими ніж визначив позивач, суд задовольняє його вимоги в цій частині в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру штрафу.

Крім того суд приймає до уваги те, що ВАТ "Концерн Галнафтогаз" змінило своє найменування на ПАТ "Концерн Галнафтогаз", що вбачається з п. 1.1.3. Статуту ПАТ "Концерн Галнафтогаз" в новій редакції (а.с. 53, т. 1).

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

За письмовим клопотанням позивача 22.04.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, п. 4 ч. 1, ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу до 50 грн.00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Іллінецького державного аграрного коледжу, вул. Червона площа, 2, м. Іллінці, Вінницька область, 22700 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 35830913) на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз", вул. Пластова, 1, м. Львів, 79056 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31729918) - 14979 грн. 87 коп. основного боргу, 50 грн. 00 коп. штрафу, 124 грн. 01 коп. 3% річних, 699 грн. 23 коп. інфляційних, 168 грн. 52 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 23 квітня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Пластова, 1, м. Львів, 79056.

3 - позивачу - вул.Героїв УПА, 72, м.Львів, 79015.

4 - відповідачу - вул. Червона площа, 2, м. Іллінці, Вінницька область, 22700.