Постанова № 9255881, 17.02.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 лютого 2010 р.                                                                                 № 2-а- 36887/09/2070

          Харківський окружний адміністративний суд у складі :

Головуючого судді - Перцової Т.С.

секретаря - Ульященко Л.М.

за участю представників сторін :

позивача - Лавринюк Т.А.,

відповідача - Кірсанова Д.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач –Приватне підприємство «Агрофірма «Земледар»(далі –ПП «Агрофірма «Земледар», ПП «АФ «Земледар») - звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (надалі –ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.11.2008 р. № 0004042305/0, від 28.01.2009 р. № 0004042305/1 про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 192465,4 грн., в т.ч. за основним платежем –151745 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –40720,4 грн.

          Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції послалася на п.1.43 ст.1, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі –Закон № 334/94-ВР), пп.4.4.1 п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі –Закон № 2181), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.01.1999 р. № 246 (далі –Положення 9) та зазначила, що витрати зі зберігання товарів, понесені відповідачем, не відносяться до балансової вартості товарів, оскільки понесені вже після зарахування цих товарів на баланс підприємства. Витрати зі зберігання не пов`язані з придбанням або доведенням цих товарів до стану, придатного до використання у запланованих цілях, тому не можуть враховуватись при обчисленні різниці між балансовою вартістю на початок звітного періоду та балансовою вартістю на кінець цього періоду. За таких обставин, не погоджується з висновком акту перевірки про заниження ПП «Агрофірма «Земледар»валового доходу: у 4 кварталі 2007 року –на 160224,21 грн., у 1 кварталі 2008 р. –на 275370,54 грн., у 2 кварталі 2008 р. –на 265042,79 грн. Крім того, не погоджується з твердженням ДПІ про нікчемність правочину за договором страхування фінансових ризиків ПП «Агрофірма «Земледар»як такого, що суперечить моральним засадам суспільства, та з висновком ДПІ про завищення позивачем валових витрат за рахунок безпідставного віднесення до складу останніх витрат, понесених у зв`язку з виконанням зобов`язань за вказаним договором. Зазначає, що підставою для визнання вказаного правочину недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства може бути лише судове рішення у справі за відповідним позовом ДПІ, а не власні припущення перевіряючих осіб. За таких обставин, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

          Відповідач в надісланих до суду письмових запереченнях та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували. Вважають, що витрати, понесені ПП «Агрофірма «Земледар»у зв`язку зі страхуванням власних майнових ризиків у випадку невиконання УАСП ТОВ «Каіс»своїх фінансових зобов`язань, не підлягають включенню до складу валових витрат. В обґрунтування даного твердження зазначають, що ПП «Агрофірма «Земледар»та УАСП ТОВ «Каіс», відповідно до п.1.26 Закону № 334/94-ВР, є пов`язаними особами, тому невиконання або неналежне виконання зобов`язань між цими контрагентами не може мати місце. У зв`язку з викладеним, вважають правочин між позивачем та страховиком ТОВ СК «Схід-Захід»нікчемним як такий, що укладений з метою уникнення оподаткування, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і, як наслідок, моральним засадам останнього. Крім того, зазначають, що позивачем, в порушення вимог п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР, Положення 9 та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»вартість послуг по зберіганню продукції не віднесена до приросту (убутку) балансової вартості товарів, чим було занижено валовий дохід на суму 254632,0 грн. Підсумовуючи викладене, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2009 року за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинено на час проведення судово-економічної експертизи до одержання її результатів. Ухвалою суду від 03 лютого 2010 року після одержання висновку судово-економічної експертизи провадження у справі було поновлено.

          Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, в період з 16.09.2008 р. по 27.10.2008 р. на підставі направлень від 16.09.2008 р. № 998, від 14.10.2008 р. № 1093 фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка ПП «АФ «Земледар»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.06.2007 р. по 30.06.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 06.06.2007 р. по 30.06.2008 р. За результатами перевірки складено акт № 6705/2305/35071227 від 03.11.2008 р.

          Перевіркою виявлені порушення п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 151745 грн., в т.ч.: у 4 кв. 2007 р. на суму 40056 грн., у 1 кв. 2008 р. на суму 23602 грн., у 2 кварталі 2008 р. на суму 88087 грн.; ст.1 Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійсненні розрахунків в іноземній валюті».

          На підставі висновку акту перевірки про порушення позивачем п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР відповідачем по справі було винесено спірне податкове повідомлення-рішення № 0004042305/0 від 13.11.2008 р. про визначення позивачеві податку на прибуток в сумі 192465,4 грн., в т.ч. за основним платежем –151745 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –40720,4 грн..

          Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова. За результатами розгляду скарга ПП «Агрофірма «Земледар»була залишена без задоволення, спірне податкове повідомлення-рішення –без змін, та винесене податкове повідомлення-рішення № 0004042350/1 від 28.01.2009 р. про визначення позивачеві податкового зобов`язання з податку на прибуток на ту ж суму, що й з дріб`ю 0.

          Судом з`ясовано, що ПП «Агрофірма «Земледар»у 4 кварталі 2007 року - 1 півріччі (лютий-березень) 2008 року було укладено договори складського зберігання зерна (сільськогосподарської продукції) з рядом підприємств. А саме, № 16 від 23.10.2007 р. –з ДП «Хлібна база № 85», № 163 від 11.02.2008 р. –з ВАТ «Біловодський КХП», № 3Б-ЯХ-0000004 від 15.02.2008 р. –з ВАТ «Яготинське ХПП», № 1 від 18.02.2008 р. –з ДП ДАК «Хліб України»«Буринський елеватор», № 109 від 28.02.2008 р. –з ДП ДАК «Хліб України»«Білоколодязький елеватор», № 108 від 29.02.2008 р. –з ДП ДАК «Хліб України»«Прилуцький комбінат хлібопродуктів, № 124 від 17.03.2008 р. –із ЗАТ «Ковягівський комбінат хлібопродуктів», № 5Х-0074-у від 20.03.2008 р. –з ТОВ «Балаклійське хлібоприймальне підприємство».

За умовами даних договорів підприємство-контрагент (Зерновий склад, або Зберігач) зобов`язується прийняти від ПП «Агрофірма «Земледар»(Поклажодавець) на зберігання в оптимальних умовах зерно (пшениця, ячмінь, жито, гречка, овес, горох, кукурудза, соняшник, соя, ріпак, зерносуміш), яке є власністю Поклажодавця, на визначений строк та за відповідну плату по визначеному тарифу, а Поклажодавець зобов`язується своєчасно забрати зерно зі складу та оплатити послуги Зернового складу (Зберігача).

          Отримання позивачем послуг зі зберігання зерна від вищевказаних контрагентів відображено в актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг): б/н від 31.10.2007 р. на суму 24185,96 грн., в т.ч. ПДВ –4030,99 грн.; б/н від 30.11.2007 р. на суму 83126,20 грн., в т.ч. ПДВ –13854,37 грн.; б/н від 31.12.2007 р. на суму 83126,20 грн., в т.ч. ПДВ –13854,37 грн.; б/н від 31.12.2007 р. на суму 1830,70 грн., в т.ч. ПДВ –305,12 грн.; б/н від 31.01.2008 р. на суму 83161,20 грн., в т.ч. ПДВ –13860,20 грн.; б/н від 31.01.20098 р. на суму 21466,75 грн., в т.ч. ПДВ –3577,79 грн.; № 52 від 29.02.2008 р. на суму 5473,94 грн., в т.ч. ПДВ –912,32 грн.; б/н від 29.02.2008 р. на суму 71468, 23 грн., в т.ч. ПДВ –11911,37 грн.; від 29.02.2008 р. на суму 23962,18 грн., в т.ч. ПДВ –3993,70 грн.; № 7 від 05.03.2008 р. на суму 339,67 грн., в т.ч. ПДВ –56,61 грн.; № 4 від 05.03.2008 р. на суму 2084,92 грн., в т.ч. ПДВ –347,49 грн.; № ЯХ-0000077 від 17.03.2008 р. на суму 8992,79 грн., в т.ч. ПДВ –1498,80 грн.; № ЯХ-0000091 від 25.03.2008 р. на суму 1254,18 грн., в т.ч. ПДВ –209,03 грн.; № 67 від 27.03.2008 р. на суму 10536,20 грн., в т.ч. ПДВ –1756,03 грн.; № 20 від 31.03.2008 р. на суму 13684,87 грн., в т.ч. ПДВ –2280,81 грн.; б/н від 31.03.2008 р. на суму 55685,88 грн., в т.ч. ПДВ –9280,98 грн.; б/н від 31.03.2008 р. на суму 23881,21 грн., в т.ч. ПДВ –3980,20 грн.; № 234 від 31.03.2008 р. на суму 8452,62 грн., в т.ч. ПДВ –1408,77 грн.;№ 92 від 17.04.2008 р. на суму 752,58 грн., в т.ч. ПДВ –125,43 грн.; № 17 від 24.04.2008 р. на суму 22082,87 грн., в т.ч. ПДВ –3680,48 грн.; б/н від 30.04.2008 р. на суму 55685,88 грн., в т.ч. ПДВ –9280,98 грн.; б/н від 30.04.2008 р. на суму 23881,21 грн., в т.ч. ПДВ –3980,20 грн.; № КХ-0000258 від 30.04.2008 р. на суму 10780,78 грн., в т.ч. ПДВ –1796,80 грн.; № 273 від 30.04.2008 р. на суму 22712,15 грн., в т.ч. ПДВ –3785,46 грн.; № 64 від 30.04.2008 р. на суму 6324,72 грн., в т.ч. ПДВ –1054,12 грн. № 301 від 08.05.2008 р. на суму 4049,48 грн., в т.ч. ПДВ –674,91 грн.; № КХ-0000307 від 15.05.2008 р. на суму 10403,08 грн., в т.ч. ПДВ –1733,85 грн.; № 6 від 16.05.2008 р. на суму 21472,12 грн., в т.ч. ПДВ –3578,69 грн.; № 6 від 16.05.2008 р. на суму 141,68 грн., в т.ч. ПДВ –23,61 грн.; № КХ-0000322 від 29.05.2008 р. на суму 6570,36 грн., в т.ч. ПДВ –1095,06 грн.; б/н від 31.05.2008 р. на суму 23881,21 грн., в т.ч. ПДВ –3980,20 грн.; б/н від 31.05.2008 р. на суму 53383,61 грн., в т.ч. ПДВ –8897,27 грн.; № 1463 від 03.06.2008 р. на суму 24365,3 грн., в т.ч. ПДВ –10219,57 грн.; б/н від 30.06.2008 р. на суму 3817,28 грн., в т.ч. ПДВ –636,21 грн.; б/н від 30.06.2008 р. на суму 23881,21 грн., в т.ч. ПДВ –3980,20 грн.; на загальну суму 846279,53 грн., в т.ч. ПДВ –145641,99 грн.

          Всього протягом перевіреного періоду у зв`язку з понесенням витрат за договорами зберігання сільськогосподарської продукції (зерна) позивачем було віднесено до валових витрат 700637,54 грн., в т.ч. у 4 кварталі 2007 року –160224,21 грн., у 1 кварталі 2008 року –275370,54 грн., у 2 кварталі 2008 року –265042,79 грн.

          Пунктом 5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР передбачено обов`язок платника податку вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі –запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включається до складу валових витрат згідно із цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

          У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

          У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

          Суд відмічає, що Закон № 334/94-ВР не містить визначення поняття балансової вартості.

          Пунктом 1.43 ст.1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що інші терміни (терміни, визначення яких не міститься у ст.1 цього Закону) використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування в частині визначення термінів.

          Згідно із ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для цілей податкового обліку приросту (убутку) оцінка балансової вартості запасів визначається за правилами бухгалтерського обліку.

          Відповідно до п.8 Положення 9, придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Згідно із п.9 цього Положення первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 та п.21 Методичних рекомендацій          з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності», затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145, передбачено, що оплата за тимчасове зберігання товарів на складах сторонніх підприємств відноситься до витрат торгівельних організацій на збут.

Як встановлено пунктом 14 Положення 9, не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати і нестачі запасів; фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати"); витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати на зберігання запасів не входять до їх первісної вартості.

Як встановлено абзацем «г»підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону 2181, податкове роз`яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.

Згідно роз`яснення, доведеного листом ДПА України від 29.01.2007 р. № 1564/7/15-0217, вартість придбаних (отриманих) запасів (товарів) включає витрати, які безпосередньо пов`язані з придбанням (створенням) запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Суд зазначає, що витрати зі зберігання товарів не пов`язані з їх придбанням, оскільки були понесені вже після набуття позивачем права власності на ці товари.

Не пов`язані витрати на зберігання і з доведенням товарів до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. Так, умовами договорів зберігання, укладених позивачем з з ДП «Хлібна база № 85, ВАТ «Біловодський КХП, ВАТ «Яготинське ХПП», Дочірніми підприємствами ДАК «Хліб України»: «Буринський елеватор», «Білоколодязький елеватор», «Прилуцький комбінат хлібопродуктів; ЗАТ «Ковягівський комбінат хлібопродуктів, ТОВ «Балаклійське хлібоприймальне підприємство», якість зерна, яке передається на зберігання, повинна відповідати державним стандартам та підтверджуватися посвідченням, яке видається зерновим складом. За умовами договорів, доробка зерна можлива лише у разі невідповідності якісних показників нормам стандартів і лише за рахунок поклажодавця.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що витрати на зберігання товарів у випадку позивача не є витратами, пов`язаними з придбанням або поліпшенням (перетворенням, зберіганням) товарів у розумінні п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР. Так, положення наведеної статті поширюються на витрати зі зберігання товарів, які співвідносяться з поняттям «поліпшення»і впливають на показник їх балансової вартості.

Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Таким чином договір складського зберігання не передбачає поліпшення зберігачем товарів, що передані на зберігання.

За таких обставин, суд вважає, що зберігання сільськогосподарської продукції жодним чином не вплинуло на її балансову вартість, і у позивача не було підстав для відображення витрат, понесених у зв`язку із зберіганням сільськогосподарської продукції, у податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів.

Як встановлено пунктом 15 Положення 9, первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених цим Положенням (стандартом).

Суд не приймає в якості належного обґрунтування заперечень посилання відповідача на п.11 та 12 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»в частині визначення витрат на зберігання як прямих матеріальних витрат, які є складовою частиною собівартості реалізованої продукції, а не вже придбаної. Так, відповідно до п.12 Положення 16, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат.

Суд зауважує, що витрати, понесені позивачем на зберігання вже придбаної продукції, готової до використання за призначенням, не можуть бути віднесені до вищезазначених категорій.

Суд приймає в якості належного доказу висновок судової економічної експертизи № 7386 від 10.11.2009 року, проведеної експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса. Як вбачається з даного висновку, твердження ДПІ в частині заниження ПП «Агрофірма «Земледар»валових доходів у 4 кварталі 20-07 р. на суму 160224,0 грн. та за 1 квартал 2008 р. на суму 94408,0 грн. внаслідок недотримання вимог п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР необґрунтовані та наданими на дослідження документами не підтверджуються.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в акті перевірки при кваліфікації дій позивача як порушення п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР відповідач застосовує методику розподілу суми витрат на зберігання товарів між сумою залишків запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів, що вибули, без посилання на відповідну норму закону або положення (стандарту) бухгалтерського обліку - за аналогією з розподілом транспортно-заготівельних витрат.

Відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із пунктом 2.3.2 цього Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень.

Суд відмічає, що даним Порядком не передбачено можливість кваліфікації певних порушень «за аналогією», без посилання на відповідні норми закону або положення (стандарти) бухгалтерського обліку, тим більше, що порядок розподілу методом розрахунку середнього відсотка визначено Положенням 9 виключно для транспортно-заготівельних витрат.

У зв`язку з викладеним, суд не погоджується з висновками акту перевірки щодо порушення ПП «Агрофірма «Земледар»п.5.9 ст.5 Закону № 334/94-ВР –заниження валового доходу на суму 254632,0 грн.: у 4 кварталі 2007 року –на суму 160224,0 грн., у 1 кварталі 2008 р. –на суму 94408,0 грн., та донарахуванням позивачеві податку на прибуток в сумі 63658 грн.

Щодо висновку акту перевірки про порушення ПП «Агрофірма «Земледар»п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР та завищення валових витрат у 2 кварталі 2008 року на суму 499645 грн., суд зазначає наступне.

31.03.2008 року між ПП «Агрофірма «Земледар»(Страховик) та ТОВ «СК «Схід-Захід»(Страхувальник) було укладено генеральний договір добровільного страхування майнових інтересів, за умовами якого страховим випадком є виникнення у ПП «Агрофірма «Земледар»збитків у випадку недотримання умов та строків виконання контрагентами фінансових зобов`язань.

Згідно додатків № № 1-12 до генерального договору страхування ПП «Агрофірма «Земледар»застрахувало власні майнові інтереси, пов`язані з ризиком зазнати прямих збитків при здійсненні господарської діяльності у випадку невиконання УАСП ТОВ «Каіс»своїх зобов`язань по своєчасній оплаті товару за договором № 17/040ЗЕ від 17.04.2008 р. Загальна страхова сума за додатками № 1- № 12 до генерального договору страхування складає 8032882,80 грн., що дорівнює вартості товару за договором № 17/04-ЗЕ згідно видаткових накладних. Страховий тариф становить 6,22 %, загальний страховий платіж по всім додаткам дорівнює 499645,28 грн. Сплата коштів страхувальник у ТОВ СК «Схід-Захід»підтверджується наданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 261 від 23.07.2008 р.

Відповідно до пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР із змінами і доповненнями, до валових витрат платника податку відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Таким чином, при віднесенні витрат на страхування до складу валових витрат чинне законодавство не розподіляє страхові ризики за видами, але пов'язує їх здійсненням господарської діяльності та обмежує їх в розмірі 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Суд зазначає, що норми Закону № 334/94-ВР не обмежують права платника податку на включення до валових витрат понесених (нарахованих) витрат із страхування по договорам, укладеним між пов`язаними особами.

          Крім того, суд зазначає, що статтею 42 Господарського кодексу України підприємницьку діяльність визначено як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

          Таким чином, ознакою підприємницької діяльності є те, що вона є ризикованою. При цьому, ризик передбачає наявність не тільки cуб`єктивних, але й об`єктивних факторів ризику, які не залежать від волі особи, що проводить підприємницьку діяльність (форс-мажор).

          Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що той факт, що ПП «Агрофірма «Земледар»та його контрагент є пов`язаними особами, не виключає можливість настання страхового випадку автоматично.

Згідно пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Суд зазначає, що єдиним первинним документом, що підтверджує факт надання страховиком послуги зі страхування, є страховий договір. Оформлення будь—яких інших документів чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, страхова послуга вважається наданою з моменту набуття чинності страховим договором, а право на включення витрат за таким договором до складу валових витрат виникатиме у платника податків на дату відображення їх у складі витрат поточного періоду в бухгалтерському обліку.

Суд зауважує, що проведення позивачем розрахунків та фактична сплата коштів на адресу ТОВ СК «Схід-Захід» відповідачем не заперечується.

          Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач правомірно, у відповідності до вимог пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР відніс до складу валових витрат вартість страхових послуг за договором № 118-04-310308-31 від 31.03.2008 р.

Також, судом встановлено, що на підставі ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України в акті перевірки визнається нікчемним правочин, вчинений ПП «Агрофірма «Земледар»з ТОВ «СК «Схід-Захід». Внаслідок чого, не визнаються валові витрати в сумі 499645,28 грн. з підстав страхування позивачем майнових ризиків у випадку невиконання зобов`язань контрагентом позивача, який відповідно до п.1.26 ст.1 Закону № 334/94-ВР, є пов`язаною з позивачем особою.

З огляду на це, відповідач з вказівкою на п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94—ВР вважає, що позивачем було неправомірно занижено суму податку на прибуток підприємств на загальну суму 88087 грн.

Суд не може погодитись з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що вищевказані правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Висновки акту ґрунтуються виключно на особистих припущеннях фахівців податкового органу, що проводили перевірку без урахування наступного.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). Відповідно до частини 3 вказаної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами статті 19 Конституції України регламентовано, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд відмічає, що ані Законом № 334/94-ВР, ані жодним іншим законодавчим актом не заборонено страхування майнових ризиків, які можуть виникнути через невиконання договірних зобов`язань контрагентами, які є пов`язаними між собою особами у розумінні п.1.26 ст.1 Закону № 334/94-ВР.

Крім того, відповідно до ст.216 Цивільного Кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою, у т.ч. й органами державної податкової служби, зазначеними у абз.1 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" за умови дотримання ч.5 ст.216 Цивільного Кодексу України. Тобто, ДПІ в спірних правовідносинах, всупереч наведеній нормі права застосовувала наслідки недійсності нікчемного на її думку правочину самостійно, а не звернулась з цією вимогою до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача вважати договір добровільного страхування фінансових ризиків № 118-04-310308-31 від 31.03.2008 р. з ТОВ СК «Схід-Захід», предметом якого є страхування майнових інтересів ПП «Агрофірма «Земледар»та за умовами якого страховим випадком є виникнення у ПП «Агрофірма «Земледар»збитків у випадку недотримання умов та строків виконання контрагентами фінансових зобов`язань, та для висновку про завищення позивачем валових витрат у сумі 80887 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень –рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов, факти порушень, вказаних в акті перевірки, слід вважати недоведеними.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова від 13.11.2008р. № 0004042305/0 та від 28.01.2009р. № 0004042305/1 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 192 465,40 грн. підлягає скасуванню.

Ухвалою від 12.09.2009 року в справі призначалася судова експертиза. Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. Позивачу на оплату експертизи було надано рахунок №5577 від 07.09.2009 року на суму 5736 грн., який було сплачено в повному обсязі.

У відповідності до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 4, 7, 8, 17, 71, 161-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень-рішеннь - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова від 13.11.2008р. № 0004042305/0 та від 28.01.2009р. № 0004042305/1 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 192 465,40 грн., у т.ч. за основним платежем - 151745 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40720,40 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Агрофірма "Земледар" (61022, м.Харків, вул. Іванівська, буд.1, код 35071227) судові витрати у загальній сумі 5739,40 (п'яти тисяч сімсот тридцять дев'ять) гривень 40 копійок, що складаються з 3 (трьох) гривень 40 копійок державного мита та 5736 (п'яти тисяч сімсот тридцять шість) гривень витрат на проведення судової експертизи.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Постанова у повному обсязі виготовлена та підписана 17.02.2010 року о 18 год.00 хв.

Суддя                                                                                           Т.С. Перцова