Рішення № 92556319, 02.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 листопада 2020 р. Справа № 120/2777/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-782-56 від 08.08.2019, №Ф-782-56 У від 13.05.2019 та №Ф-782-56 У від 08.02.2019, оскільки з 2003 року він не займається підприємницькою діяльність.

Крім того, позивач просить поновити строк звернення до суду, оскільки про оскаржувані вимоги дізнався лише 21.08.2019.

Ухвалою суду від 04.09.2019 позовну заяву залишено без руху.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

02.10.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема зазначає, що згідно з реєстраційними даними ІТС "Податковий блок" позивач зареєстрований 19.10.2001 Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа-підприємець. Разом із тим, за даними інформаційної системи органів ДПС за позивачем рахується борг зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 7965,54 грн. станом на 31.07.2019. Відповідач вказує на те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відтак, незалежно від того, чи здійснювалась підприємницька діяльність позивачем, він зобов`язаний сплачувати єдиний внесок в розмірі мінімального страхового внеску.

Крім того, відповідач вказує, що відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи. Відтак, вимоги про сплату боргу (недоїмки) є правомірними, а тому скасуванню не підлягають.

Ухвалою суду від 15.10.2019 задоволено клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області та замінено первинного відповідача у справі Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.

17.10.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що з 2003 року він не подавав ніякої звітності ні по податках, ні по єдиному соціальному внеску та не сплачував відповідні платежі. Крім того, у 2001 році він був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа згідно із Законом України "Про підприємництво", однак, оскільки у 2003 році за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, то у нього не було підстав звертатися до державного реєстратора про внесення його до Єдиного державного реєстру як фізичної особи-підприємця згідно з Законом №755, який набрав чинності 01.07.2004.

Також позивач вказує, що у нього немає статусу фізичної особи-підприємця та відповідно права здійснювати підприємницьку діяльність на підставі запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою суду від 18.11.2019 зупинено провадження до набрання чинності рішення у справі №120/3349/19-а.

03.06.2020 на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить також визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 №Ф-782-56.

Ухвалою суду від 29.10.2020 поновлено провадження у справі.

Іншою ухвалою від 29.10.2020 у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог відмовлено.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як свідчать відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 19.10.2001 зареєстрований фізичною особою-підприємцем. 30.07.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №21550060003002522 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-782-56 У від 08.02.2019 у розмірі 2457,18 грн., №Ф-782-56 У від 13.05.2019 у розмірі 2754,18 грн. та №Ф-782-56 від 08.08.2019 у розмірі 7965,54 грн., якими позивача зобов`язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску.

Водночас, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.01.2020, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сектору державної реєстрації Крижопільської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування запису № 21551750000002522 від 25.09.2012, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про включення відомостей про нього як фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним, відмовлено.

Однак, не погодившись з оскаржуваними вимогами позивач за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд виходив з наступного.

Процесуальні строки, згідно ч. 1 ст. 118 КАС України це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03.04.2008 року наголосив, що саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Таким чином, поновлення строку, пропущеного з поважних причин, є гарантією захисту для фізичних осіб, а також єдиною, за таких обставин, можливістю відновити порушені права та інтереси. Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку, суд позбавляє таку особу можливості встановити справедливість та виконати найголовніше завдання адміністративного судочинства - захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб.

Враховуючи все вищевикладене, а також враховуючи відсутність позиції відповідача з питань щодо дотримання строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, суд доходить висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, а відтак про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону №2464-VI встановлено перелік осіб, які відносяться до платників єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті до платників єдиного внеску відносяться фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону №2464-VІ обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Так, згідно з пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

В свою чергу, ч. 4 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Поряд з цим, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають. Разом із тим, розмір єдиного внеску залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Законодавцем передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В ході судового розгляду судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19.10.2001, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджується те, що до Реєстру 30.07.2020 внесено запис №21550061113002522 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .

Разом з тим, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.01.2020, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сектору державної реєстрації Крижопільської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування запису № 21551750000002522 від 25.09.2012, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про включення відомостей про нього як фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним, відмовлено.

Відтак, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт реєстрації позивача фізичною особою - підприємцем 19.10.2001 та факт припинення ним підприємницької діяльності 30.07.2020.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 44 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів та зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Іншими словами, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в адміністративній справі № 826/11623/16.

Як встановлено судом, контролюючий орган сформував та виніс позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-782-56 У від 08.02.2019, від 13.05.2019 та від 08.08.2019, у зв`язку з наявністю в останнього недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Вказані вимоги містить усі необхідні реквізити, відомості про розмір боргу, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник єдиного внеску, а відтак зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, оскільки на позивача, як на суб`єкта підприємницької діяльності покладено обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі не нижче мінімального, і позивачем не забезпечено сплату єдиного внеску у встановлені строки, то відповідач правомірно на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника сформував та надіслав позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки).

При цьому, факт наявності у позивача боргу зі сплати єдиного внеску підтверджується копією облікової картки позивача, та жодним чином не спростовувався позивачем у позовній заяві.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску відповідно до закону чи доказів сплати за нього такого внеску.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 19.10.2001 знайшли підтвердження в ході судового розгляду та не спростовуються учасниками справи, що, в свою чергу, вказує на обов`язок сплати позивачем єдиного внеску у мінімальному розмірі у періоді, за який донараховано недоїмку.

Твердження позивача, що він у 2003 році припинив підприємницьку діяльність та почав працювати за трудовим договором, а отже підстав для винесення оскаржуваної вимоги у відповідача не було, судом оцінюються критично, оскільки в силу вимог Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 за №1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, судом встановлено, що у період, зокрема, з 21.01.2003 по 01.05.2008 та з 04.06.2013 по 01.07.2014 позивач дійсно працював за трудовим договором, однак доказів сплати єдиного соціального внеску роботодавцем за період 2017-2019 рр. позивачем не надано.

Водночас, законодавцем передбачено обов`язок сплати єдиного внеску навіть при умові неотримання ним доходу, передбачивши, що в будь-якому разі сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Щодо доводів позивача, що контролюючим органом не дотримано строки нарахування боргу зі сплати єдиного внеску, то суд погоджується, що контролюючий орган дійсно протягом тривалого періоду часу не провів відповідної перевірки зі сплати позивачем єдиного внеску та не сформував податкової вимоги про сплату боргу.

Однак, суд звертає увагу , що згідно з положеннями ч. 16 ст. 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Більше того, оскаржувані вимоги сформовані у зв`язку з наявністю недоїмки зі сплати позивачем єдиного внеску та не містить нарахувань пені та штрафів, а отже не покладає на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску, спричиненого таким тривалим контролюючим органом ненарахуванням боргу.

Посилання позивача, що оспорювані вимоги прийняті без проведення перевірки, суд не бере до уваги як безпідставні, позаяк в силу вимог податкового законодавства вимога про сплату боргу (недоїмки) формується як на підставі актів документальних перевірок, так і на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. В даному випадку, вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі облікових даних позивача по сплаті єдиного внеску.

З огляду на наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач, сформувавши та направивши позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки), діяло у межах повноважень, у спосіб та у порядку, визначені нормами чинного законодавства, сама вимога про сплату боргу (недоїмки) відповідає критеріям правомірності, визначеним ст. 2 КАС України, а отже не підлягає скасуванню.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено ч. 1, 2, 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454)

Суддя Комар Павло Анатолійович