Рішення № 92556320, 22.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 жовтня 2020 р. Справа № 120/2051/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача (1): не з`явився,

представника відповідачів (2,3): Клименка Д.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (1), Офісу Генерального прокурора (2), Вінницької обласної прокуратури (3) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (1), Офісу Генерального прокурора (2), Вінницької обласної прокуратури (3) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням кадрової комісії №2 від 09.04.2020 року №360 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки" вирішено, що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

В подальшому, наказом Прокуратури Вінницької області №402к від 28.04.2020 року його протиправно звільнено з посади прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Вінницької області.

Ухвалою суду від 25.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 07.07.2020 року.

12.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (3) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з наступних підстав.

За приписами пункту 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 року (далі - Закон № 113-ІХ), прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року визначено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Наказом Генерального прокурора №105 від 21.02.2020 року встановлено 93 бали для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

За результатами складання вказаного іспиту позивачем складено на 90 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, тому його не було допущено до співбесіди.

Відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ, наказом прокурора Вінницької області від 28.04.2020 № 402к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідач вказує, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40, статей 42, 42-1, частин 1-3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України "Про прокуратуру".

16.06.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

17.06.2020 від представника Офісу Генерального прокурора (відповідач 2) надійшов відзив на позовну заяву, згідно з доводами якого відповідач вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача про те, що звільнення проведено в порушення вимог Конституції України, законодавства України про працю, міжнародно-правових норм відповідач вказує наступне.

Рішення про початок заходів з реформування (реорганізації) органів прокуратури, зокрема Генеральної прокуратури України, прийнято Верховною Радою України шляхом прийняття Закону № 113-ІХ.

Законом № 113-ІХ внесені зміни до статтей 32, 40 КЗпП України. Так, згідно з частиною 5 статті 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Відповідно до частини 5 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті 40, статтей 42, 42-1, частин 1, 2, 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Також, частина 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, переважного права на залишення на роботі, переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та період відрядження.

Таким чином, норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

Крім того, Закон № 113 та Порядок проходження прокурорами атестації визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1967 (п. 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ).

Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (п. 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ).

Ураховуючи викладене, поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.

Окрім того, з урахуванням внесених наказом Генерального прокурора від 04.02.2020 року №65 змін до пункту 2 розділу ІІІ Порядку 221 кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки в один день.

Таким чином, доводи позивача про те, що складання прокурорами двох іспитів в один день є порушенням Порядку не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

З огляду на викладене, представник відповідача (2) просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 07.07.2020 року, продовжено підготовче судове засідання на 30 днів. Підготовче судове засідання відкладено на 06.08.2020 року.

Ухвалою від 07.07.2020 року витребувано у відповідачів додаткову інформацію та належним чином засвідчених копій документів. Підготовче судове засідання відкладено на 06.08.2020 року.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 06.08.2020 року, у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 13.08.2020 року.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 13.08.2020 року, у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 03.09.2020 року.

03.09.2020 року позивачем подано заяву про відмову від позовної вимоги щодо визнання недійсним запису №22 від 28.04.2020 року про звільнення з посади, яку він обіймав та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", зробленого на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

В ході судового засідання 03.09.2020 року, позивачем зазначено, що подана заява є заявою про уточнення позовних вимог в межах якої він просить не розглядати вимогу про визнання недійсним запису №22 від 28.04.2020 року у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Така заява прийнята судом та врахована в ході розгляду справи.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.10.2020 року.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 01.10.2020 року, заяву про зміну найменування відповідача (3) задоволено. У судовому засіданні оголошено перерву до 12.10.2020 року.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 12.10.2020 року, у судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2020 року.

15.10.2020 року справу знято з розгляду у зв`язку із зайнятістю головуючого судді у адміністративній справі пов`язані з виборчим процесом. Наступне судове засідання відбудеться 22.10.2020 року.

У судовому засіданні 22.10.2020 року позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідачів (2,3) в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у відзивах на позовну заяву.

Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 02.10.2003 року працював в органах прокуратури на різних посадах, а з 28.12.2019 року - на посаді прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Вінницької області, що підтверджується записами в трудовій книжці /том 1 а.с. - 51, 52/.

На виконання вимог пунктів 9,10 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року, позивачем було подано заяву Генеральному прокурору України про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію.

За результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, рішенням другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №360 від 09.04.2020 року, ОСОБА_1 не було допущено до проходження наступних етапів атестації та визнано таким, що не успішно пройшов атестацію у зв`язку з набранням 90 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складення іспиту /том 1 а.с. 27/.

Наказом прокуратури Вінницької області №402К від 28 квітня 2020 року, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Вінницької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 28 квітня 2020 року.

Вважаючи рішення №360 від 09.04.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та, відповідно, звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Статтею 16 Закону України "Про прокуратуру" встановлено особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 року у справі №803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16.

Статтею 9 Закону України "Про прокуратуру" визначені повноваження, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Згідно з підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з пунктом 9 частини 1 цієї статті Закону, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправності звільнення його із займаної посади та із органів прокуратуру, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про прокуратуру" систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про прокуратуру" Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.

Стаття 9 Закону України "Про прокуратуру" визначає повноваження Генерального прокурора, зокрема, щодо видачі наказів з питань призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом, а також виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

За правилами частини третьої статті 16 Закону України "Про прокуратуру" прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 28.04.2020 № 402к, який виданий на підставі статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ОСОБА_1 звільнений з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури (далі - Закон № 113-ІХ).

Відповідно до пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Як уже зазначалось судом вище, підпунктом 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні то самого лише, що особа ліквідується є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинення виконання функцій ліквідованого органу чи покладення виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 817/3397/15 від 24 вересня 2019 року та №591/3047/16-а від 28 липня 2020 року.

Судом встановлено, що згідно наказу Генерального прокурора №358 від 27.12.2019 року "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03 вересня 2020 року, Генеральним прокурором видано наказ №410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур", відповідно до змісту пункту 1 якого ухвалено перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань регіональні прокуратури, у тому числі, юридичну особу "Прокуратура Вінницької області" в "Вінницька обласна прокуратура".

Пунктом 5 наказу №410 від 03 вересня 2020 року визначено, що він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого у порядку, визначеному пунктом 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 року.

08 вересня 2020 року Генеральним прокурором видано наказ №414 "Про день початку роботи обласних прокуратур", відповідно до пункту 1 якого днем початку роботи обласних прокуратур визначено - 11 вересня 2020 року.

Наказ №414 від 08 вересня 2020 року, оприлюднений 09 вересня 2020 року у виданні "Голос України".

Згідно інформації Офісу Генерального прокурора від 08.05.2020 року на інформаційний запит позивача від 28.04.2020 зазначено, що прокуратура Вінницької області на теперішній час не ліквідовувалась та не реорганізовувалась.

Отже, виходячи зі змісту вказаних наказів, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, Прокуратури Вінницької області на Вінницьку обласну прокурору, без процедури ліквідації чи реорганізації.

Стосовно скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, суд зазначає, що на час видання оскаржуваного наказу, має місце дещо видозмінені назви посад прокурорів за напрямком діяльності щодо представництва інтересів держави в суді, однак не скорочувались.

Суд зауважує, що відповідачами не підтверджено відповідними доказами та не доведено, що прокуратура Вінницької області ліквідована чи реорганізована, або що відбулось скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник або виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником або, покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

Також Верховний суд вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що посилання в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", породжує негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстави звільнення. Зі змісту оскаржуваного наказу не зрозуміло, чи звільнений ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури або у зв`язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Разом з тим, доводи, що звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" передбачене підпунктом 2 пункту 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пов`язано, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, слід розглядати, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу.

З урахуванням наведеного вище, слід дійти висновків, що у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або процедура скорочення чисельності прокурорів, а наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Разом з тим, суд зауважує, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти відповідач, не може бути підставою для прийняття незаконних рішень, оскільки статтею 19 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №360 від 09.04.2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки", то суд зазначає наступне.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

На виконання викладених вимог Закону, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Згідно з пунктом 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 2 розділу IV Порядку №221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Судом встановлено, що позивачем було подано заяву про намір пройти атестацію у встановлений строк і за визначеною формою, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.

Згідно матеріалів справи позивачем здійснено успішне проходження першого етапу атестації та він був допущений до другого етапу.

Відповідно до оскаржуваного рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 року №360 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки" підставами для висновку про непроходження атестації ОСОБА_1 , тобто другого етапу атестації, стали висновки комісії, що за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички позивач набрав 90 балів, а це є меншим прохідного балу для успішного складення іспиту, у зв`язку із чим позивача не було допущено до етапу проходження співбесіди.

Пунктом 5 розділу III Порядку визначено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Відповідно до цих вимог прохідний бал для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички встановлено наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року №105 та становить 93 бали.

Згідно матеріалів справи, за результатами анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки позивач набрав 90 балів.

Вказані результати зафіксовані у відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, в якій позивач поставив підпис.

Зокрема, у вказаній відомості зазначено наступні результати щодо тестування ОСОБА_1 : вербальний блок - 89, абстрактно логічний блок - 91, середній арифметичний бал 90.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що тестування вербальних та абстрактно-логічних загальних навичок з адапційною здатністю прокурорів, що відбувалося з 02 по 05 березня 2020 року, проводилось ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА" за допомогою автоматизованого інструменту вимірювання психологічних та інших характеристик особистості "PSYMETRICS".

За погодженням з Генеральною прокуратурою, визначення платформи для проведення іспиту здійснювала Міжнародна організація права розвитку, яка і була замовником послуги проведення тестування. Міжнародна організація права розвитку (ІДЛО), за критеріями забезпечення конфіденційності, безпеки та можливості провести тестування для великої кількості людей, було обрано ТОВ "САЙМЕТРІКС-УКРАЇНА".

Під час розгляду справи, встановлено, що автоматизований інструмент вимірювання психологічних та інших характеристик особистості "PSYMETRICS" не передбачає можливості ознайомлення з результатами відповідей та запитаннями, що були сформовані під час тестування, їх друку, завантаження чи збереження в електронному форматі. Такі обставини пояснюють факт ненадання відповідачем в обґрунтування своєї позиції зазначених відомостей.

Доказів зворотного матеріали справи не містять, відповідно нівелюється можливість ознайомлення з запитаннями, що формулювались респонденту під час тестування, та результатами відповідей на них, а також можливість їх завантаження та збереження в електронному форматі.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що порядком проходження прокурорами атестації не передбачено жодних умов та вимог до програмного забезпечення, яке б унеможливлювало втручання третіх осіб щодо встановлення остаточного результату іспиту, відсутня інформація про розробника тестових питань для іспиту у формі анонімного тестування з використання комп`ютерної техніки на загальні здібності і навички та чи проходили вони апробацію та/або рецензування.

Пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора № 233 від 17.10.2019, встановлено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Однак рішення другої кадрової комісії № 360 від 09.04.2020 таким вимогам не відповідає, в рішенні кадрової комісії вказано лише кількість отриманих за результатами іспиту балів, однак відсутні аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів та не вказано з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.

У судовому засіданні позивач вказав, що при проходженні ним атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації не було дотримано принципів прозорості, доступності, публічності та анонімності.

Позивач стверджує, що саме порушення цих принципів вплинуло на кінцевий результат прийнятого рішення за наслідками проходженні ним атестації.

Як доказ порушення вказаних принципів, позивач посилається на висновок №64/20 комп`ютерно-технічної експертизи процедур провадження з ідентифікаційними даними користувачів автоматизованої системи від 10 липня 2020 року.

З наведеного висновку вбачається, що досліджуваний відеозапис вказує на те, що до документа "Відомість про результати тестування", який містив заздалегідь надруковані анкетні дані користувачів системи та перші дев`ять знаків логіну, до початку іспиту було внесено заздалегідь невідомі останні цифрові знаки логіну, тобто відбулась деанонімізація користувачів. Таким чином, робота з автоматизованою системою тестування для її користувачів не була анонімною.

Вказаний висновок стосується періоду проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Натомість, представниками відповідачів наведені твердження належними та допустимими доказами не спростовані в ході розгляду справи.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland) від 01.07.2003 року.

У частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 року).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).

Отже, слід зазначити, що відповідачами не було доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення №360 від 09.04.2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки, що є підставою для визнання цього рішення протиправним та скасування, а наслідком цього рішення є також скасування наказу № 402к від 28.04.2020 року Прокуратури Вінницької області про звільнення позивача з посади та органів прокуратури, як похідного.

Скасування наказу № 402к від 28.04.2020 року Прокуратури Вінницької області про звільнення позивача з посади, у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для її поновлення на попередній роботі, а саме на посаді прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді або на рівнозначній посаді в Вінницькій обласній прокуратурі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Таким чином, рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові № 826/1659/17 від 29 вересня 2020 року, які полягають у наступному.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Абзацом другим пункту 10 Порядку №100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) і кількості робочих днів у такому періоді.

Аналіз абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.

Відповідно до довідки прокуратури Вінницької області від 21.07.2020 середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 1088,90 грн.

З 11 вересня 2020 року відбулось підвищення посадових окладів, а тому і змінився середній заробіток по посаді прокурора відділу обласної прокуратури та становить 2235,76 грн., що підтверджується довідкою Вінницької обласної прокуратури №21-звн-20 від 08.10.2020 року.

Період вимушеного прогулу за період з 28.04.2020 року по 11.09.2020 року в робочих днях складає 91 день, а з 11.09.2020 року по 22.10.2020 року складає 29 днів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 163926,94 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно

Таким чином, рішення у частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №360 від 09.04.2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки".

Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Вінницької області №402К від 28 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Вінницької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді або на рівнозначній посаді в Вінницькій обласній прокуратурі з 28 квітня 2020 року.

Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2020 по 22.10.2020 в сумі 166104,74 гривень (сто шістдесят шість тисяч сто чотири гривні 74 копійки).

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення з 28.04.2020 року ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва управління представництва інтересів держави в суді або на рівнозначній посаді в Вінницькій обласній прокуратурі та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач (1): Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур (вул. Різницька, 13/15, м. Київ 01011);

Відповідач 2: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ 01011, ЄДРПОУ 00034051);

Відповідач 3: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, ЄДРПОУ 02909909).

Рішення у повному обсязі складено 02.11.2020 року.

Суддя Свентух Віталій Михайлович