Рішення № 92500499, 13.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Справа № 160/9286/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач є найманим працівником. За визначений оскаржуваною вимогою період, роботодавець позивача нараховував, утримував та перераховував суми єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за позивача. Відповідачем вже виносилась вимога за спірні періоди, яка була скасована в судовому порядку.

На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року від відповідача 01.09.2020 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Позивачем протягом 2017-2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований 14.10.1999 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця.

26.12.2019 року здійснено запис про припинення фізичної особи-підприємця.

04.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-116741-17/61 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн.

Підставою для формування зазначеної вимоги є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги:

- за 2017 рік нарахування єдиного внеску за рік складає - 8448,00 грн., граничний строк 09.02.2018;

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.;

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.

Загальна сума єдиного внеску, визначена в оскаржуваній вимозі становить 26539,26 грн.

Не погодившись з прийнятою вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що за період нарахувань з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно відповідач вже нарахував позивачу єдиний внесок у сумі 21030,90 грн. та надсилав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У.

Не погоджуючись з нарахуваннями єдиного внеску за період з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно вимогою від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року у справі №160/4599/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-116741-17/61У головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату єдиного внеску у сумі 18918,90 грн.

Станом на момент розгляду цієї справи судом, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року у справі №160/4599/20 не набрало законної сили, а тому дослідженню судом у цій справі підлягає весь період нарахувань оскаржуваною вимогою на предмет наявності об`єкту оподаткування єдиним внеском.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено, що згідно інформації, наявної в трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 у період нарахувань оскаржуваною вимогою єдиного внеску працював: з 16.03.2017 року по 27.03.2017 року у ПАТ «Укртелеком»; з 01.06.2017 року по 15.06.2018 року у ФОП ОСОБА_2 ; з 27.06.2018 року по теперішній час у ТОВ «ДЗМК».

За період січень 2017 року, березень 2017 року, з червня 2017 року по 1 квартал 2019 року позивач працював як найманий працівник та за нього сплачувались роботодавцями єдиний внесок, про що свідчать:

- довідка ТОВ «ДЗМК» від 28.02.2020 року № 1 про заробітну плату, згідно якої в період з липня 2018 року по березень 2019 року (1 квартал) ТОВ «ДЗМК» нараховувалась позивачу заробітна плата, з якої сплачувався єдиний внесок у наступному розмірі: липень 18 року - 858,00 грн.; серпень 18 року- 858,00 грн.; вересень 18 року- 858,00 грн.; жовтень 18 року - 858,00 грн.; листопад 18 року - 862,86,00 грн.; грудень 18 року - 870,26 грн.; січень 19 року - 946,00 грн,; лютий 19 року - 946,00 грн.; березень 19 року - 946,00 грн.;

- довідка форма ОК-7 Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» стосовно позивача, згідно якої: у січні 2017 року позивач отримав заробітну плату на Приватному спеціалізованому підприємстві технічного забезпечення «Інструмент- Центр» (код ЄДРПОУ 20282472) та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; у березні 2017 року позивач отримав заробітної плати на Дніпропетровській філії ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 25543196) у розмірі 2105,53 грн. та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з червня 2017 року по грудень 2017 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3200 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з січня 2018 року по червень 2018 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3730 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з липня 2018 року по грудень 2019 року включно позивач працював на ТОВ «ДЗМК» (код ЄДРПОУ 41156706) та отримував заробітну плату у розмірі вище мінімальної заробітної плати - 3900 грн. (у 2018 році) та 4300 грн. (у 2019 році), та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці.

У період з 01.01.2017 року по теперішній час, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавці позивача здійснював відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України.

Отже, у період з 01.01.2017 року по теперішній час роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.

Разом з тим, роботодавцями не було сплачено соціальний внесок у лютому 2017 р., квітні 2017 р., травні 2917 р., що складає 2112,00 грн. (704,00 грн. х 3).

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Відсутність доходу у спірний період від провадження підприємницької діяльності також підтвердив і відповідач у відзиві.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від вищенаведених роботодавців не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018 та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу з 2017 по 2019 роки, за виключенням несплати у лютому 2017 р., квітні 2017 р., травні 2917 р., за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою № Ф-116741-17/61 від 04.11.2019 року, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.

Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваною вимогою № Ф-116741-17/61 від 04.11.2019 року.

Разом з тим, суд враховує що, Верховною Радою України 13 травня 2020 року прийнято Закон України № 592-IX «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників», яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-15 (набрав чинності 03.06.2020р.) такого змісту (в редакції закону від 14.07.2020 р. № 786-IX):

«Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 3 червня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року:

а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;

б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.».

Як вже встановлено судом заборгованість позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникла у період з 2017р. по 2019р., тобто період охоплений абз. 1 п. 9-15 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зважаючи на вказані зміни в законодавстві, а також враховуючи той факт, що позивач припинив підприємницьку діяльність 26.12.2019р., нарахований борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування підлягає списанню.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки судом встановлено, що вказаною нормою Закону скасовується відповідальність фізичної особи за несвоєчасну сплату зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому підлягають застосуванню положення ст. 58 Конституції України щодо зворотної дії в часі нормативно-правових актів.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу № Ф-116741-17/61 від 04.11.2019 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № Ф-116741-17/61 від 04.11.2019 року є такою, що прийнята за відсутності правових підстав для їх прийняття, а тому підлягає скасуванню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 06.08.2020 року №0.0.1792292436.1.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Як вбачається зі змісту позову, позивачем заявлено до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 31.07.2020 р., ордер, квитанція про сплату правничої допомоги у розмірі 1500 грн. від 06.08.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2709 від 29.10.2012 року.

Судом встановлено, що визначені адвокатом дії в договорі про надання правничої допомоги, є доведеними та підлягають задоволенню судом, оскільки відповідачем у відзиві на позов стягнення на правничу допомогу не заперечуються.

Керуючись 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогупро сплату боргу(недоїмки)від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового зборуу розмірі 840 грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук