Ухвала суду № 92486287, 27.10.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

27.10.2020

ЄУН 331/1476/19

Провадження № 1-кп/331/134/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» жовтня 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі

Головуючого - судді Клименко Л.В.

при секретарі судового засідання Владиченко І.В.

за участю: прокурора Яцентюк З.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника - адвоката Тютюника М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі клопотання захисника - адвоката Тютюника Михайла Вікторовича про визнання доказів недопустимими та проведення слідчих дій під час судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

В ході судового розгляду, захисник - адвокат Тютюник М.В. звернувся до суду з клопотанням про визнання слідчих експериментів, які проводилися за участю свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час досудового розслідування, які були досліджені в судовому засіданні, недопустимими доказами, у зв`язку з чим доручити слідчим ВР ЗСТ СУ ГУНП в Запорізькій області провести слідчий експеримент для з`ясування на місці показів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи клопотання, захисник зазначив, що, під час досудового розслідування, були допитані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю яких в подальшому були проведені слідчі експерименти. Добуті, під час проведення вказаних слідчих (розшукових) дій, показання свідків були надані експерту для проведення автотехнічної експертизи, висновки якої покладені в обвинувачення ОСОБА_1 . Проте, під час допиту вказаних свідків безпосередньо в судовому засіданні, останніми були надані інші показання в частині швидкості руху автомобіля, місця наїзду на пішохода ОСОБА_4 , а також напрямку її руху. З огляду на викладене, захисник вважає, що під час судового розгляду, виникла необхідність для проведення повторних слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для з`ясування їхніх показів на місці та, посилаючись на п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, вважає вказані докази сторони обвинувачення такими, що добути із суттєвим порушенням норм діючого процесуального законодавства та повинні бути визнані судом недопустимими.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника, просив його задовольнити в повному обсязі.

Прокурор заперечувала проти задоволення заявленого клопотання, посилаючись на його необґрунтованість.

Вислухавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Доказами в кримінальному провадженні, в розумінні ст. 84 КПК України, є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості, зазначеного захисником доказу на даній стадії судового провадження, без дослідження його у взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає та вважає вирішення питання про його недопустимість передчасним, та з огляду на викладене, належну оцінку вказаним доказам в їх сукупності та взаємозв`язку з іншими необхідно надати після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення.

Разом з тим, перевіряючи доводи захисника на предмет наявності підстав для проведення слідчого експерименту під час судового розгляду, суд не вбачає потреби у перевірці наведених обставин, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 333 КПК України передбачено, що у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 333 КПК України під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування.

Як вбачається зі змісту заявленого клопотання, захисник просить суд доручити органу досудового розслідування провести дії, які досліджувались судом та перевірялись в ході судового розгляду, шляхом допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Разом з цим, враховуючи значення обставин, про перевірку яких просить захисник, суд вважає їх такими, що не мають істотного значення, з огляду на надані свідками показання безпосередньо в судовому засіданні. Крім того, суд вважає, що обвинувачений та захисник мали можливість їх встановити або перевірити шляхом проведення слідчих дій на стадії досудового розслідування, але своїм правом не скористалися, відмовившись від участі в слідчому експерименті, а об`єктивних даних, які б обґрунтували заявлене клопотання, суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, суд, враховуючи значення тих обставин, про встановлення яких просить захисник в клопотанні, в їх системному аналізі з нормами ст. 333 КПК України, можливістю їх встановлення шляхом перевірки в ході судового розгляду, а також причин, з яких вони не були здійснені на стадії досудового розслідування, приходить до висновку, що при викладених обставинах, клопотання захисника задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 87, 89, 94, 333, 369-372, ст. 392 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника - адвоката Тютюника Михайла Вікторовича про визнання доказів недопустимими та проведення слідчих дій під час судового засідання - відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Л.В. Клименко