Рішення № 92356105, 22.10.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3422/20

РІШЕННЯ

іменем України

22 жовтня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби в сумі 445590,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на момент звільнення зі служби йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні.

На підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2020 року у справі №560/3686/19 відповідач 12.03.2020 року провів остаточний розрахунок в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій. Компенсація за неотримане речове майно була виплачена 17.05.2018 року тобто через 24 дні після звільнення, а одноразова грошова допомога при звільненні - 07.07.2018 року, тобто через 75 днів після звільнення.

Оскільки остаточний розрахунок був здійснений 12.03.2020 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Провадження у справі відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.

Службою безпеки України поданий відзив, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Покликається на те, що компенсація середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку діє виключно у правовідносинах за трудовим договором та не розповсюджується на спірні правовідносини ( відносини публічної та військової служби) Крім цього, компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, відтак відсутні підстави для стягнення середнього заробітку в порядку ст.117 КЗпП України. Оскільки трудові відносини унормовані КЗпП, а військова служба має іншу правову природу та спосіб законодавчого врегулювання, відповідач вважає доводи позивача хибними. Покликається також на відсутність вини Служби безпеки України у невиплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

У відповіді на відзив позивач зазначає про те, що оскільки спеціальним законодавством не встановлена відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум грошового забезпечення, норми статей 116-117 КЗпП України поширюються на спірні правовідносини.

Вирішуючи спір, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач у період з 24.10.2011 по 23.04.2018 року перебував на службі в органах Служби безпеки України, отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.06.2015 і ніким не оспорюється.

Наказом першого заступника Голови СБУ №491-ОС від 20.04.2018, позивача звільнено з 23.04.2018 з військової служби у запас відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

Вважаючи, що проведений з ним розрахунок під час служби є неповним, позивач звернувся до суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі №560/3686/19, яке набрало законної сили, суд визнав протиправною відмову Служби безпеки України у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Також суд визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015-2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.04.2018, зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.06.2018.

На виконання рішення суду відповідач 12.03.2020 року виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій в розмірі 27211,52 грн., що підтверджується довідкою фінансово-економічного управління Служби безпеки України 21/2/2-596 від 04.06.2020 року (а. с.31)

Як вбачається з довідки фінансово-економічного управління Служби безпеки України 21/2/2-595 від 04.06.2020 року (а. с.30) позивачу виплачено 17.05.2018 року компенсацію вартості речового майна в сумі 22163,36 грн. та 07.07.2018 року - одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 86153,62 грн.

Оскільки остаточний розрахунок був здійснений 12.03.2020 року, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Правовідносини у сфері соціального захисту військовослужбовців системи органів СБУ регулюються нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ), Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-XII. На працівників СБУ поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці СБУ мають право на пільги встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Згідно з вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу.

Однак, на даний час ані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, ані Законом України «Про Службу безпеки України» чи вищезгаданим Положенням про проходження військової служби чітко не врегульовані питання, пов`язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними остаточного розрахунку за час служби.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби працівниками системи СБУ, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівникам коштів при звільненні з роботи ( зі служби)

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відтак, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби ( висновки Верховного Суду викладені також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)

Як вже було встановлено судом, позивач був звільнений 23.04.2018 року, компенсація за неотримане речове майно в сумі 22163,36 грн. була виплачена йому 17.05.2018 року, тобто через 24 дні після звільнення, одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 86153,62 грн. - 07.07.2018 року, тобто через 75 днів після звільнення, а компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій в сумі 27211,52 грн. була виплачена 12.03.2020 року, отже тривалість затримки розрахунку склала загалом 689 днів.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100)

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з Довідкою Служби безпеки України №21/2/2-597 від 04.06.2020 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 30.04.2018 року (а. с. 32) позивачу нараховано 34923,12 грн. грошового забезпечення, кількість робочих днів за цей період складає 41 робочий день, отже середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 851,78 грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, на його думку, складає 445590,08 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум ( загалом цей розмір становить 135528,5 грн. )

У той же час, у порівнянні із вже виплаченими сумами компенсацій за невикористану відпустку, за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (за 689 днів), яка в дійсності становить 586876,42 грн. (851,78 * 689) є ще більшою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц розглядала питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,

- співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, як вбачається зі змісту цієї постанови, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення справи № 560/3422/20 враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Касаційним адміністративним судом в складі Верховного Суду під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 р. Верховний Суд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою ( з урахуванням предмету спору): виплачена компенсація за щорічну додаткову відпустку учаснику бойових дій або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:

коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:

135528,50 грн. (компенсація за неотримане речове майно 22163,36 грн. + одноразова грошова допомога при звільненні 86153,62 + компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій 27211,52 грн.) / 586876,42 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 23.04.2018 року по 12.03.2020 року (689 днів)) х 100 = 23,09%.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 23,09 % становить: 851,78 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 23,09 % =196,67 грн.; 196,67 грн. х 689 (днів затримки розрахунку) = 135505,63 грн.

Сума 135505,63 грн. співмірна із загальною сумою виплачених відповідачем позивачеві коштів ( 135528,50 грн.)

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 135505,63 грн.

Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про те, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду ( правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а)

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду у подібних або аналогічних правовідносинах, суд вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку. Одночасно судом встановлено, що сума коштів, яка підлягає виплаті позивачеві, є іншою ніж та, яку позивач зазначає у позові, відтак адміністративний позов слід задоволити частково.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправним несвоєчасний розрахунок Служби безпеки України з ОСОБА_1 під час звільнення зі служби, що призвело до затримки виплати належних йому при звільненні коштів з 23 квітня 2018 року по 12 березня 2020 року.

Стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 квітня 2018 року по 12 березня 2020 року

в розмірі 135505,63 (сто тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ять) гривень 63 коп., з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22 жовтня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33,м. Київ,Центральна Частина Києва, Київ,01601 , код ЄДРПОУ - 00034074)

Головуючий суддя І.С. Козачок