Рішення № 9228409, 26.03.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.10 Справа № 24/31/10

Суддя

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Кримхліб”, (95013, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51-А)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Приазов’є”, (72365, с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, вул. Фрунзе, 292/2)

Про стягнення штрафних санкцій в розмірі 7 714,29 грн., 1 268,10 грн. три відсотки річних та 2 204,08 грн. втрат від інфляції грошових коштів

Суддя Азізбекян Т.А.

За участю представників:

Від позивача –Марченко Т.Я. –довіреність № 01-7/10 від 30.12.2009 р.

Від відповідача –не з’явився

          28.12.2009 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Відкрите акціонерне товариство “Кримхліб”, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь (ВАТ “Кримхліб”) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Приазов’є”, с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області (ТОВ “Приазов’є”) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 7 714,29 грн., 1 268,10 грн. три відсотки річних та 2 204,08 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

          Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.12.2009 р. порушено провадження у справі № 24/31/10, судове засідання призначено на 10.02.2010 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору.

          У зв’язку із неявкою в судове засідання представників сторін розгляд спору на підставі ст. 77 ГПК України відкладався до 01.03.2010 р.

          Ухвалою в.о. голови господарського суду Запорізької області Немченко О.І. від 01.03.2010 р. процесуальний строк вирішення спору у справі № 24/31/10 на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжений на один місяць, до 28.03.2010 р.

          У зв’язку із повторною неявкою в судове засідання представників сторін розгляд спору на підставі ст. 77 ГПК України відкладався до 26.03.2010 р.

          В судовому засіданні 26.03.2010 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено на підставі ст. 85 ГПК України за погодженням з представником позивача вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки суд жодного разу не попереджав.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, суд вважає, що про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду по справі від 28.12.2009 р. про відкриття провадження у справі № 24/31/10, яка 15.01.2010 р. отримана уповноваженою особою відповідача, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6711251.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, зважаючи на закінчення процесуального строку вирішення спору, встановлено ст. 69 ГПК України, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

          Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст., ст. 526, 530, 612, 625 ЦК України, ст., ст. 198, 220, 224 ГК України і полягають в тому, що 10.07.2009 р. між позивачем та відповідачем укладений Договір поставки № 505-09/ю. У зв’язку із неналежним виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором № 505-09/ю від 10.07.2009 р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ТОВ “Приазов’є” 129 651,98 грн. боргу за недопоставлену продукцію за Договором № 505-09/ю від 10.07.2009 р. Рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 3/246/09 судом було встановлено, що станом на 29.09.2009 р. заборгованість ТОВ “Приазов’є” перед ВАТ “Кримхліб” згідно Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. становить 129 651,98 грн., яка цим же рішенням була стягнута з відповідача на користь позивача. З моменту винесення рішення у справі № 3/246/09 відповідач вказану заборгованість не погасив. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пунктом 4.3 Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. передбачено, що у разі прострочення по поставці продукції відповідач сплачує позивачу виключну пеню в розмірі 0,05 % за кожний день прострочення поставки. З урахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 7 714,29 грн. штрафних санкцій. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просить суд стягнути з ТОВ “Приазов’є” 2 204,08 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 1 268,10 грн. річних відсотків.

          Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом з аналізу матеріалів справи, між ВАТ “Кримхліб” та ТОВ “Приазов’є” укладений Договір № 505-09/ю від 10.07.2009 р. поставки зернових культур (продукції).

В жовтні 2009 року до господарського суду Запорізької області звернулося ВАТ “Кримхліб” з позовною заявою до ТОВ “Приазов’є” про стягнення заборгованості за недопоставлену продукцію за Договором № 505-09/ю від 10.07.2009 р.

В процесі розгляду господарським судом Запорізької області справи № 3/246/09 за позовом ВАТ “Кримхліб” до ТОВ “Приазов’є” про стягнення заборгованості за Договором № 505-09/ю від 01.07.2009 р. судом було встановлено, що станом на 29.09.2009 р. заборгованість ТОВ “Приазов’є” перед ВАТ “Кримхліб” за недопоставлену продукцію згідно Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. становить 129 651,98 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.10.2009 р. у справі № 3/246/09 з ТОВ “Приазов’є” на користь ВАТ “Кримхліб” стягнуто 129 651,98 грн. основного боргу.

На час вирішення даної справи рішення господарського суду Запорізької області від 29.10.2009 р. у справі № 3/246/09 не оскаржувалося і у передбаченому законом порядку набуло законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, обов’язок ТОВ “Приазов’є” по оплаті на користь ВАТ “Кримхліб” заборгованості за недопоставлений товар згідно Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. в сумі 129 651,98 грн., який встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 29.10.2009 р. у справі № 3/246/09, не підлягає доказуванню в силу ст. 35 ГПК України.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із ст., ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що господарські зобов’язання складаються із зобов’язань, що виникають в силу відповідних цивільно-правових (господарських) правочинів, а також зобов’язань, що виникають на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.2 Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. встановлено, що, строк поставки продукції вказується в додатках до договору. Непоставка продукції протягом більш ніж 10 днів порівняно зі строком узгодженим сторонами розцінюється як одностороння відмова продавця від виконання цього договору.

Під час розгляду господарським судом Запорізької області справи № 3/246/09 судом встановлено, що згідно Специфікації № 2 від 23.07.2009 р. до Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. відповідач недопоставив позивачу продукцію на суму 129 651,98 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завданні простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.3 Договору поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. передбачено, що у разі прострочення по поставці продукції відповідач сплачує позивачу виключну пеню в розмірі 0,05 % за кожний день прострочення поставки.

Позивачем пред’явлені до стягнення штрафні санкції в сумі 7 714,29 грн., які за своєю правовою природою є пенею. Розрахунок пені позивачем здійснено за період з 28.08.2009 р. по 30.11.2009 р.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання відповідачем зобов’язань за Договором поставки № 505-09/ю від 10.07.2009 р. є обґрунтованою, але розрахунок пені позивачем виконаний не вірно, стягненню підлягає пеня в розмірі 6 288,12 грн. за період з 24.07.2009 р. (з моменту виникнення у ТОВ “Приазов’є” обов’язку по поставці продукції за Специфікацією № 2 від 23.07.2009 р.) по 29.10.2009 р. (до моменту прийняття судового рішення у справі № 3/246/09).

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, згідно розрахунку позивача, складає 1 268,10 грн., сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов’язання, згідно розрахунку позивача, становить 2 204,08 грн.

Даний розрахунок судом перевірений та встановлено, що розрахунок річних відсотків позивачем виконано не вірно, оскільки стягненню з відповідача підлягає 1 033,66 грн. річних відсотків.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача річних відсотків та втрат від інфляції грошових коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 1 033,66 грн. річних відсотків та 2 204,08 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з ТОВ “Приазов’є” 6 288,12 грн. пені, 1 033,66 грн. три відсотки річних та 2 204,08 грн. втрат від інфляції грошових коштів. В задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст., ст. 174, 175, 193, 230-232 ГК України, ст., ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625 ЦК України, ст., ст. 33, 35, 44, 47, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Приазов’є”, (72365, с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, вул. Фрунзе, 292/2, код ЄДРПОУ 03748804) на користь Відкритого акціонерного товариства “Кримхліб”, (95013, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51-А, код ЄДРПОУ 00381580) 6 288 грн. 12 коп. пені, 1 033 грн. 66 коп. річних відсотків, 2 204 грн. 08 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 95 грн. 26 коп. державного мита та 200 грн. 97 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          Суддя                               Т.А.Азізбекян

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України “06” квітня 2010 р.