Постанова № 9227755, 26.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Київ

26 лютого 2010 року 11:11№ 2а-648/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді КостенкаД.А., при секретарі судового засідання БіловуМ.В.,

за участю:

представника позивача Київського міського центру зайнятості (далі КМЦЗ) СінельніковоїЛ.Б.,

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом КМЦЗ до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 6648,95 грн.,

в с т а н о в и в:

У січні 2010року КМЦЗ звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням клопотання від 26 лютого 2010 року, просить стягнути з ОСОБА_1 кошти у розмірі 6648,95 грн. суму отриманого нею матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг.

Позов мотивований тим, що відповідач, у період знаходження на обліку в Деснян-ському районному центрі зайнятості (далі ДРЦЗ) як безробітна і отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття, відносилася до зайнятого населення, оскільки перебувала у трудових відносинах та отримала дохід (винагороду), про що не повідомила державну службу зайнятості.

У судовому засіданні представник КМЦЗ позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини зазначені у позовній заяві, просила стягнути зазначену суму коштів.

Відповідач проти позовних вимог не заперечувала. Пояснила, що вона, знаючи про обовязок повідомлення центру зайнятості про працевлаштування, не зробила цього, бо уважала, що її буде знято з обліку і припинено виплату матеріального забезпечення. Частину отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 1750 грн. вона вже повернула, у підтвердження чого представила відповідні квитанції.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, розглянувши матеріали справи, суд уважає, що адміністративний позов слід задовольнити, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 3 грудня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до ДРЦЗ із заявою про надання статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю.

Як зазначила представник позивача та підтвердила ОСОБА_1, у заяві остання зазначила, що не є найманим працівником, не укладала договорів цивільно-правового характеру, не отримує пенсію і не зареєстрована як фізична особапідприємець, а у випадку зміни її статусу, зобовязалася повідомити про це державну службу зайнятості.

З 10 грудня 2008 року по 27 серпня 2009 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в ДРЦЗ як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю, що підтверджується наказами ДРЦЗ від 10 грудня 2008 року №15018, від 1 липня 2009 року №11291, від 27 серпня 2009 року №15651.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 26 березня 2009 року та договору від 1 квітня 2009 року №71992, укладеного ДРЦЗ та ОСОБА_1 про професійне навчання безробітної, остання була направлена на професійну підготовку до Товариства з обмеженою відповідаль-ністю "Науково-виробниче обєднання "ІТЕК" за професією (спеціальністю) «Основи системного адміністрування локальної компютерної мережі на основі операційної системи Linux». У період професійного навчання ОСОБА_1 призначено матеріальну допомогу. Ці обставини підтверджується наказами ДРЦЗ від 6 квітня 2009 року №6137, від 1 липня 2009 року №11290, корінцем направлення на навчання від 1 квітня 2009 року №71992 з відміткою про прийом, свідоцтвом про підвищення кваліфікації СПК357522 від 30 червня 2009 року, наказами директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче обєднання "ІТЕК" від 3 квітня 2009 року №9 "Про зарахування слухачів в Центр навчання НВО"ІТЕК" та від 30 червня 2009 року №18 "Про відрахування слухачів з ТОВ НВО"ІТЕК".

ДРЦЗ проведено перевірку достовірності документів, які були підставою для надання статусу безробітної та виплати матеріального забезпечення КатковійН.П.

За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1, знаходячись на обліку і отримуючи допомогу по безробіттю, перебувала у трудових відносинах із Університетом "КРОК" та отримувала дохід.

Факт перебування у трудових відносинах із Університетом "Крок" та отримання від останнього доходів визнається відповідачем та підтверджується Актом від 3 листопада 2009 року №72, підписаним фінансовим директором і головним бухгалтером Університету "Крок", трудовими угодами від 19 січня та 24 лютого 2009 року , актами здачі-приймання робіт від 30 січня та 24 лютого 2009 року.

Наказом ДРЦЗ від 20 листопада 2009 року №427 прийнято рішення про повернення незаконно отриманих ОСОБА_1 коштів за період з 19 січня по 26 серпня 2009 року та вартості навчання.

Згідно довідки про доходи від 11 січня 2010 року №8 сума матеріального забезпе-чення на випадок безробіття, отримана ОСОБА_1 за період з 19 січня по 26 серпня 2009 року, склала 6109,66 грн.

Згідно листа КМЦЗ від 11 листопада 2009 року №06-11549 вартість навчання ОСОБА_1 становить 2289,29 грн.

20 листопада 2009 року ДРЦЗ письмово повідомив Каткову Н.П. про неподання нею відомостей про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, і про незаконну виплату такого забезпечення, а також запропонував повернути кошти у сумі 8398,95 грн. протягом 15 днів.

Сума отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг не заперечується відповідачем.

Станом на момент вирішення справи у суді, ОСОБА_1 повернула суму отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 1750 грн., що підтверджується квитанціями від 26 грудня 2009 року №34 та від 13 лютого 2010 року №237. Сума матеріального забезпечення у розмірі 6648,95 грн. повернута не була.

Відносини у сфері зайнятості населення в Україні і страхування на випадок безробіття регулюються Законом України від 1 березня 1991року №803-ХІІ "Про зайнятість населення" (далі Закон №803-ХІІ), Основами законодавства України про загально-обовязкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 2 березня 2000 року №1533-III "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі Закон №1533-ІІІ) тощо.

Статтею 1 Закону №803-ХІІ визначено категорії громадян, які належать до зайнятого населення, зокрема, відповідно до пп. "а" п. 3 цієї статті, такими є громадяни працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону№803-ХІІ безробітними визнаються громадяни працездат-ного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законо-давством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Статтею 11 Закону №803-ХІІ передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість, а особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Статтею 9 Закону №803-ХІІ передбачено, що громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Держава, відповідно до пп. "е", пп. "є" п. 1 ст. 4 Закону №803-ХІІ, гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні виплату безробітним в установле-ному порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сімї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги, а також безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії.

Частиною 2 ст. 7 Закону №1533-ІІІ передбачено, що професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних зак-ладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях є видами соціальних послуг за цим Законом та Законом №803-ХІІ. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом №1533-ІІІ.

Відповідно до п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 31 Закону №1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: працевлаштування безробітного; призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Згідно із ст. 36 Закону №1533-ІІІ застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг (абз. 1 ч. 2). Суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (абз. 1 ч. 3).

Як передбачено ч. 4 ст. 36 Закону №1533-ІІІ незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обовязки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

Відповідно до ст. 39 Закону №1533-ІІІ спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Наведені положення ст.ст. 36, 39 Закону №1533-ІІІ кореспондуються із положеннями ст. 30 Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, відповідно до якої застраховані особи зобовязані у повному обсязі та у встановлені законодавством України про загально-обовязкове державне соціальне страхування строки повідомляти про обставини, що спричиняють зміни розміру матеріального забезпечення із загальнообовязкового державного соціального страхування та порядку його надання (зміни стану непрацездатності, в складі сімї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).

Сума вартості матеріального забезпечення та соціальних послуг, наданих застрахованій особі внаслідок зловживання або невиконання нею своїх обовязків, стягується з цієї особи в судовому порядку.

Положеннями п. 1 ст. 18 Закону №803-ХІІ передбачено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, яка складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Згідно із ст. 16 Закону №1533-ІІІ матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі Фонд).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №1533-ІІІ функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центри зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Пунктом 5 ч. 2 цієї ж статті передбачено, що виконавча дирекція Фонду та її робочі органи контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 20 Закону №1533-III виконавча дирекція Фонду та її робочі органи з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону, взаємодіють з органами державної податкової служби, праці та соціального захисту населення, іншими органами виконавчої влади, Державною прикордонною службою України шляхом обміну відповідною інформацією про отримані особами, зареєстрованими в установленому порядку як безробітні, доходи від здійснення підприємницької діяльності, роботи за кордоном, виконання роботи за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами (договорами), ведення особистого селянського господарства, проведення інших заходів по виконанню цього Закону.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 будучи зареєстрованою в установленому порядку як безробітна, не повідомила державну службу зайнятості відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, зокрема про факти укладення трудових угод, виконання робіт, а також про отримання доходу (винагороди).

Факт невиконання своїх обовязків, сума отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Оскільки ОСОБА_1 умисно не виконала свого обовязку, сума виплаченого мате-ріального забезпечення на випадок безробіття та вартість наданих соціальних послуг у розмірі 6648,95 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано обставини, які викладені у позовній заяві, докази надані позивачем підтверджують обґрунтованість його позовних вимог, у добровільному порядку сума заявлена до стягнення не сплачена, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 50, 71, 79, 86, 158163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Задовольнити адміністративний позов Київського міського центру зайнятості.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості (Код отримувача: 03491091; банк одержувача: Головне управління Державного казначейства у м.Києві; код банку: 820019; р/р37179301900001; призначення платежу: повернення матеріальних виплат на випадок безробіття з 19 січня 2009 року по 26 серпня 2009 року) суму коштів у розмірі 6648,95грн. (шість тисяч шістсот сорок вісім гривень 95 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст. 185187 КАС. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно із ч. 1 ст. 254 КАС постанова, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС підписана та проголошена судом у судовому засіданні і приєднана до справи, складення постанови у повному обсязі відкладено на строк встановлений Кодексом. Постанова у повному обсязі складена 5 березня 2010 року.

Суддя Д.А. Костенко