Рішення № 92193534, 13.10.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 Справа № 917/928/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостхім», 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Садовий бульвар, 10,

до Акціонерного товариства «Полтава-банк», 36020, м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, 40-а,

про визнання пункту договору недійсним

Суддя: Мацко О.С.

Секретар судового засідання: Дяченко Д.Б.

Представники сторін:

від позивача: відсутні;

від відповідача: відсутні.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостхім» до Акціонерного товариства «Полтава-банк» про визнання недійсним пункту 5.3 договору поруки № 4746 від 26.06.2019 р. до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.06.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

22.09.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Обома сторонами подано заяви про розгляд справи по суті без участі їх представників, які судом задовольняються.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуваний пункт правочину суперечить вимогам, встановленим до третейської угоди положенням ч.ч. 1, 5 Закону України «Про третейські суди», що зумовлює його недійсність.

У відзиві № 005-006/1887 від 17.07.2020 р. (вх. № 7709 від 20.07.2020 р.) відповідач проти позову ТОВ «Шостхім» заперечує, посилаючись на те, що всі обов`язкові відомості щодо найменування сторін третейської угоди та їх місцезнаходження, предмета спору, місця і дати укладання угоди містяться в самому договорі поруки № 4746 від 26.06.2019 р., невід`ємною частиною якого є вказана третейська угода, викладена у вигляді третейського застереження.

Крім того, відповідач стверджує, що умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України «Про третейські суди» та не є обмеженням права позивача на судовий захист.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

26.06.2019 року між Акціонерним товариством «Полтава-банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шостхім» укладено договір поруки № 4746 до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р. (а.с. 8), відповідно до п. 1.1 якого Поручитель (ТОВ «Шостхім») зобов`язується перед Кредитором (АТ «Полтава-банк») відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «БАКС» (Позичальник) в повному обсязі боргових зобов`язань: кредиту в сумі 12 000 000,00 (Дванадцять мільйонів) грн. 00 коп., а також процентів за користування кредитом, інших платежів, які виникають з умов кредитного договору № 4746 від 22 жовтня 2018 р., а також включаючи всі додаткові угоди до вказаного кредитного договору, які вже укладені, можуть бути укладені в майбутньому та є невід`ємною частиною кредитного договору № 4746 від 22 жовтня 2018 р., укладеного між Кредитором та Позичальником.

Згідно з п. 5.3 договору поруки № 4746 від 26.06.2019 р. спори між Сторонами цього договору вирішуються у судах України, у тому числі в господарських судах, в порядку, визначеному чинним законодавством України, а також у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській організації «Український правовий союз» у відповідності з Регламентом цього третейського суду за вибором Банку.

Позивач вважає вказаний пункт договору таким, що не відповідає вимогам закону до третейської угоди, та просить визнати його недійсним.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір поруки № 4746 від 26.06.2019 р. до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р. та ін.

Перелік доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову: протокол № 1 загальних зборів учасників ТОВ «БАКС» від 04.10.2018 р., кредитний договір № 4746 від 22.10.2018 р. та ін.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1, пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на Позивача.

Дана позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2019 р. у справі № 917/2060/17, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Шостхім» стверджує, що третейська угода, викладена в п. 5.3 договору поруки № 4746 від 26.06.2019 р. до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р., всупереч положенню ч. 5 Закону України «Про третейські суди» не містить відомостей щодо предмета спору, що може бути переданий на розгляд третейського суду.

Також позивач стверджує, що третейська угода не містить однозначну домовленість сторін про передачу визначеного спору (спорів) на розгляд третейського суду, а викладене у 5.3 договору № 4746 від 26.06.2019 р. формулювання обмежує доступ позивача до правосуддя, оскільки містить відмову позивача від права на звернення до господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Частиною 5 ст. 12 Закону встановлено, що третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору (ч. 6 ст. 12 Закону).

Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

З аналізу зазначених норм вбачається, що третейське застереження, яке викладене в пункті 5.3 поруки № 4746 від 26.06.2019 р. до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р. є невід`ємною частиною самого Кредитного договору. А відтак предмет спору, найменування сторін та їх місцезнаходження, місце і дату укладання третейської угоди, викладеної у виді третейського застереження, зазначено в самому договорі поруки. Отже, сторони домовилися, що усі спори, що виникають з приводу договору поруки № 4746 від 26.06.2019 р., підлягають вирішенню, зокрема, у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській організації «Український правовий союз».

Тобто, сторони дотримались всіх правил при укладені третейської угоди.

Крім того, необхідно відзначити, що ч. 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» безпосередньо стосується третейської угоди, викладеної у вигляді окремої письмової угоди, саме в тексті якої й потрібно вказувати відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють па підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п`ятою статті 55 Конституції України.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

За змістом ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Стаття 12 Закону України «Про третейські суди» встановлює, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейського застереження в договорі Закон України «Про третейські суди» не передбачає. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;

Суд оцінює як правомірні доводи відповідача про те, що, оскільки між сторонами укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в Договорі, то з моменту укладання цього договору між сторонами діє третейське застереження, що визначає певний порядок розгляду спорів, які пов`язані з Договором, а саме - їх розгляд у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській організації «Український правовий союз».

Судом також враховано висновок Верховного Суду, наведений у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 р. у справі № 876/7/19 про те, що третейське застереження є власним волевиявленням сторін Договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження прав Товариства. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав Товариства, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 55 Конституції України. Проте, ухилення Товариства від виконання положень пункту Договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України «Про третейські суди», яка полягає у гарантуванні, у даному випадку, учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом

Таким чином, викладене в договорі третейське застереження не суперечить законодавству та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив, що заперечення відповідача щодо позовних вимог є правомірними та обґрунтованими, а позивачем не надано належних та допустимих доказів недійсності спірної норми правочину.

Врахувавши викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостхім» про визнання недійсним пункту 5.3 договору поруки № 4746 від 26.06.2019 р. до кредитного договору № 4746 від 22.10.2018 р.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 232-233, 238-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.10.2020 р.

Суддя О.С. Мацко