Постанова № 9218326, 07.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2010                                                                                           № 26/151-32/196-6/210

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Петраковська С.О., дов. № 38 від 11.01.2010р.

від відповідача: не з’явились

від третьої особи: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ Страхова компанія "Оранта-Січ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2009

у справі № 26/151-32/196-6/210 ( .....)

за позовом                               ВАТ Страхова компанія "Оранта-Січ"

до                                                   ВАТ "Страхова компанія "Астарта"

третя особа позивача           Моторно-транспортне бюро України

про                                                   стягнення 489508,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2009 року у справі № 26/151-32/196-6/210 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Оранта-Січ” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2009 року у справі № 26/151-32/196-6/210 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 10.03.2005 р. між позивачем, як довірителем, та відповідачем, як агентом, укладено договір доручення № 07 по проведенню обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі –Договір), відповідно до умов якого відповідач від імені та за дорученням та в інтересах позивача здійснює проведення робіт по укладенню договорів страхування, отриманню страхових платежів з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1.1 Договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року передбачено обов'язок страховика по передачі Агенту бланків полісів та договорів.

На протязі дії Договору між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, 6, якими, виходячи із їх змісту, сторонами було доповнено зміст договору стосовно зобов'язання страховика передати агенту бланки полісів по проведенню обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а саме:

додатковою угодою №1 від 23.03.2005р. договір доповнено пунктом, яким встановлено обов"язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів в кількості 1800 шт. серії ВА №№ 1923001-1924000, інші умови договору залишено без змін;

додатковою угодою № 2 від 18.07.2005р. договір доповнено пунктом, яким встановлено обов'язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №№ 3756001-37570000, з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін;

додатковою угодою № З від 14.09.2009р. договір доповнено пунктом, яким встановлено обов'язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №№ 3761001-37620000, з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін;

додатковою угодою № 4 від 26.05.2006 р. договір доповнено пунктом, яким встановлено обов'язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №№ 9711001-9712000 з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін;

додатковою угодою № 6 від 19.07.2006р. договір доповнено пунктом, яким встановлено обов'язок страховика у певний строк передати агенту бланки полісів без штампу страховика, в кількості 1000 шт. серії ВА №№ 9704001- 9705000, з умовою повернення такої ж кількості полісів, інші умови договору залишено без змін.

Позивач вчасно, відповідно з умовами, встановленими договором та додатковими угодами до нього, передав відповідачу вищезазначені бланки полісів.

В межах дії договору доручення № 07 від 10.03.2005р. та під час розгляду судової справи відповідачем було повернуто позивачу:

отриманих за додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 (серії ВА № 1923001 - № 1924000.№ 1924201 - №1925000) 1800 полісів:

отриманих за додатковою угодою №6 від 19.06.2006 (серії ВА№ 9704001 №9705000) 1000 полісів.

Таким чином, зобов'язання по поверненню бланків полісів, отриманих відповідачем за Додатковими угодами № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.06.2006 до Договору доручення № 07 від 10.03.2005 на даний час виконані, хоча і з порушенням строків, обумовлених договором доручення.

Бланки полюсів, які були передані за умовах, які визначались додатковими угодами № 2, від 28.07.2005 р., № 3 від 19.09.2005 р. та №4 від 26.05.2006 р. відповідачем досі не повернуті.

Згідно умов договору доручення (п. 2.2.7. договору), Агент повинен щотижневе надавати Страховику інформацію щодо укладених договорів страхування, але відповідач не здійснював належним чином покладеного на нього обов"язку по звітуванню перед Позивачем, що підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи. На протязі дії договору Відповідач, в порушення своїх договірних зобов'язань несвоєчасно передавав копії реалізованих полісів та оригінали анульованих та зіпсованих бланків.

Додатковою угодою № 5 від 09.06.2006р. до договору доручення №07 від 10.03.2005р. сторонами частково змінено умови договору стосовно порядку та строків перерахування страхових платежів від агента страховику (змінено п. 3.2 договору), а також сторонами змінено п. 2.2 договору - встановлено обов'язок агента щодекадне направляти страховику відомості про укладені договори страхування та сумах отриманих страхових платежів.

10 листопада між відповідачем та позивачем було укладено додаткову угоду № 7 до договору доручення, відповідно до якого відповідач зобов'язався: у строк до 31.12.2006р. реалізувати бланки полісів по проведенню обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ВА №№ 9711001-9712000 в кількості 1000 шт. (передані за додатковою угодою № 4) та нереалізовані бланки полісів в кількості 278 шт.; повернути ВАТ «СК «Оранта-Січ» бланки полісів в кількості 2000 шт. (передані за додатковими угодами №№ 2, 3) - серії ВА №№ 3756001-3757000 й №№ 3761001-3762000 до 30.11.2006р.

Аналізуючи в комплексі договір доручення та додаткові угоди до нього №№ 1-7, можна зробити висновок, що всі ці угоди укладені сторонами договору в рамках договору доручення, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно до п. 7.2. договору доручення № 07 зміни до договору вносяться за погодженням сторін та оформлюються додатковою угодою. Додаткові угоди №№ 1-7 до договору належним чином підписані уповноваженими на те представниками сторін, підписи скріплені печатками.

Всі додаткові угоди до договору, включаючи додаткові угоди №№ 2, 3, 4, містять вказівку на те, що ці додаткові угоди укладені сторонами до Договору доручення №07 про проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 10.03.2005р.

Також, хоча додаткові угоди №№ 2, З, 4 не містять вказівки про несення відповідальності за переданими бланків полісів саме страховиком, але й не містять вказівки про передання вказаних полісів агенту за договором для реалізації від імені останнього та про покладення відповідальності саме на агента - відповідача у даній справі. Проте, угоди №№ 2, 3, 4 містять норму про незмінність всіх інших умов договору, які не затронуті у даних угодах.

Договором доручення № 07 встановлено обов'язки агента вести пошук та залучати клієнтів (страхувателей) для укладення від імені Страховика договорів ОСЦПВ (п. 2.2.2 договору), а також діяти в інтересах страховика (п. 2.2.3 договору). Ці умови договору доручення № 07 сторонами не змінювались, тобто, можна зробити висновок, що відповідальність страховика (позивача у даній справі) розповсюджується й на бланки полюсів, передані згідно з додатковими угодами №№ 2, 3, 4 до договору доручення № 07; відповідач повинен був укладати договори страхування від імені позивача.

Враховуючи, що відповідачем, в порушення його зобов'язань, встановлених додатковою угодою №7 від 10.11.06р. до договору доручення №07, ніякої інформації по використанню бланків серії ВА №№ 3756001-37570000, серії ВА №№ 3761001-3762000, серії ВА №№ 9712001-9713000 (всього - 3000 шт.) Позивачу не надано, страхові платежі з реалізації бланків вказаних полісів на адресу Позивача не надходили, оригінали бланків не повернуті, умови договору доручення та додаткових угод до договору не виконані_- є очевидним що відповідачем грубо порушені умови договору доручення №07 та не повернені позивачу індивідуально визначені бланки сурової звітності, що у відповідності до ст. ст. 216 ГК України, є підставою до притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності.

В ході слухання судової справи по суті, відповідачем було заявлено, що бланки полісів, передані за додатковими угодами №№ 2, 3, 4 не містять індивідуальних містять ознаки, а також відсутні обмеження володіння та використання переданих за цими угодами бланків полісів саме відповідачем, та неможливості укладання договорів страхування на таких бланків від імені позивача. Позивач категорично не згодний із висловленими доводами відповідача та висновками суду у даному питанні виходячи з наступного:

Договорами про співробітництво між МТСБУ та страховиками дійсно передбачено можливість передавати бланки полісів без штампа страховика іншому страховику-члену МТСБУ, але лише при наявності письмової згоди на здійснення такої господарської операції визначених договором посадових осіб МТСБУ. Відповідний акт із зазначенням номерів полісів передається МТСБУ страховиком, який передав поліси іншому страховику, в дводенний строк й саме такий акт є підставою для внесення МТСБУ змін до облікових даних щодо кількості виданих страховикові бланків полісів та, відповідно, зміни обсягу зобов'язань щодо звітування за реалізацію цих полісів та здійснення відрахувань до централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих у ДТП та фонду попереджувальних заходів у розмірах, відповідно, 5% та 1% від суми отриманих від реалізації цих полісів страхових премій.

Можливість прямого обміну полісами ЦВ безпосередньо між страховиками ані договорами про співпрацю, ані іншими локальними актами МТСБУ не передбачена. І це цілком зрозуміло, оскільки забезпечення страховиків бланками полісів ЦВ, витрата МТСБУ цільових коштів з гарантійних внесків кожного страховика також поставлені в залежність від персоніфікованого обліку реалізації страховиками полісів ЦВ.

Слід також зазначити, що бланки полісів не мають встановленого терміну оберту, а отже зобов'язання зі сплати страхового відшкодування за договорами страхування ЦВ власників наземних транспортних засобів, укладених на таких бланках, виникають саме в страховика, який одержав ці бланки в МТСБУ. Отже у випадку, коли потерпілий або інша особа, яка має право на страхове відшкодування, у випадках, визначених Законом України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", звертається до МТСБУ за його одержанням, на виплату страхового відшкодування витрачаються кошти гарантійного внеску саме того страховика, за яким ці поліси ЦВ обліковуються в МТСБУ. Крім того, договором про співробітництво, який укладається між МТСБУ та страховиком, передбачений порядок взаємодій страховика т МТСБУ по забезпеченню нормальної роботи по страхуванню цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Зокрема, існує обов'язок МТСБУ забезпечити страховика бланками полісів в кількості, яка відповідає розміру його внеску та обсягу реалізації полісів ЦВ за календарний рік - так звана «квота» Розмір квоти встановлюється внутрішнім положенням МТСБУ. Саме те, що кількість полісів, що передається МТСБУ страховику, обмежена, стало причиною вказівок на подальше повернення такої ж кількості полісів. Умова про передання від відповідача позивачу такої ж кількості бланків визначає, що в майбутньому, у разі потреби позивача у додаткових бланках полісів ЦВ (оскільки існує квота по кількості бланків) відповідач передасть необхідну кількість позивачу. Таке передання (за погодженням сторін) повинно було бути здійснене у разі поновлення членства в МТСБУ відповідача та отримання ним бланків, у відповідності до чинного законодавства : або за дозволом МТСБУ, або ж позивач виступив агентом (повіреним) відповідача, як вже було зазначено, передання бланків полісів від одного страховика іншому можливо лише з письмового погодження МТСБУ. Такого дозволу позивач не отримував. При цьому, передати можливо нереалізовані бланки полісів, тобто після реалізації полісів неможливо змінити облік таких полісів в базі МТСБУ, а також неможливе передання відповідальності за такими полісами від одного страховика іншому.

Щодо висновків суду відносно наявності у Договорі доручення, укладеним між сторонами, елементів як договору доручення, так і договору міни, слід зазначити таке.

Предметом укладеного між сторонами господарського зобов'язання - договору доручення було надання агентом (відповідачем) сплатних послуг з укладання від імені та за рахунок повіреного на його користь договорів страхування з використанням бланків полісів ЦВ. Спрощено - реалізації полісів ЦВ від імені та в інтересах довірителя - позивача у справі. Чинне цивільне та господарське законодавство України не забороняє поєднання в одному господарському договорі різних видів господарських зобов'язань, але лише за умови, що вони не суперечать одне одному. До того ж, основною відмінністю господарських зобов'язань від цивільних є їх виключна направленість на досягнення економічного результату (ст. 3 та гл. 31 Господарського кодексу України (ГК).

Як зазначено у оспарюваному судовому рішенні, відповідно до ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати стороні у власність один товар в обмін на інший товар. До відносин міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, договір поставки, або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Правовідносини міни не можуть бути застосовані до господарських відносин, які виникли між сторонами, вже в силу того, що так званий «обмін», який за висновком суду, був здійснений між сторонами в рамках договору доручення, стосується бланків (полісів ЦВ), єдине призначення яких є фіксування на них основних умов страхування (терміну, розміру страхової винагороди тощо) між страховиком та страхувальником. Є нелогічним припущення, що сторонами договору, зокрема - позивачем, міг бути досягнутий економічний результат від господарської діяльності шляхом обміну «товару» на саме такий «товар». Також, слід зазначити, що як позивач, так і відповідач є страховими компаніями, основним та єдиним видом діяльності яких є саме страхування, а не торгівля.

Крім того, відсутність у додаткових угодах до договору доручення визначення, що "відповідальність за переданими бланками полісів несе ВАТ СК «Оранта-Січ» ніяким чином не визначає, що відповідальність за можливими страховими випадками несе відповідач. У зазначених додаткових угодах чітко визначено, що всі інші умови договору залишаються без змін, відповідно, й умова про відповідальність за страхові виплати згідно договірних умов поширює свою чинність на всі передані в рамках доручення бланки полісів.

Також, судом не було прийнято до уваги та не надано правову оцінку наступним обставинам:

Поліси ЦВ мають не родові, а персональні (індивідуальні) ознаки. Кожний поліс має свій унікальний номер, а його персональне обличковування за страховиком, який одержав його від МТСБУ, виключає можливість його використання (зокрема - реалізації) як речі, оскільки, як вже було наведено вище, єдине призначення полісу ЦВ це укладання на його бланку договору страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів страховиком, який має на це право згідно із вимогами Закону.

Таким чином, висновок суду, що передані позивачем відповідачеві бланки полісів без штампу та печатки страховика не могли бути ним використані в межах договору доручення, протирічить загальним вимогам цивільного законодавства, а саме ст. 1000 ЦК, згідно яких правочин від імені довірителя вичиняється саме повіреним. Під вчиненням правочину у даному випадку слід розуміти досягнення згоди з усіх суттєвих умов шляхом заповнення бланку полісу та його підписання повноважними представниками сторін (повіреного страховика з одного боку та страхувальника з іншого) та отримання повіреним страхових премій від страхувальників. Наявність в повіреного повноважень на вчинення відповідних дій підтверджується договором доручення та/або виданою на його виконання довіреністю. Бланк полісу ЦВ не містить реквізитів для повіреного чи комісіонера, а в зв'язку з тим, що відповідач до лютого 2007 року не мав права самостійно укладати такі договори від свого імені, слід визначити, що по всіх укладених ним на бланках позивача договорах в період дії договору доручення права та обов'язки виникли б саме в позивача. Тобто відсутність штампу та печатки позивача на бланках переданих ним відповідачеві полісів не була перешкодою для належного виконання відповідачем-повіреним зобов'язань за договором доручення, згідно його економічно-господарського змісту.

Також, в матеріалах справи є пояснення третьої особи - Моторного транспортного (страхового) бюро України. Згідно цих пояснень, Відповідач у даній справі мав право використовувати бланки полісів, що належать відповідачу, лише як посередник (агент) останнього, а не як страховик за договором.

Представником моторно-транспортного бюро було пояснено: що 10 березня 1999 року між МТСБУ та В АТ Республіканська страхова компанія «Оранта-Крим», правонаступником якого згідно із новою редакцією статуту - ВАТ СК «Астарта» є відповідач, було укладено договір про співпрацю.

Ліцензію на проведення страхової діяльності у формі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВАТ СК «Астарта» отримало 28.04.2005 серія АБ№ 123971.

Згідно з п. 51.1 ст. 51 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для набуття статусу асоційованого члена МТСБУ страховик зобов'язаний: отримати ліцензію на здійснення страхування цивільно-правової відповідальності: сплатити до фонду захисту потерпілих гарантійний внесок у розмірі, визначеному положенням про цей фонд, у сумі, не меншій за еквівалент 100 тисяч євро.

За твердженням третьої особи, зазначених коштів було недостатньо для формування ВАТ СК «Астарта» гарантійних внесків до фонду захисту потерпілих у розмірі, мінімально допустимому зазначеним законом.

Мінімальний розмір гарантійного внеску до фонду захисту потерпілих був сформований ВАТ СК «Астарта» лише у лютому 2007 року.

Таким чином, відповідач до лютого 2007 року не набув статусу асоційованого члена МТСБУ, чим не виконав законодавчо встановлені вимоги та, відповідно, не мав права укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від свого імені, а мав змогу виступати лише як посередник (агент).

Колегія суддів вважає, що суд при винесенні рішення не прийняв до уваги та взагалі не надав будь-якої правової оцінки вищеописані пояснення третьої особи, які містились в матеріалах справи та були додатково озвучені позивачем в процесі слухання справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вимога позивача про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005 р. та стягнення основного боргу в сумі 874470,00 грн. підлягає задоволенню.

Позивач вважає, невиконання Відповідачем зобов'язань за договором доручення, зокрема, - неповернення індивідуально визначених бланків полісів у оговорені додатковою угодою №7 від 10.11.06р. строки стало причиною понесення Позивачем з вини Відповідача матеріальних збитків, виходячи з наступного:

Позивач зазначає, що бланки полісів, по яким Відповідач всупереч своїм договірним зобов'язанням не відзвітувався перед Позивачем, з урахуванням того факту, що відповідач відмовляється повернути ці бланки полісів, є втраченими - оскільки, по-перше. Позивач своєчасно не отримав страхові платежі від реалізації банків полісів Відповідачем в рамках договору доручення №07 від 10.03.05 вір. та додаткових угод до цього договору; по-друге, в результаті неповернення Відповідачем 3000 шт. визначених вище бланків полісів Позивач був позбавлений можливості самостійно реалізувати ці бланки та отримати в результаті такої реалізації прибуток.

Пунктом 4.2 Договору передбачена відповідальність Агента за втрату бланків полісів у розмірі базового страхового платежу.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта, права або інтереси якого порушені.

Згідно п. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодування особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 71 125 грн. пені, 383892,33 грн. збитків від інфляції та неотриманий прибуток 375400,89 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування індексу інфляції, оскільки відповідно до положень ст.. 625 ЦК України сума боргу стягується з врахуванням індексу інфляції у випадку прострочки боржником грошового зобов’язання, а позивач просить розірвати договір та вимагає стягнути вартість не повернутих (втрачених) страхових полісів.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони погодили, що спори пов’язані з виконанням цього договору вирішуються шляхом переговорів, а у випадку не досягнення згоди, в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.4.5 договору).

Таким чином, враховуючи те, що правочин щодо забезпечення виконання грошового зобов’язання у вигляді пені не вчинений у письмовій формі, тому у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 71125,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, в силу положень ч. 2 вказаної статті розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Жодних доказів, які б свідчили про завдання збитків позивачу та причинно-наслідкового зв’язку дій відповідача завданим збиткам суду не представлено.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, встановивши дійсні відносини сторін у зв’язку з укладенням договору доручення № 07 з урахуванням додаткових угод №№ 2, 3, 4, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків відсутні.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ” підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.2009р. у справі № 26/151-32/196-6/210 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 101 – 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.2009р. у справі № 26/151-32/196-6/210 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір доручення № 07 від 10.03.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Оранта-Січ” та Відкритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Астарта” по проведенню обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ” (691104, м. Запоріжжя, вул. Малиновського,16, р/р 265044791 в Космічному відділенні ЗОД АППБ «Аваль» м. Запоріжжя, інд. код 02307292, МФО 313827) на користь Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Астарта” (03150, м. Київ, вул. Тверська, 6, р/р 26501440195410 в КРФ АКБ «УСР» м. Сімферополь, інд. код 02308021, МФО 324010) 874470,00 грн. основного боргу.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Астарта” (03150, м. Київ, вул. Тверська, 6, р/р 26501440195410 в КРФ АКБ «УСР» м. Сімферополь, інд. код 02308021, МФО 324010) на користь Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ” (691104, м. Запоріжжя, вул. Малиновського,16, р/р 265044791 в Космічному відділенні ЗОД АППБ «Аваль» м. Запоріжжя, інд. код 02307292, МФО 313827) за подання позовної заяви державне мито в сумі 8744,70 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Астарта” (03150, м. Київ, вул. Тверська, 6, р/р 26501440195410 в КРФ АКБ «УСР» м. Сімферополь, інд. код 02308021, МФО 324010) на користь Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Оранта-Січ” (691104, м. Запоріжжя, вул. Малиновського,16, р/р 265044791 в Космічному відділенні ЗОД АППБ «Аваль» м. Запоріжжя, інд. код 02307292, МФО 313827) за подачу апеляційної скарги суму державного мита в розмірі 4372,35 грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 26/151-32/196-6/210 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді