Постанова № 9218294, 20.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2010 № 7/25

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівська обласна державна адміністрація

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.02.2010

у справі № 7/25 ( .....)

за позовом Релігійна громада Української православної церкви Ніжинської єпарїії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії

до Ніжинська міська рада

Виконавчий комітет Ніжинської міської ради

третя особа позивача

третя особа відповідача Комунальне підприємство "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації"

Чернігівська обласна державна адміністрація

Приватний підприємець ОСОБА_2

Приватний підприємець ОСОБА_3

Приватний підприємець ОСОБА_4

Приватний підприємець ОСОБА_5

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Чернігівської області заявлено позов про визнання права власності за Релігійною громадою Української православної церкви Ніжинської Свято - Богоявленської (Замкової) Церкви на обєкти нерухомості, а саме: на нежитлове приміщення, літ. "А" (ліва келія) площею 68,5 кв. м та приміщення літ "Б" (права келія) площею 89 кв. м, що розташовані по вул. Московська, 1, м. Ніжин; нежитлову будівлю літ. "А" площею 59 кв. м, розташовану по вул. Подвойського, 14-Б, м. Ніжин.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність вилучення спірних споруд за часів радянської влади у релігійної громади Богоявленської церкви, правонаступником якої є позивач, на невизнання Ніжинською міською радою своїми діями (передача в оренду) права власності за позивачем на спірні споруди.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2010 р. у справі № 7/25 (далі Рішення суду) позов задоволено повністю: визнано за Релігійною громадою Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжин Чернігівської обл., м. Ніжин, вул. Подвойського, 20 (код 26033681) право власності на обєкти нерухомості: нежитлові приміщення (частина огорожі), розташовані за адресою: вул. Московська, 1, м. Ніжин, а саме: права келія літ "Б" загальною площею 89 кв. м, що складається з п'яти приміщень: 1 - приміщення площею 21,6 кв. м, 2 - приміщення площею 17,8 кв. м, приміщення площею 17,5 кв. м, 4 - приміщення площею 16,11 кв. м, 5 - приміщення площею 16 кв. м, ліва келія літ. "А" загальною площею 68,5 кв. м., що складається із трьох приміщень: 1 - приміщення площею 15,1 кв. м, 2 - приміщення площею 32,4 кв. м, 3 - приміщення площею 21 кв. м; та на нежитлову будівлю літ. "А" загальною площею 59 кв. м, що розташована за адресою: вул. Подвойського, 14-Б, м. Ніжин.

Не погоджуючись з даним рішенням, Чернігівська обласна державна адміністрація звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт, зокрема, зазначає, що:

- не ґрунтується на фактичних обставинах справи висновок суду першої інстанції про те, що однойменна релігійна громада Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжина є правонаступницею релігійної громади Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина;

- судом першої інстанції не досліджувалась офіційна інформація щодо зареєстрованих релігійних організацій м. Ніжина за весь період до моменту звернення позивача, яким могли належати спірні приміщення;

- відповідно до ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Чернігівської обласної державної адміністрації і порушено апеляційне провадження у справі № 7/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.04.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні 20.04.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 20.04.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Інші учасники судового процесу своїми процесуальними правами не скористалися, у судове засідання 20.04.2010 р. не зявилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, беручи до уваги повноту матеріалів справи, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, Релігійна громада Української православної церкви Ніжинської Єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжина (позивач) зареєстрована на підставі розпорядження Голови обласної державної адміністрації від 25.06.2001 р. № 340 відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р. № 987-XII.

Відповідно до прийнятого рішення Священним Синодом Української Православної Церкви від 31.05.2007 р. про розподіл Чернігівської єпархії та утворення Ніжинської єпархії в 2009 р. вказана громада змінила своє підпорядкування - з Чернігівської єпархії перейшла до Ніжинської єпархії, що підтверджується листом канцелярії Київської Митрополії Української Православної Церкви № 716 від 26.05.2009р.

На підставі Розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 13.02.2009 р. № 35 проведена перереєстрація юридичної особи (релігійної громади) - позивача.

Релігійна громада Української православної церкви Ніжинської Єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжина просить визнати за нею право власності на обєкти нерухомості: на нежитлове приміщення, літ. "А" (ліва келія) площею 68,5 кв. м та приміщення літ "Б" (права келія) площею 89 кв. м, що розташовані по вул. Московська, 1, м. Ніжин; нежитлову будівлю літ. "А" площею 59 кв. м, розташовану по вул. Подвойського, 14-Б, м. Ніжин, як допоміжні споруди, необхідні для обслуговування основної споруди Богоявленської церкви.

Як вірно встановлено місцевим судом Богоявленська церква розташована по вул. Подвойського, 20 в м. Ніжині.

Спірні споруди, зокрема, нежитлове приміщення літ. "А" (ліва келія) загальною площею 68,5 кв. м та нежитлове приміщення літ: "Б" (права келія) загальною площею 89 кв. м розташовані по вул. Московській № 1 в м. Ніжин і являють собою частину огорожі церкви, а нежитлова будівля літ "А" площею 59 кв. м, розташована по вул. Подвойського № 14-Б в м. Ніжин, знаходиться на території церковного двору (на церковній підлозі, оскільки раніше була частиною церкви) та використовується позивачем для занять "недільної школи".

Зазначені об'єкти нерухомості є допоміжними спорудами, необхідними для обслуговування основної споруди Богоявленської церкви.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Історичними даними встановлено, що Богоявленська Церква і спірні приміщення побудовані в 1721 році. Релігійна громада Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина існувала відтоді, була єдиним власником і розпорядником створеного майна.

Богоявленська церква м. Ніжина таку назву мала весь час з дня її створення і належала тільки релігійній громаді Богоявленської церкви, православної конфесії.

Ці обставини є загальновідомими, підтверджуються історичними, науково-документальними виданнями, зокрема, "Историко-статистическим описанием Черниговской епархии", рік видання 1874 р., науково-документальним виданням краєзнавця ОСОБА_6 "Свята Чернігівська земля", енциклопедичним довідником "Чернігівщина", документами Державного архіву Чернігівської області, копії та витяги з яких наявні в матеріалах справи.

У зв'язку з проведенням радянською владою в період з 1920 - 1930 р.р. політики, спрямованої на порушення прав церков і релігійних організацій та їхнє цілковите знищення, що є загальновідомою обставиною, релігійна громада Свято - Богоявленської Церкви припинила свою діяльність. Богоявленська Церква з допоміжними будівлями вибула з володіння парафії та використовувалась не за призначенням.

До матеріалів справи долучено документи Державного архіву Чернігівської області - опис церковного майна Богоявленської Церкви, складений представниками церковної громади та уповноваженим представником виконкому (розпочатого 24.07.1921 р., закінченого 24.11.1924 р.).

З "Опису" вбачається, що до майна релігійної громади Богоявленської церкви включались сама кам'яна споруда церкви і шість кам'яних лавок в огорожі церкви та кам'яне приміщення для церковного сторожа на церковному погості (зараз споруда по Подвойського, 14-Б) (т. с. 1, а. с. 13-17) - спірні споруди.

З архівних документів вбачається, що Свято-Богоявленська Церква з церковною брамою (огорожею у вигляді лавок (келій)) та кам'яним приміщенням являє собою цілісний Замковий комплекс, створений у XVIII сторіччі (1721 р.) на кошти релігійної громади і належний Чернігівській Єпархії православної церкви, відтоді став власністю релігійної громади Свято-Богоявленської Церкви.

Отже, релігійна громада Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжина, зареєстрована розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації № 35 від 13.02.2009 р., є правонаступницею однойменної релігійної громади Богоявленської (Замкової) Церкви у м. Ніжині, що свідчить про те, що будівля церкви зі спірними спорудами повинна належати саме релігійній громаді Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято - Богоявленської (замкової) парафії у м. Ніжині - позивачу.

В апеляційній скарзі Чернігівська обласна державна адміністрація зазначає, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи висновок суду першої інстанції про те, що однойменна релігійна громада Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Богоявленської (Замкової) парафії м. Ніжина є правонаступницею релігійної громади Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина.

Однак, як зазначалось вище, факт такого правонаступництва є загальновідомим, підтверджується вищенаведеними документами, а відтак на підставі ст. 35 ГПК України не потребують доказуванню наступні обставини:

- релігійна громада Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина існувала з 1721 року - часу побудови приміщення Богоявленської церкви (разом із спірними приміщеннями); - релігійна громада Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина була єдиним власником та розпорядником приміщень комплексу Богоявленської церкви; - Богоявленська церква Ніжина мала таку назву з дня її створення і до цього часу, при цьому належала тільки релігійній громаді Богоявленської церкви, православної конфесії. Частиною першою статті 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Відповідно до ст. 9 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України № 475/97 ВР від 17.07.1997 р.) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Одним із зобов'язань України, взятих перед Радою Європи є сприяння мирному вирішенню існуючих суперечок між православними церквами та встановлення правового вирішення питання про повернення церковної власності (висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи - Страсбург, 26.09.1995 р., рішення Європейського суду з прав людини, 28.02.2008 р. справа "Церква села Сосулівка проти України").

Будівля церкви була повернута релігійній громаді (позивачу) та на підставі рішення Виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 451 від 01.10.2009 р.

Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради 22.10.2009 р. позивачу видано свідоцтво про право власності на будівлю церкви.

Нежитлові приміщення, що є предметом даного спору, позивачу передані не були.

Спірні приміщення знаходяться на балансі Ніжинської міської ради і були передані виконавчим комітетом Ніжинської міської ради у строкове платне користування на підставі договорів оренди майна, укладених між виконавчим комітетом Ніжинської міської ради та приватними підприємцями, а саме: одне приміщення келії за договором № 34 від 23.11.2007 р. - приватному підприємцю ОСОБА_2, одне приміщення келії за договором № 30 від 23.11.2007 р. - приватному підприємцю ОСОБА_3, два приміщення (келії) за договором № 70 від 18.10.2002 р. та за договором № 2 від 10.02.2005 р. - приватному підприємцю ОСОБА_4, одне приміщення - келія - Приватному підприємцю ОСОБА_5 за договором № 10 від 28.02.2003р., два приміщення келій передано в оренду позивачу.

Заперечуючи проти права власності позивача на спірні об'єкти - проти позовних вимог, Ніжинська міська рада (відповідач-1) та виконавчий комітет Ніжинської міської ради (відповідач-2) посилаються на те, що спірні приміщення не відносяться до культових будівель (лист Виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 29.09.2009 р. № 3-11/6-1153 (а. с.20)). Однак таке заперечення відповідача-1 та відповідача-2 є безпідставним та спростовуються матеріалами справи.

Доказів набуття права власності на спірні споруди відповідачем-1 та відповідачем-2 суду не надано.

Право власності на спірні споруди (лавки-келії та будівля по вул. Подвойського, 14-Б) у Ніжинському МБТІ не зареєстровані ні за відповідачами, ні за іншими особами, що підтверджується листом-довідкою № 114 від 05.02.2010 р. за підписом начальника КП "Ніжинське МБТІ".

Культова споруда - будинок (споруда), призначений для проведення богослужінь та релігійних обрядів (християнські собори, церкви, каплиці, дзвіниці, хрещальні, молитовні будинки тощо; мусульманські мечеті, іудейські синагоги тощо) (Наказ МНС України № 339 від 18.05.2009 р. "Про затвердження Правил пожежної безпеки для культових споруд", зареєстрований Мінюстом України 11.06.2009 р. за № 506/16522).

Згідно зі ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальними правилами приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне призначення, приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна річ утворює одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Спірні споруди: нежитлове приміщення, літ. "А" (ліва келія) площею 68,5 кв. м та приміщення літ "Б" (права келія) площею 89 кв. м, , що розташовані по вул. Московська, 1, м. Ніжин; нежитлова будівля літ. "А" площею 59 кв. м, розташована по вул. Подвойського, 14-Б, м. Ніжин були побудовані для обслуговування головної речі (Богоявленської Церкви) і повязані з нею спільним призначенням, отже, є її приналежністю і повинні слідувати за головною річчю.

Таким чином, будівля Свято-Богоявленської (Замкової) церкви зі спірними об'єктами нерухомості: келіями-лавками та будинком по вул. Подвойського, 14 Б, що використовується релігійною громадою (позивачем) для "недільної школи", є культовою спорудою як єдиний майновий комплекс.

Відповідно до листа-відповіді Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 12/6 - 409 від 20.08.2007 р. та листа-відповіді Чернігівської облдержадміністрації № 01.04-01/010/6253 від 27.08.2007 р. Свято-Богоявленська церква не перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного чи місцевого значення.

Листом № 3-24/6-442 від 13.04.2009 р. виконком Ніжинської міської ради визначив, що келії входять до цілісного майнового комплексу Свято-Богоявленської (Замкової) церкви.

Як встановлено судом і вище зазначено, спірні допоміжні споруди існували до їх відібрання радянською владою, ввійшли до "Опису церковного майна" і були власністю релігійної громади Богоявленської церкви, правонаступник якої - позивач.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності, у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Розпорядженням Президента України від 22.06.1994 р. №53/94-рп "Про повернення релігійним організаціям культового майна" встановлено, що на виконання ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов'язано місцеві органи державної виконавчої влади забезпечити передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України від 29.08.1996 р. №2 (з відповідними змінами) "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" відповідно до статті 17 вказаного Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки. Під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, римо-католицької церкви тощо. Тобто, спірні допоміжні споруди Свято - Богоявленської Церкви м. Ніжина слід було повернути у власність релігійній громаді як культові споруди, та як безпідставно вилучені у власника.

Аналогічну позицію викладено Вищим господарським судом України при розгляді справи № 27/74-09 (30/118-08, 18/510-07, 30/308-07) за позовом Релігійної громади святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про визнання права власності (постанова від 26.11.2009 р. № 27/74-09(30/118-08,18/510-07,30/308-07)).

Виходячи з вищезазначених обставин справи, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивачем, посилаючись на неприйняття бюджету на 2010 р., заявлено клопотання про невідшкодування судових витрат за рахунок відповідача-1 та відповідача-2 та покладення їх на позивача. Клопотання задоволено місцевим судом. Судові витрати покладаються на позивача.

Переглядаючи рішення по суті, колегію суддів відзначає, що Чернігівська обласна державна адміністрація в апеляційній скарзі також вказує, що судом першої інстанції не досліджувалась офіційна інформація щодо зареєстрованих релігійних організацій м. Ніжина за весь період до моменту звернення позивача, яким могли належати спірні приміщення.

Проте таке твердження апелянта спростовується вищезазначеними доказами, на підставі яких Господарський суд Чернігівської області дійшов до правильного і законного висновку, що будівля церкви зі спірними спорудами з часу їх створення (1721 р.) належала виключно релігійній громаді Свято-Богоявленської (Замкової) церкви Ніжина, правонаступником якої є позивач.

При цьому обовязок доказування згідно із ст. 33 ГПК України покладається на учасників судового процесу, а тому саме апелянт повинен був надати докази на підтвердження своїх тверджень про можливість належності спірних приміщень іншим релігійним організаціям. Оскільки таких доказів апелянтом надано не було, то вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних в справі фактичних доказах, а отже, є правомірним.

Посилання Чернігівської обласної державної адміністрації в апеляційній скарзі на ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року, згідно із якою все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю, не має значення для вирішення спору, оскільки сама ж Чернігівська обласна державна адміністрація в своєму відзиві на позовну заяву у справі зазначила, що спірне майно в державній власності не знаходиться. Відповідно до листа - відповіді Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 12/6-409 від 20.08.2007 р. та листа - відповіді Чернігівської обласної державної адміністрації № 01.04-01/010/6253 від 27.08.2007 р. (знаходяться в матеріалах справи) Свято-Богоявленська церква не перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного чи місцевого значення. При цьому будівля церкви була повернута позивачу, внаслідок чого на підставі рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 451 від 01.10.2009 р. позивачу 22.10.2009 р. було видано свідоцтво про право власності на будівлю церкви. Зазначене рішення виконкому Ніжинської міської ради не оскаржувалось та не скасовувалось, а тому є дійсним. Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2010 р. у справі № 7/25 прийнято з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Чернігівської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.02.2010 р. у справі № 7/25 без змін.

2. Матеріали справи № 7/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді