Постанова № 9218101, 13.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2010                                                                                           № 25/487

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

Кудрявцев О.В., довіреність № 01/09-2009 від 09.09.2009 року

від відповідача -Гуленко О.М., довіреність № 188 від 04.03.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Охоронна фірма "Столиця"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.12.2009

у справі № 25/487 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Столиця-Сек"юріті"

до                                                   ТОВ "Охоронна фірма "Столиця"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення заборгованості в сумі 46258,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2009 року у справі 25/487 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Столиця – Сек’юріті” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” про стягнення заборгованості в сумі 46258,00 грн. задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Столиця – Сек’юріті” грошові кошти в сумі 46258,00 грн. та судові витрати в розмірі 698,58 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги та з апеляційною скаргою вих. № 163 від 22.01.2010 року (вх. № 02-4.1/1377 від 24.02.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження та скасувати оскаржуване рішення. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, апелянт зазначає, що господарський суд прийняв необґрунтоване рішення, без належних документів в його обґрунтування, а також розглянув справу за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання.

На думку відповідача господарським судом було невірно застосовано норми ст.ст. 549, 551, 625, 1050 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, що стосуються неустойки та інших господарських санкцій.

Скаржник зазначає, що господарським судом було необґрунтовано задоволено позовну вимогу позивача про задоволення пені в сумі 1999,00 грн., оскільки розмір неустойки (штрафу, пені) не передбачений Договором безпроцентної поворотної позики.

Крім того, апелянт відмічає, що судом першої інстанції невірно розраховано суму інфляційних витрат позивача згідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки на день винесення рішення по справі сума інфляційних витрат має складати 3268,44 грн., що є меншою за ту, яку встановив господарський суд.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2010 року у справі № 25/487 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2010 року о 10 год. 20 хв.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд залишити рішення Господарського суду від 17.12.2010 року у справі № 25/487 без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

30.03.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшла телеграма, в якій викладено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 року розгляд справи було відкладено на 13.04.2010 року у зв’язку з клопотання відповідача.

В судове засідання 13.04.2010 з’явилися уповноважені представники сторін та підтримали свої вимоги викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу. При цьому, апелянт зазначив, що не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення з останнього пені та розміром нарахованих інфляційних витрат.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця - Сек'юріті» (далі по тексу - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Столиця» (далі по тексту – відповідача) про стягнення заборгованості по договору безпроцентної поворотної позики у розмірі 46 258,00 грн., з яких 40000,00 грн. – основний борг за Договором безпроцентної поворотної позики від 20.12.2007 року, 1999, 00 грн. пені, 818,63 грн. – 3 % річних та інфляційні нарахування в розмірі 3440,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач свої обов'язки за договором не виконав, повернення позики в термін відповідно умов Договору не забезпечив.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 грудня 2007 року між позивачем (Позикодавець) та відповідачем (Позичальник) було укладено Договір про надання безпроцентної поворотної позики (далі по тексту – Договір).

Згідно п.п. 1, 2 Договору позивач надає відповідачу поворотну безвідсоткову позику у розмірі 40 000,00 грн., а останній зобов'язався повернути позику у визначений цим Договором строк.

У відповідності до п.п. 4, 8 Договору, строк позики визначається з дати підписання цього Договору і закінчується 20.12.2008 року.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 20.12.2007 року.

У відповідності до п. 5 Договору після закінчення строку, визначеного в п. 4 Договору, відповідач зобов’язується протягом 15-ти днів повернути позивачу суму позики.

З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2009 року позивачем в порядку досудового врегулювання спору було направлено претензію № 1/07-09 про погашення основної суми заборгованості, яку відповідач отримав 03.08.2009 року (про що свідчить відмітка про отримання (печатка та підпис представника – директора).

Проте, відповіді на претензію та про прийняте по ній рішення відповідачем, в тому числі на момент винесення рішення по справі позивачу надано не було.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи відповідачем було визнано борг, що підтверджується актом звірки розрахунків, підписаний сторонами 31.07.2009 року.

В контексті викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 40000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов’язань за Договором не виконав, грошових коштів у встановлений Договором строк не повернув і станом на 10.09.2009 року повернення позики відповідачем не здійснено.

Крім того, зважаючи на відсутність контррозрахунку відповідача, за порушення останнім зобов’язання за Договором щодо повернення позики суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 549, 551, 611 задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 1999,00 грн., 3 % річних за користування чужими коштами у сумі 818,63 грн. та суму інфляційних в розмірі 3440,00 грн.

На підставі встановлених обставин справи колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

А згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі було укладено договір безпроцентної поворотної позики від 20.12.2007 року.

Відповідно до п. 1 Договору позивач зобов’язується надати відповідачу безпроцентну поворотню позику, а останній зобов’язується повернути позику у визначений Договором строк.

Пунктом 4 Договору передбачено, що строк надання позики відповідачу становить з 20.12.2007 року по 20.12.2008 року.

Згідно п. 5 Договору по закінченні строку, вказаного в п. 4 Договору, відповідач зобов’язується протягом п’ятнадцяти днів повернути суму позики.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства та положення договору позики колегія суддів вважає правильною позицію позивача у справі, який вважає наявним з боку відповідача порушення зобов’язання щодо повернення позики.

Докази зворотного в матеріалах справи відсутні. Відповідач отримання позики не заперечує, контррозрахунок щодо заявлених позовних вимог та докази належного виконання власних зобов’язань суду не представив.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором позики у розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки місцевим господарським судом було встановлено прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань, колегія суддів вважає, що нарахування 3% річних також є обґрунтованим у розмірі 818,63 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України необхідною передумовою застосування штрафних санкцій, та пені зокрема, є визначення її розміру договором або законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було не обґрунтовано задоволено позовну вимогу позивача про стягнення пені у розмірі 1999,00 грн., оскільки при відсутності письмової угоди сторін, яка б встановлювала відповідальність відповідача у вигляді пені, правові підстави для нарахування пені на суму основного боргу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем під час здійснення розрахунку позовних вимог було невірно застосовано індекс інфляції, який за розрахунком позивача з січня 2009 року по серпень 2009 року складав 108,6 %, в той час, як за перерахунком апеляційного суду індекс інфляції за вказаний період становив 108,2 % що призвело до помилкового розрахунку інфляційної складової боргу.

З урахуванням викладеного, відповідно до розрахунку суду апеляційної інстанції за спірний період підлягає стягненню з відповідача сума інфляційних витрат у розмірі 3280,00 грн.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення основного боргу у сумі 40000,00 грн., 3% річних у розмірі 818,63 грн. та інфляційних витрат в розмірі 3280,00 грн. В іншій частині позов є необґрунтованим, непідтвердженим належними доказами, а отже таким, що не підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими твердження відповідача про розгляд справи місцевим господарським судом за відсутності представника відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання з огляду на наступне.

Як вбачається з оригіналу конверту та довідки органу поштового відділення та зв’язку, в якій зазначено, що за зазначеною адресою ТОВ „Охоронна фірма „Столиця”, не проживає (не розшукано), Господарським судом м. Києва направлялись документи на адресу: 04205, м. Київ, вул. Тимошенка, буд. 29-А. В той же час, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру від 18.11.2009 року місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” є: 04205, Оболонський район , вул. Тимошенка, будинок 29-Б.

Таким чином, розгляд справи № 25/487 відбувся за відсутності ТОВ „Охоронна фірма „Столиця”, як сторони у справі, що не була повідомлена належним чином про час та місце судового розгляду, і є суттєвим порушенням його процесуальних прав, а також суперечить ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, ст. 4-3 ГПК України, згідно якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та приписам ст. 22 ГПК України.

Колегія суддів відзначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що місцевий господарський суд неправомірно розглянув справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Столиця – Сек’юріті”, не повідомленого належним чином про дату судового засідання підтверджуються матеріалами справи.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними твердження апелянта щодо порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, а оскільки висновки місцевого господарського суду, викладені в рішенні, частково не відповідають обставинам справи та невірно застосовано судом норми матеріального права в частині стягнення пені – апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню з прийняттям нового рішення.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції повинні бути покладені на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2009 року у справі № 25/487 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Столиця – Сек’юріті” задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29-Б, п/р № 26004301010060 в ПАТ «Банк Столиця», м. Київ, МФО 380623, код ЄДРПОУ 33056830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 10-А, корп. 2, кВ. 39, р/р 26005210119940 в КРФ ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300830, код ЄДРПОУ 35524349) суму основного боргу в розмірі 40000 (сорок тисяч) 00 грн., 3 % річних в розмірі 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 63 коп., суму інфляційних витрат в розмірі 3280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп., 440 (чотириста сорок) грн. 99 коп. витрат по сплаті державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 98 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити”.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 10-А, корп. 2, кВ. 39, р/р 26005210119940 в КРФ ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300830, код ЄДРПОУ 35524349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна фірма „Столиця” (04205, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29-Б, п/р № 26004301010060 в ПАТ «Банк Столиця», м. Київ, МФО 380623, код ЄДРПОУ 33056830) 231 (двісті тридцять одну) грн. 26 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4.          Матеріали справи № 25/487 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.04.10 (відправлено)