Рішення № 9216985, 06.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2010 р. Справа № 29/57-10

вх. № 1783/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Галецький І.М.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ПП "Петроліс", м. Луганськ

до ПСП "Огульчанське", с. Огульці

про стягнення 395659,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 363124,00 грн. боргу, 32535,90 грн. пені та судові витрати.

До початку судового засідання позивач заявив клопотання про забезпечення позову, але оскільки суду не було надано доказів, що підтверджують наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, суд відмовив позивачеві у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав. 22.03.10 відповідач, через канцелярію суду, надав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

06.04.10 представник відповідача в судове засідання не з"явився.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд, встановив наступне.

01.07.09 між сторонами було підписано договір №01/07-2. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався поставити відповідачеві товар, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити його вартість. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, передав відповідачеві товар на суму 638124,00 грн., а відповідач товар отримав, що підтверджується накладними та довіреностями, копії яких надані до матеріалів справи, але оплату його вартості здійснив лише частково у розмірі 275000 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 363124,00 грн.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що оплата продукції здійснюється шляхом 100% попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони своїми діями (не здійснення відповідачем попередньої оплати та поставка позивачем товару без попередньої оплати) змінили умови договору, у зв"язку з чим, суд прийшов до висновку, що обов"язки за цим договором, в тому числі щодо оплати товару, у сторін виникли відповідно до п. 4.1 договору, а саме, з 02.12.2009 року.

Враховуючи, що вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 363124 грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Пунктом 3.1 вказаного договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені. Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, нарахована позивачем пеня (в період з 02.12.09 по 05.03.10) в сумі 7138,12 грн. відповідає умовам договору та вимогам законодавства і підлягає стягненню.

В задоволенні позову в частині 25397,78 грн. пені слід відмовити, у зв"язку з невірним розрахунком.

Судові витрати, відповідно до ст. 44 та ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на сторін пропорційно задоволених вимог. При поданні позову, позивачем сплачено державне мито в розмірі 1700 грн, в той час як у відповідності до підпункту "а" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 " Про державне мито" в новій редакції із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1% відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.). Таким чином за заявленим позовом розмір державного мита має складати 3956,60 грн. За таких обставин суд вважає необхідним додатково стягнути з відповідача на користь державного бюджету України 2002,62 грн. державного мита та стягнути з позивача на користь державного бюджету України решту несплаченого державного мита в розмірі 253,98 грн. про що видати відповідні накази.

Враховуючи викладене вище, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Огульчанське" (Харківська область, Валківський район, с. Огульци, вул. Калініна, 14, код 30486854) на користь приватного підприємства "Петроліс" (м. Луганськ, вул. Цимлянська, 5, код 35773798) - 363124,00 грн. боргу, 7138,12 грн. пені, 1700 грн. державного мита та 220,85 грн. витрат на інформаційно - технічне задоволення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Огульчанське" (Харківська область, Валківський район, с. Огульци, вул. Калініна, 14, код 30486854) на користь державного бюджету України - 2002,62 грн. державного мита.

Стягнути з приватного підприємства "Петроліс" (м. Луганськ, вул. Цимлянська, 5, код 35773798) на користь державного бюджету України - 253,98 грн. державного мита.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя