Ухвала суду № 920126, 05.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-26518/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05квітня2007 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Павлушку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006р.

у справі№ 49/67-Агосподарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Тек Лінія ДЕКО»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 18.04.2006р. позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 24.06.2005 р. № 287-23-804-21625773-7375 в частині визначення ТОВ «Сім Тек Лінія ДЕКО» фінансових санкцій в сумі 25485,00 грн., накладених на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», сумою податкового зобовязання позивача; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення першої інстанції вмотивоване встановленою обставиною проведення позивачем розрахунків з покупцями за придбаний ними товар /побутову техніку/ з використанням банківських платіжних карток за період з 15.05.2005р. по 06.06.2005р. без застосування реєстратора розрахункових операцій, тоді як статтею 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що реєстратор розрахункових операцій застосовується, в тому числі, у разі здійснення розрахунків із використанням платіжних карток при продажу товарів /наданні послуг/ у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. При наявності в діях позивача порушення статті 1 зазначеного Закону спірне податкове повідомлення-рішення визнане недійсним в частині визначення суми фінансових санкцій 25485,00 грн. сумою податкового зобовязання позивача з огляду на те, що Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», на підставі якого накладені фінансові санкції, не є законом з питань оподаткування, а відтак фінансові санкції не є податковим зобовязанням в розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006р. постанову господарського суду міста Києва від 18.04.2006 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову, виходячи з того, що операція з використання платіжної картки, яка передбачає переведення грошових коштів з банківського рахунку покупця товару на розрахунковий рахунок продавця такого товару, в силу статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має ознаки розрахункової банківської операції, оскільки призводить до зміни права власності на грошові кошти від покупця до продавця. Посилаючись на те, що платіжну картку від покупця отримує саме позивач, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про здійснення позивачем банківської операції, на яку вимоги пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не поширюються /пункт 2 статті 9/. Визначення фінансових санкцій податковим зобовязанням позивача згідно спірного податкового повідомлення-рішення визнано судом апеляційної інстанції неправомірним з тих же підстав, з яких визнано неправомірним і судом першої інстанції.

В касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі м. Києва просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 1, 2, 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 25485,00 грн. на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» згідно податкового повідомлення-рішення від 24.06.2005 р. № 287-23-804-21625773-7375 слугувала така обставина, як проведення позивачем в період з 15.05.2005р. по 06.06.2005р. в торговому залі, що належить позивачу, розрахунків за відпуск побутової техніки загальною вартістю 5 097 грн. через POS-термінал, який є власністю АППБ «Аваль», з використанням платіжних карток без застосування реєстратора розрахункових операцій. При цьому між позивачем та АППБ «Аваль» діяв договір еквайрінгу від 19.07.2002р. № 09/07-31/45, згідно якого позивачу /торговцю/ надавалося право приймати до оплати платіжні картки, а банк /еквайр/ зобовязувався вчиняти дії з його технологічного та інформаційного обслуговування та виконувати розрахунки з ним за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток.

Згідно статті 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. № 265/95-ВР /далі за текстом Закон України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР/ реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Вказана законодавча вимога щодо застосування РРО юридичними особами, які здійснюють розрахунки в безготівковій формі з використанням платіжних карток при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, кореспондує з пунктом 5.14 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 N 367 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.11.2001 за N 954/6145, чинного до 19.06.2005р., яким встановлено, що торговці, які здійснюють розрахункові операції в безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій. При цьому під торговцями розуміються суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до договорів з еквайрами або платіжними організаціями приймають до обслуговування платіжні картки з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг (включаючи послуги з видачі грошей у готівковій формі, що надаються банками та іншими установами) /глава 1 зазначеного Положення/, а під розрахунковими операціями із застосуванням платіжних карток - приймання від покупців платіжних карток за місцем реалізації товарів (послуг),а у разі застосування банківської платіжної картки оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця /останній абзац глави 1 цього ж Положення, абзац 4 статті 2 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР /.

Вказане Положення відповідно до преамбули постанови Правління НБУ від 27.08.2001р. № 367, якою затверджене це Положення, було прийняте з метою приведення нормативно-правових актів НБУ у відповідність до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Пунктами 1.5, 1.27 статті 1, пунктом 25.2 статті 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який відповідно до преамбули є Законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, встановлено, що платіжною карткою є спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Ініціювання переказу за допомогою спеціальних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем, а саме: документами, що підтверджують виконання операції із використанням спеціального платіжного засобу, на підставі якого формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки.

За змістом глави 1, пунктів 5.3, 5.5, 5.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуваннямкрімвизначених законодавством випадків, коли розрахунки за товари (послуги) допускається проводити без застосування реєстратора розрахункових операцій та використання розрахункової книжки, операції держателів платіжних карток повинні виконуватися з оформленням документів за операціями із застосуванням платіжних карток на паперових носіях (сліп, квитанція платіжного термінала, чек банкомата тощо), що складаються за місцем проведення операції в такій кількості примірників, яка потрібна для всіх учасників розрахунків, та/або документів в електронній формі, передбачених правилами платіжних систем. У разі здійснення операцій на підприємствах торгівлі (послуг), у касах банків, їх агентів, обладнаних імпринтерами, оформляється сліп /паперовий документ, який підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки й містить набір даних щодо цієї операції та відбиток реквізитів платіжної картки/. В узгоджені терміни сліпи передаються еквайру для формування й направлення до процесингового центру або розрахункового банку платіжних повідомлень, тобто сукупності даних в електронній формі, на підставі яких здійснюються розрахунки за операцію з платіжною карткою, що визначає вид операції та суму коштів, на яку вона виконана, ідентифікаційні дані емітента, еквайра та інші дані, визначені правилами платіжної системи, для оброблення та виконання на їх підставі розрахунків за виконані операції.

Визначення понять «еквайрингова установа (еквайр)», «еквайринг» міститься в пунктах 1.8, 1.9 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в главі 1 зазначеного Положення, в редакціях, що діяли на момент виникнення спірного правовідношення.

Так, відповідно до наведених норм еквайрингова установа (еквайр) це юридична особа - член платіжної системи, яка здійснює еквайринг; еквайринг - це діяльність еквайра щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток.

Водночас розрахунки з торговцями за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток, можуть виконувати лише банки - члени відповідної платіжної системи /пункт 4.13 вказаного Положення/.

Системний аналіз вищевказаних норм та статті 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», глави 3, 7.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, а також аналіз пункту 2.2 договору від 19.07.2002р. № 09/07-31/45, яким встановлено, що еквайр зобовязаний протягом трьох банківських днів з моменту передачі торговцем звіту про проведені операції здійснити переказ коштів на користь торговця на суму всіх операцій, здійснених з використанням платіжних карток, їх законними держателями в місцях реалізації товарів, послуг торговця, на підставі наданих еквайру сліпів чи платіжних повідомлень, за винятком належної еквайру комісії, дозволяє дійти висновку, що особою, відповідальною за переведення грошових коштів з банківського рахунку покупця товару на розрахунковий рахунок продавця такого товару є еквайрингова установа або емітент платіжної картки член відповідної платіжної системи, тобто в даному випадку АППБ «Аваль».

Наведеним спростовується висновок суду апеляційної інстанції щодо здійснення позивачем банківських операцій, які відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» звільнені від застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок.

Водночас правильним є висновок суду першої інстанції про встановлений статтею 1 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР обовязок позивача застосовувати реєстратор розрахункових операцій при проведенні на підставі договору еквайрингу розрахунків із отримувачами товарів з використанням платіжних карток.

Висновок суду першої інстанції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.06.2005 р. № 287-23-804-21625773-7375 в частині визначення ТОВ «Сім Тек Лінія ДЕКО» суми фінансових санкцій 25485,00 грн., накладених на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», сумою податкового зобовязання позивача відповідає правильному застосуванню пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та статтям 14, 15 Закону України “Про систему оподаткування”, аналіз яких дає підстави для висновку, що податкове зобов'язання стосується сфери сплати встановлених законами України податків, зборів (обовязкових платежів), якими спірні фінансові санкції не є.

Враховуючи викладене, постанова господарського суду міста Києва від 18.04.2006р. є законною та обґрунтованою і підлягає залишенню в силі на підставі статті 226 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006р., а постанову господарського суду міста Києва від 18.04.2006 р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Усенко Є.А.

Судді Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Шипуліна Т.М.

З оригіналом згідно

Суддя Усенко Є.А.