Рішення № 91981472, 02.10.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

02.10.2020 Єдиний унікальний номер 200/20263/18

Провадження № 2/205/2258/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Далакян Л.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Чумака С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі регіонального Управління про повернення незаконного утриманих сум та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (далі - АТ КБ «Приват Банк») про повернення незаконного утриманих сум та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову вона зазначила, що 06 вересня 2002 року між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» був укладений договір № П258Д про відкриття та обслуговування картрахунку, відповідно до якого їй надано кредитний ліміт в сумі 4 000 доларів США, з виплатою 18 % річних за користування кредитом, строком до 06 вересня 2007 року. В забезпечення зобов`язань по укладеному договору, 06 вересня 2002 року між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір застави, відповідно до якого нею було передано в заставу, придбане за кредитні кошти, домоволодіння АДРЕСА_1 . Однак, внаслідок її важкого захворювання, вона не змогла виконувати свої зобов`язання за договором кредиту, після чого відповідач в квітні 2003 року звернувся до нотаріуса і отримав виконавчий напис від 18 квітня 2003 року за реєстровим № 2833 про звернення стягнення на майно - вищезазначене домоволодіння, тим самим розірвавши умови договору в односторонньому порядку. Це домоволодіння було продано державною виконавчою службою з прилюдних торгів та 08 серпня 2005 року на транзитний рахунок ПАТ КБ «Приват Банк» надійшла сума в розмірі 21 557 гривень 57 копійок, яка була проконвертована в долари США за курсом Національного Банку України, що склало 4 268,82 доларів США. Отже, ці кошти були направлені на погашення заборгованості по кредиту та процентам, але відповідач вирішив, що в неї залишився ще залишок боргу та подав позов до суду. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2008 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з неї заборгованість за кредитним договором № П258Д у розмірі 15 221 гривні 36 копійок, а також судові витрати у розмірі 312 гривень 58 копійок. Після чого, рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2009 року рішення суду першої інстанції було скасовано, та постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог відповідача до неї про стягнення заборгованості. Однак, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 04 листопада 2009 року за касаційною скаргою відповідача рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2009 року було скасовано і залишено в силі рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2008 року. Разом з тим, відповідач виконавчий лист не отримував, з неї встановленого боргу не стягував, а пропав на довгі роки. Однак, з січня 2018 року вона стала отримувати пенсію в меншому розмірі, та в квітні 2018 року вона дізналась, що відповідач в 2016 році звернувся до приватного нотаріуса і надав йому підробні документи про несплату нею боргу за кредитним договором № П258Д. Приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 10356 про стягнення з неї на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2002 року № П258Д у сумі 729 597 гривень 35 копійок. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2018 року № 200/8943/18 вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Разом з тим, до винесення рішення, на підставі виконавчого напису від 25 листопада 2016 року державним виконавцем Новокадацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області 11 травня 2017 року відкрито виконавче провадження, за яким стягнуто з неї суму в розмірі 3 307 гривень 91 копійки, тобто їй була нанесена відповідачем матеріальна шкода у вищевказаному розмірі. Також вона вважає, що відповідачем нанесена їй і моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 50 000 гривень, оскільки вона була вимушена багато років судитися, будучі хворою людиною, проходити апеляційні та касаційні інстанції, що не поменшувало її душевних страждань. На підставі викладеного позивач просить стягнути з ПАТ КБ «Приват Банк» на її користь нанесену матеріальну шкоду в сумі 3 307 гривень 91 копійку, моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, а також понесені судові витрати у повному обсязі.

Представник відповідача до суду подав відзив, посилаючись на те, що позивачкою не наведено і належним чином не підтверджено нанесення їй майнової і матеріальної шкоди діями відповідача, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2018 року, визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, не встановлено незаконність виконавчого напису, незаконних дій банку чи нотаріуса, підставою скасування напису є ознаки відсутності безспірності заборгованості. Вказує на те, що стягнення з позивачки було проведено в межах виконавчого провадження до визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, тобто на законних підставах. Також позивачем не доведено наявності завданої їй моральної шкоди в результаті протиправних дій відповідача та в чому полягає моральна шкода, оскільки не були надані докази наявності моральних страждань, пов`язаних з правомірними діями відповідача щодо виконання виконавчого документу, наявності причинного зв`язку між діями відповідача і загальним станом здоров`я позивача та її переживаннями, порушенням звичного способу життя. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач подала відповідь на відзив, у якому вказала, що відзив на позовну заяву є необґрунтованим і незаконним, оскільки відповідно до рішення суду першої інстанції від 25 вересня 2018 року в цивільній справі № 200/8943/18 встановлено, що ПАТ КБ «Приват Банк» вчинив дії, спрямовані на безпідставне стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по Договору кредиту, тобто встановлена неправомірність дій ПАТ КБ «Приват Банк»при поданні документів нотаріусу задля отримання виконавчого напису. Тому вважає, що відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 1166 ЦК України і наніс їй матеріальну шкоду. Також якщо б відповідач не намагався обдурити нотаріуса і не звертався за отриманням виконавчого напису, то державна виконавча служба не накладала б стягнення на її пенсію, в неї б не порушувалися життєві зв`язки, вона не хвилювалася би стосовно незаконних стягнень, і не зверталась до суду за захистом своїх прав, тому вважає доводи щодо стягнення з відповідача на її користь нанесеної матеріальної і моральної шкоди повністю доведеними.

У судовому засіданні позивачка повністю підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 12 серпня 2020 року вищевказану цивільну справу прийнято до свого провадження на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2020 року про передання справи за підсудністю та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року здійснено перехід з розгляду спрощеного позовного провадження цивільної справи у розгляд справи за правилами загального позовного провадження на підставі ч. 6 ст. 277 ЦПК України.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 06 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват Банк» був укладений договір № П258Д про відкриття та обслуговування картрахунку.

Також 06 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват Банк» була укладена додаткова угода до договору № П258Д про відкриття та обслуговування картрахунку від 06 вересня 2002 року, відповідно до якої ОСОБА_1 надано кредитний ліміт у розмірі 4 000 доларів США, з виплатою 18 % річних за користування кредитом, строком до 06 вересня 2007 року.

06 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір застави в забезпечення зобов`язань по укладеній додатковій угоді до договору №П258Д про відкриття та обслуговування картрахунку від 06 вересня 2002 року, відповідно до якої ОСОБА_1 передана в заставу, придбане за кредитні кошти, домоволодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2008 року задоволено позовні вимоги ЗАТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № П258Д у розмірі 15 221 гривню 36 копійок, та також судові витрати у розмірі 312 гривень 58 копійок.

27 січня 2009 року рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області, рішення суду першої інстанції від 17 листопада 2008 року було скасовано, та постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

25 листопада 2016 року приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М. видав виконавчий напис № 10356 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» грошових коштів у сумі 729 597 гривень 35 копійок.

Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Росітюк Н.В. від 11 травня 2017 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів за виконавчим написом приватного нотаріуса ДМНО Бондар І.М. у сумі 729597 гривень 35 копійок.

Згідно із довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05 листопада 2018 року, з пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 09 жовтня 2017 року проведено стягнення боргу на користь ПАТ КБ «Приват Банк» у сумі 2 800 гривень 55 копійок, а також виконавчого збору у сумі 327 гривень 91 копійки та витрат на проведення виконавчих дій у сумі 180 гривень.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано виконавчий напис, вчинений 25 листопада 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за № 10356, таким, що не підлягає виконанню, та у рішенні зазначено, що виконавчий напис було вчинено ще у 2003 році, за яким реалізоване заставлене майно в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № П258Д від 06 вересня 2002 року.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина 5 статті 82 ЦПК України).

Отже, обставини, встановлені вищезазначеними судовими рішеннями, відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Враховуючи вищезазначене, оскільки відповідач без достатньої правової підстави, отримував кошти на власний рахунок, то він зобов`язаний повернути ці кошти його власнику на підставі саме частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає статтю 1166 Цивільного кодексу України, згідно із положеннями якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що до правовідносин у цій справі слід застосовувати приписи статті 22 глави 82 («Відшкодування шкоди») Цивільного кодексу України, тобто приписи, які регламентують деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом вказаних приписів ЦК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника.

Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Позивач неодноразово зазначала, що грошові кошти, зазначені нею у позові, є незаконно утриманими ПАТ КБ «Приват Банк», однак, позовна заява не містить посилань на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми при обґрунтуванні позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Разом з тим, визначаючи розмір безпідставно утриманих коштів відповідачем, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - наданий позивачем розрахунок безпідставно утриманих коштів), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Отже, главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Враховуючи, що підставою отримання відповідачем ПАТ КБ «Приват Банк» суми у розмірі 2 800 гривень 55 копійок було стягнення з позивача ОСОБА_1 у примусовому порядку заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса, щодо якого суд дійшов до переконання про необхідність визнання його таким, що не підлягає виконанню, вищевказана сума вважається безпідставно набутою та підлягає поверненню, оскільки правової підстави на якій було набуто грошові кошти на теперішній час не існує.

При цьому, суд також враховує, що вказана безпідставно набута сума не підпадає під перелік випадків, коли безпідставне набуте не підлягає поверненню у відповідності до вимог ст. 1215 ЦК України. Разом з тим, враховуючи, що під час виконання виконавчого напису нотаріуса на рахунок відповідача надійшли утримані із пенсії ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 800 гривень 55 копійок, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору саме ця сума може вважатися безпідставно набутою та підлягає поверненню позивачеві шляхом стягнення цієї суми з відповідача на користь позивача.

Надаючи правову оцінку щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дійта стягнення виконавчого збору, суд виходив з наступного.

За своєю правовою природою, витрати на проведення виконавчих дій та виконавчий збір, є коштами виконавчого провадження.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються, зокрема, з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. Витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Судом встановлено, що державним виконавцем, в ході примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, було стягнуто з позивача кошти, пов`язанні з витратами на проведення виконавчих дій та виконавчий збір. Стягуючи вказані кошти, державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження». Докази, які б свідчили про протиправність дій державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, матеріали справи не містять.

У зв`язку з тим, що витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 180 гривеньта виконавчий збір в розмірі 327 гривень 91 копійки на рахунок ПАТ КБ «Приват Банк» не надходили, а тому вказані суми не підлягають стягненню з ПАТ КБ «Приват Банк».

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд зважує на таке.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1 і ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв`язок між протиправністю поведінки заподіювача шкоди і заподіяною шкодою.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 і 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду із вимогами про відшкодування 50 000 гривень моральної шкоди, в позовній заяві зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях.

Однак, позивачем не надано доказів спричинення їй душевних страждань внаслідок протиправних дій (бездіяльності) щодо неї, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням її права та наслідками, які спричинило це порушення, у тому числі й погіршення стану здоров`я, та відповідно заподіяння моральної шкоди.

Тому, будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, позивач не надала.

Сам лише факт посилання позивача на порушення її прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Вказані в позові обставини, не доводять, що позивачу була завдана моральна шкода, а тому суд вказану вимогу вважає необґрунтованою, позивачем не надано обґрунтованих доказів спричинення моральної шкоди, а відтак вимога позивача є безпідставною.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі повного задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір слід залишити за позивачем.

При подачі позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмір 2 230 гривень, що складається з сум судового збору за подання позовної заяви матеріального характеру та за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди (а. с. 1).

Оскільки позов задоволено частково, лише в частині позовної заяви матеріального характеру, що складається з суми судового збору у розмірі 704 гривні 80 копійок, а саме на 84,7 %, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно в сумі 596 гривень 96 копійок (704,80Х84,7%/100), а в іншій частині в стягненні судового бору за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди слід відмовити, у зв`язку з відмовою в задоволенні частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі регіонального Управління про повернення незаконного утриманих сум та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі регіонального Управління на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 800 (дві тисячі вісімсот) гривень 55 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі регіонального Управління на користь ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 596 (п`ятсот дев`яносто шість) гривень 96 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2020 року.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКПО НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» в особі регіонального Управління, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д.

Суддя: Т.П. Терещенко