Рішення № 91923713, 07.09.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5136/19 2/335/223/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Железняка В.К.,

представника відповідача адвоката Ременюк Т.О.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 09.10.2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 189М/06 (далі – кредитний договір), згідно з умовами якого банк надав позивальнику кредитні кошти у розмірі 730 320,00 грн. з кінцевим терміном повернення погашення до 07.10.2011 року.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору визначено інший кінцевий строк погашення кредиту – до 07.10.2013 року (п. 2.1.).

У якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 09.10.2006 року між банком та гр. ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 189М/06/1і, у відповідності до предмету якого ОСОБА_1 , як власник та як іпотекодавець, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі були укладені додаткові договори до іпотечного договору № 189М/06/1і від 09.10.2006 року: № 1 від 28.10.2008 року, № 2 від 28.04.2010 року, № 3 від 22.11.2010 року.

В червні 2016 року АТ «Укрсоцбанк» подало позов до Орджонікідзевськго районного суду м. Запоріжжя з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на вищезазначене нежитлове приміщення для погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2019 року у цивільній праві № 335/6420/16-ц позов АТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення.

Позивачу стало відомо, що 28.11.2018 року через державного реєстратора Ільющенкова С.О. виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області АТ «Укрсоцбанк» зареєструвало право власності на предмет іпотеки, а саме нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 44339644, прийняв 30.11.2018 року державний реєстратор Ільющенков С.О. виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, підстава для виникнення права власності: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: б/н, виданий 15.05.2018 року, видавник АТ «Укрпошта»; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: вих. № 1363/18, виданий 12.05.2018 року, видавник АТ «Укрсоцбанк»; іпотечний договір № 189М/06/1і від 09.10.2006 року, серія та номер: 5516, виданий 09.10.2006 року, видавник приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Ю.В.

Позивач вважає, що реєстрація права власності за АТ «Укрсоцбанк» на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснена державним реєстратором Ільющенковим С.О. без законних на те підстав та всупереч чинному законодавству, з порушенням існуючих правил та процедур, а тому зазначене рішення та запис про право власності № 29191601 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно повинне бути скасоване судом.

Вказує, що відповідно до норм пунктів 57, 58, 61 Порядку № 553, вбачається, що обов`язковою умовою для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, що перебуває в іпотеці, є подання заявником: документу, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки; технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна; копії письмової вимоги про усунення порушень разом із документами, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

28.11.2018 року АТ «Укрсоцбанк» звернулось до державного реєстратора Ільющенкова С.О. виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – на нежитлове приміщення № 27, площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Між тим належні та достатні документи для реєстрації права власності АТ «Укрсоцбанк» не надано державному реєстратору Ільющенкову С.О., зокрема: належний документ, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки; технічний документ на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

30.11.2018 року державним реєстратором Ільющенковим С.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44339644, яким було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності належних документів.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення позовних вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як було передбачено пунктом 4.6. іпотечного договору № 189/06/1і від 09.10.2006 року, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 4.6.1. на підстав рішення суду; або 4.6.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; 4.6.3. шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки, в особі виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або 4.6.4. шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» або 4.6.5. шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечним сертифікатами».

Відповідно до вимог іпотечного договору № 189/06/1і від 09.10.2006 року сторони іпотечного договору можуть вирішити про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачити: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателем, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Згідно підпункту 4.6.3 іпотечного договору № 189М/06/1і від 09.10.2006 року, для набуття іпотекодержателем АТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель ОСОБА_1 має передати предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст. 37 ч. 1 – ч. 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на 09.10.2006 року), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Тобто, позасудова передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателю здійснюється лише в добровільному порядку та за згодою сторін на підставі складання окремого договору.

Відтак, передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Зазначене позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у цивільній справі № 199/1276/17, від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц.

Враховуючи те, що іпотекодавець ОСОБА_1 , не передавала у власність іпотекодержателю АТ «Укрсоцбанк» предмет іпотеки і такого наміру не мала та не має, відповідний договір про передачу АТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , оцінка предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності не здійснювалась на момент переходу права власності до АТ «Укрсоцбанк», технічний паспорт на об`єкт нерухомості державному реєстратору не надався, іпотекодавець не отримувала від АТ «Укрсоцбанк» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за вихідним № 1363/18 від 12.05.2018 року, в якому йшлося б про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на думку позивача АТ «Укрсоцбанк» не набув право власності на предмет іпотеки.

Внаслідок викладеного, державний реєстратор Ільющенков С.О. не вправі був 30.11.2018 року приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44339644, щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , та не вправі був вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності під номером 29191601.

Таким чином, зазначені процедура та порядок набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку не були дотримані АТ «Укрсоцбанк» та їх отримання не було перевірене державним реєстратором Ільющенковим С.О.

Тому, ОСОБА_1 вважає, що є незаконним та підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44339644, щодо нерухомого майна – нежитлового приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , прийняте 30.11.2018 року державним реєстратором Ільющенковим С.О., а також є незаконним вчинений ним 28.11.2018 року запис під номером 29191601 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності АТ «Укрсоцбанк» на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідачем у справі було надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , а позивачем відповідь на відзив у цивільній справі.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відсутність у ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції від 23.02.2006 року посилання на договір іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, як на самостійну правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем свого права на набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», як у редакції від 23.02.2006 року, так і в редакції після внесення змін Законом України № 800-VІ, відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові від 18.09.2012 року по справі 21-236а12, в Постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року по справі № 6-1388цс16, в Постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року по справі №6-1851цс15, в Постанові від 23.01.2018 року по справі № 760/16916/14-ц провадження №61-1727св17, в Постанові від 31.01.2018 року при розгляді тотожної справи № 910/6592/16.

Крім того, представник відповідача у письмовому відзиві посилається на Постанову Верховного Суду від 27.03.2019 року по справі № 522/24450/14 провадження № 61-38762св18, а також в Постанову Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 826/9658/15 провадження № К/9901/3238/18, а тому відповідач вважає, що посилання позивача на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є хибним та незаконним, адже застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, яке міститься в іпотечному договорі, прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, редакція статей 36, 37 Закону № 898-IV, викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінювала встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнювала їх, як неодноразово було підкреслено як Верховним Судом України, так і Верховним Судом. Окрім цього, вищевказані позиції знайшли своє відображення в Постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року в постанові № 522/24450/14.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , підписуючи договір іпотеки, погодила всі умови, які викладені в договорі, підтвердила свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку.

У зв`язку із грубим порушенням позичальником ОСОБА_1 , умов кредитного договору у іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку.

12.05.2018 року на адресу Позивача ОСОБА_1 направлялось повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке разом із доказами направлення, іпотечним договором із додатками, та звітом про оцінку майна надавались державному реєстратору.

У зв`язку з ігноруванням зазначених вимог, державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію прав та обтяжень, яким зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки.

Щодо правомірності дій державного реєстратора, відповідач посилається на п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», абз. 1 п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 572, 575 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 33, ст. 35, ст. 36, ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідач наполягає, що з підписанням іпотечного договору позивач засвідчила, що вона надає банку, як іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 898-IV, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У даному випадку, як зазначає відповідач, має місце відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки.

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Відповідач наполягає, що на виконання норм Закону України «Про іпотеку», АТ «Укрсоцбанк» надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю та в подальшому надав їх реєстратору.

Таким чином, АТ «Укрсоцбанк» було у повній мірі дотримані положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Заокну України «Про іпотеку».

Щодо посилання на обов`язковість погодження оцінки предмету іпотеки, відповідач зауважує, що перелік необхідних документів для реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення в досудовому порядку передбачено до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 112.

Оцінка СОД відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, а відтак доводи позивача в цій частині відповідач вважає є безпідставними.

Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, поданими виключно з метою ухилення від взятих на себе зобов`язань, та позивачем взагалі не доведено, чим же порушуються його права, задоволенням вимог кредитора шляхом позасудового врегулювання спору в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору, при невиконаному зобов`язанні щодо погашення заборгованості за чинним кредитним договором, та чинним іпотечний договором.

Отже, рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру, що є предметом іпотеки, є правомірним, оскільки воно прийнято з наданням заявником, АТ «Укрсоцбанк» всіх документів, передбачених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та у відповідності до Закону Укрвїни «Про іпотеку».

Таким чином, відповідач просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Згідно відповіді на відзив у цивільній справі, позивач позов підтримує та просить його задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2019 року, закрито підготовче засідання у справі та цивільну справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Орджонікідзевсього районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2020 року, замінено у справі АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Железняк В.К. повністю підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» адвокат Ременюк Т.О. в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С.О. відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України було подано до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С.О. у встановлений ухвалою строк відзив не надійшов.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовну заяву ОСОБА_1 та наполягав на її задоволенні.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача АТ «Альфа-Банк», третю особу, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 09.10.2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 (далі – кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 , як позичальнику, у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у межах максимального ліміту заборгованості у розмірі до 730 320,00 грн. зі сплатою 18% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за всіма траншами кредиту - не пізніше 07.10.2011 року.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору було визначено інший кінцевий строк погашення кредиту – до 07.10.2013 року (п. 2.1.).

У якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 09.10.2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 189М/06/1і, у відповідності до предмету якого ОСОБА_1 , як власник та як іпотекодавець, передала в іпотеку банку нерухоме майно - нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 28.10.2008 року між кредитором та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору № 189М/06/1і від 09.10.2006 року, 28.04.2010 року додатковий договір № 2 до іпотечного договору № 189М/06/1і від 09.10.2006 року № 2, а 22.11.2010 року додатковий договір № 3 до іпотечного договору № 189М/06/1і від 09.10.2006 року.

Відповідно до п. 3.3.4. статті 3 кредитного договору, ОСОБА_2 зобов`язувався сплачувати проценти за використання кредиту в строки та в розмірі, визначених п.п. 1.1.1., 2.5. цього кредитного договору та графіком погашення.

Крім того, ОСОБА_2 зобов`язався своєчасного та повному обсязі повернути кредитору в повному обсязі транші кредиту в строк, визначений п. 1.1.1. цього договору та графіком погашення (п. 3.3.6.).

Станом на 14.03.2018 року вищевказані зобов`язання ОСОБА_2 не були виконані, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 1 225 977,30 грн.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 4.1. іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Способи звернення стягнення на предмет іпотеки перелічені в п. 4.6. іпотечного договору, в тому числі спосіб звернення стягнення, що визначений у п. 4.6.1. на підставі рішення суду, у п. 4.6.2. на підставі виконавчого напису нотаріусів, у п. 4.6.3. цього іпотечного договору - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», 4.6.4. - шляхом продажу предмета іпотеки іпотеко держателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку», або п. 4.6.5. – шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-ІV, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

З підписанням іпотечного договору від 09.10.2006 року позивач засвідчила, що вона надає Банку, як іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до Банку.

З огляду на викладене, на момент укладення іпотечного договору діюче законодавство передбачало передачу права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України в Постанові від 18.09.2012 року по справі № 21-236а12, в якій зазначено: «Виходячи з наведеного, правильним є висновок суду касаційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за Банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону № 898-ІV, а тому є належним правовстановлюючим документом».

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року по справі № 6-1388цс16: «Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїм правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у Постанові від 23.01.2018 року по справі № 760/16916/14, провадження № 61-1727св17: «При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Обрання певного способу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикцій судів і права на судовий захист».

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, сторонами при укладенні іпотечного договору від 09.10.2006 року була досягнута згода, відповідно до якої банк, у випадку невиконання ОСОБА_2 , або неналежного виконання умов кредитного договору, вправі застосувати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач вважає, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не може бути підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно.

На думку позивача, підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно має бути окремо укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя та оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_1 та банком не укладався, рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за Банком прийняте в порушення вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-ІV, у редакції, що діяла на час укладення цього іпотечного була викладена в наступній редакції:

«Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки»

Разом з тим, в ч. 1 ст. 37 Закону № 898 було зазначено:

«Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки»

25.12.2008 року було прийнято Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» 25.12.2008 року № 800-VІ, відповідно до якого до ст. 36 та 37 було внесено зміни та доповнення, а саме:

Друге речення частини першої ст. 36 було викладено в такій редакції: «Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сіли рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки».

Частину третю ст. 36 цього Закону викладено в такій редакції:

«Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати»;

Частину першу ст. 37 Закону № 898 викладено в такій редакції:

«Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання».

Таким чином, нова редакція ст. 36 та 37 Закону № 898, які були викладені в редакції Закону № 800, не змінює встановлений порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та не змінює підставу переходу права власності на нього до іпотекодержателя, нова редакція ст. 36 та 37 Закону № 898 лише уточнює цей позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такий висновок узгоджується із Правовою позицією Верховного Суду України в Постанові від 18.09.2012 року, по справі № 21-236а 12.

З урахуванням викладеного, не відповідає вимогам законодавства твердження позивача, що на момент укладення іпотечного договору банк вправі був здійснювати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки лише на підставі окремо укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, редакція ст. 36 та 37 Закону № 898 дозволяла банку здійснювати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки і на підставі застереження в іпотечному договорі

Згідно вимог ст. 35 Закону № 898, банк направляв позивачу письмове повідомлення про усунення порушень кредитного договору, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням.

Також судом приймається до уваги висновок, викладений Верховним Судом у Постанові від 17.07.2019 року у справі № 466/2820/16-ц, відповідно до якого зазначено, що згідно із ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Суд не вбачає підстав для відступу від вищевказаних правових висновків.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

При розгляді справи було встановлено, що ані кредитний договір, ані іпотечний договір у встановленому законом порядку визнаний недійсним не був.

Що стосується тверджень позивача стосовно неправомірних дій відповідача державного реєстратора Ільющенкова С.О., то слід зазначити наступне.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ст. 18 цього Закону, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються КМУ у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого для державної реєстрації права власності поставною КМУ від 25.12.2015 року № 1127 (в редакції від 16.11.2016 року), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Оскільки банк направляв позивачу повідомлення, що у випадку неусунення нею порушень кредитного договору банк в позасудовому порядку буде звертати стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», AT «Укрсоцбанк» правомірно 28.11.2018 року звернувся до державного реєстратора Ільющенкова С.О. виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , та пакетом документів згідно, визначено п. 61 Порядку державної реєстрації права власності.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону № 1952-ІV, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що 30.11.2018 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за AT «Укрсоцбанк» право власності на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер: 44339644.

Отже, державний реєстратор Ільющенков С.О. при відсутності обмежень та обтяжень щодо нежитлового приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , правомірно прийняв рішення про реєстрацію за AT «Укрсоцбанк» права власності на вказане приміщення.

Відповідно до приписів ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо доводів позивача, про те, що державним реєстратором вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна при відсутності оцінки іпотечного майна, то вони спростовуються п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає перелік документів, що подається заявником до державного реєстратора. Оскільки оцінка майна, як документ не зазначено в переліку цих документів, тому цей документ не впливає на рішення державного реєстратора щодо реєстрації за AT «Укрсоцбанк» права власності на нежитлове приміщення № 27 площею 36,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що дані твердження позивача для скасування рішення державного реєстратора є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на належних, допустимих і достовірних доказах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати з оплати судового збору слід залишити за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні, касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судовогорішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 07.09.2020 року.

Повний текст рішення виготовлений 17.09.2020 року.

Суддя В.О. Макаров